Либідь, Глибочиця, Клов та інші: чому річки Києва зникли та як їх повернути
Фото: архіви, 1968 рік
Сьогодні Київ — це місто мостів, автострад і багатоповерхівок. Але кілька століть тому все було інакше: столиця стояла серед десятків маленьких річок, струмків, озер і боліт. Київ був майже як Венеція, тільки з лісами замість каналів.
За даними істориків і урбаністів, на території Києва колись протікало понад 50 малих річок. Вони утворювали складну мережу природного водовідведення, що живила Дніпро та захищала місто від паводків. Усі ці водотоки були притоками Дніпра — переважно з правого берега, де більш крутий рельєф.
Редакція "ТиКиїв" розповідає про зниклі річки Києва, що раніше співіснували з містом, а зараз намагаються врятуватись з відземної клітки.
Деякі з найвідоміших зниклих річок Києва:
- Либідь — нині майже повністю захована в бетонний колектор. Протікає вздовж залізничного вокзалу, Батиєвої гори, Деміївки, аж до Либідської. Її ім’ям назвали одну з головних транспортних артерій Києва.
- Глибочиця — текла від Лук’янівки через теперішню вулицю Верхній Вал до Дніпра. Саме вона формувала долину, на якій виник Поділ.
- Клов — протікав біля сучасної станції метро "Кловська", під урядовими будівлями.
- Сирець — колись наповнював каскад озер і лісів між Нивками та Куренівкою. Зараз залишки річки — в колекторах, частково під заводами.
- Почайна — священна річка часів хрещення Русі. Сьогодні її русло частково знищене, частково злилося з Оболонськими озерами.
У Києві були річки Деміївка, Совка, Жерев, Дарниця, Віта, а також кілька безіменних струмків, що тепер нагадують про себе тільки після сильних дощів.
Життя біля річки — це було нормально
До ХХ століття ці водотоки мали практичне і культурне значення:
- уздовж них селилися люди;
- у них прали, мили посуд, поїли худобу;
- біля річок будували млини, лазні, кладовища;
- влітку купалися, взимку вирізали лід.
Уявити Київ без цих річок тоді було неможливо — це була частина міського ландшафту. Проте вже на межі ХІХ–ХХ століть річки стали зайвими в очах інженерів та забудовників. І тоді почалась зовсім інша історія…
Чому річки зникли?
Якщо коротко: їх закатали в бетон, бо вони заважали місту "стати великим".
Але якщо розібратись глибше — це історія про те, як Київ захотів стати сучасним, але забув про власну природу.
Вода vs урбанізація
На початку ХХ століття Київ почав стрімко зростати. Будівництво промислових об’єктів, залізниць і житлових кварталів вимагало нових територій. А річки… заважали:
- затоплювали ділянки;
- перешкоджали будівництву доріг;
- пахли, бо вже були частково забруднені стоками;
- ставали джерелами епідемій — особливо під час літньої спеки.
Тому влада вирішила ховати річки під бетоном.
Початок кінця — кінець ХІХ століття
Першими "зникли" струмки й маленькі річки у центрі: їх направляли в каналізаційні колектори.
Вважалося, що так місто стане "чистішим" і "безпечнішим". У це вірили архітектори, інженери, навіть самі містяни.
Особливо активним "знищення" стало у 1930-х — 1960-х: тоді Київ індустріалізувався, будувались заводи (напр. на Совці, Сирці, Жереві), з’явилися величезні житлові масиви — і кожен метр був на рахунку.
Куренівська трагедія — дзвінок, який не почули
У 1961 році на Куренівці прорвало дамбу, яка стримувала мул із Бабиного Яру.
Потік бруду і води знищив трамвайне депо, будинки й забрав життя офіційно 145 людей, хоча, за припущеннями істориків, жертв могло бути у десять разів більше.
Це сталося, бо колишнє русло річки Глибочиця було засипане, а територія забудована. Природне водовідведення зникло, вода накопичувалась, доки не прорвала.
Але навіть така трагедія не змінила курс: Київ продовжив ховати річки під асфальтом.
Як ховають річки?
- Будують бетонний колектор (трубу-канал), який іде під землею.
- З’єднують його з каналізацією — і річка фактично перестає бути річкою.
- Зверху заливають асфальт, будують щось нове: дорогу, будинок, паркінг.
І от ти йдеш вулицею, де нічого не видно, а під ногами тече жива вода.
Цікаво, що річка Либідь, наприклад, досі періодично проривається на поверхню після сильних дощів. Це знак, що природу не обдуриш.
Живі мертві: що під нами зараз?
У Києві немає мертвих річок — вони просто сховані. Їх "вбили" офіційно, але насправді вони й далі течуть. Під асфальтом, будинками, дитячими майданчиками. Вони нагадують про себе підтопленнями, просіданням ґрунтів, аваріями.
Деякі з них — справжні водні привиди, які продовжують формувати архітектурний рельєф і створювати проблеми для інженерів, комунальників та проєктувальників метро.
Нагадування про себе
Київ уже неодноразово показував, що прихована вода здатна ламати дороги, затоплювати метро, зупиняти рух.
Найгучніший випадок останніх років — Теремки та Голосіїв без метро, грудень 2023 року.
У Києві наприкінці 2023 року не працювали станції метро "Голосіївська", "Васильківська" і "Теремки". Затоплення рейок між "Либідською" та "Деміївською. Це спричинило колапс у місті: величезні затори на проспекті Науки, перенавантажені автобуси, натовпи людей, які не могли дістатися роботи.
Причина — підтоплення підземних ділянок і загроза розмивання тунелів.
Служби метрополітену офіційно повідомили про "несподівані зміни у вологості ґрунтів" і "превентивне перекриття".
Але неофіційно всі знали: йдеться про річку Либідь, яка проходить саме під цією частиною синьої гілки. Вона давно перебуває у бетонному колекторі, який ще з радянських часів не ремонтували капітально.
Кілька днів сильних дощів — і тиск води на стіни тунелів перевищив норму.
Цей випадок став найгучнішим за останні 10 років щодо техногенного ризику для метро через "зниклі" річки.
Що робити: як повернути річки до міста — без хаосу і води в підвалі
Ідея не нова. У Європі, Канаді, США вже давно працюють програми ренатуралізації — повернення річок у міський ландшафт.
А в Києві? Ми тільки починаємо про це говорити. Але запізнюватись — небезпечно.
Що таке ренатуралізація? Це не "розвалімо асфальт і зробимо знову струмок у центрі міста". Це — комплексне планування, яке враховує існування річок (навіть у колекторах), а також:
- створює зелені коридори вздовж русел;
- розвантажує зливову каналізацію;
- використовує сучасні інженерні рішення: дренаж, "розумні" колектори;
- додає воду як елемент урбан-дизайну: фонтани, відкриті канали, водойми.
Що має робити Київ далі?
Включити всі зниклі русла у плани зонування, не дозволяти будівництво без гідроаналізу.
- Створити карту ризику
- Поєднати інженерні, історичні й екологічні дані — для планування будівництва та реконструкцій.
- Інтегрувати воду в архітектуру
- Водойми в парках, канали в нових районах, системи збору дощової води.
- Навчати проєктувальників працювати з "прихованими" річками
- Університетам — включити це в програми, архітекторам — досліджувати підземні системи перед проєктуванням.
Річки Києва — це жива структура, яку місто може або використовувати, або ігнорувати собі на шкоду.
Нам потрібне нове бачення: місто не над річками, а разом із ними.
