Станція, що змінила три назви: історія "Майдану Незалежності"
Архівне фото: Олег Тоцький
Найцентральніша станція Києва, що виходить на головну площу країни. Перша пересадкова станція в київському метро. Станція, яка за півстоліття встигла змінити три назви. Це все — про "Майдан Незалежності". Розповідаємо її історію.
Другу гілку київської підземки, тоді Куренівсько-Червоноармійську, почали будувати у 1970-х роках. У початковому проєкті вона мала проходити через Куренівку та Пріорку — і далі десь до Голосієва, але через активну забудову Оболоні плани змінилися. Першими на новій гілці були станції, що виходили на три площі: Калініна (нині Майдан Незалежності), Поштову та Червону (нині Контрактова). При цьому станція "Майдан Незалежності" стала першою в місті з пересадкою на іншу лінію метро — "червону".
Як будували
Перша пускова ділянка "синьої" гілки мала протяжність 2,3 км та частково будувалась відкритим способом. Для будівництва "Майдану Незалежності" перекривали частину Хрещатика та самої центральної площі.
У листопаді 1971 року почалося будівництво першого перегінного тунелю від майбутньої станції "Майдан Незалежності" у бік "Поштової площі". А у 1973-му облаштували похилий вхід, через який виймали ґрунт із-під землі. У цьому ж тунелі згодом встановили перший у київському метро чотиристрічковий ескалатор.
Спочатку "Майдан Незалежності" планували збудувати за класичною для станцій глибокого залягання пілонною конструкцією, але згодом архітектори надали перевагу новому типу — колонній трисклепінній.
Різниця в тому, що на пілонних станціях центральна та дві бокові зали станції — це, по суті, три окремі тунелі, з'єднані між собою проходами між масивними пілонами. А у колонних конструкціях усі зали взаємоперетинаються, спираючись на тонкіші колони. Завдяки цьому станція не тільки має набагато просторіший вигляд, а й може вмістити більше пасажирів.
Єдиний вестибюль нової станції зробили підземним — із виходом до великого переходу під Майданом Незалежності. Того самого, де часто лунають звуки бандури, гітари чи навіть піаніно, і де часом легко заблукати через купу виходів у різні боки.
У конструкцію переходу від самого початку заклали понад десяток торгових залів, а також два кафе й театральні каси. Тут навіть планували облаштувати пересадковий вузол метро–тролейбус — тролейбуси мали заїжджати вниз по нахилу та зупинятись перед виходом із переходу. Врешті цю ідею так і не реалізували.
Цікаво, що жодна зі станцій "синьої" гілки не має окремих наземних вестибюлів — особливо таких парадних, як на перших станціях "червоної". Виходи з них або вбудовані в інші будівлі, або ведуть просто в підземні переходи. Та й самі станції тут здебільшого оформлені скромніше — без "архітектурних надлишків", характерних для будівництва 1950–1960-х років.
Усі три станції першої пускової черги "синьої" гілки відкрили одночасно — 17 грудня 1976 року. У СРСР любили завершувати масштабні проєкти до знакових дат, тож і це відкриття приурочили до 70-річчя тодішнього генсека Леоніда Брежнєва.
Перейменування, а потім ще одне
"Майдан Незалежності" відкрили під назвою "Площа Калініна" — саме так тоді називалась головна площа міста. Проте ця назва протрималась недовго: вже менш ніж за рік, у жовтні 1977-го, і станцію, і площу перейменували на "Площу Жовтневої революції" — до 60-річчя тієї самої революції.
Наступне — і, сподіваємось, останнє — перейменування відбулося 26 серпня 1991 року, за два дні після проголошення незалежності України. Тоді площа та станція під нею отримали нинішню назву — "Майдан Незалежності". У народі її використовували ще з жовтня 1990-го, коли площа стала епіцентром Революції на граніті. Тож перейменування лише офіційно закріпило цю назву.
До першого перейменування над входом на ескалатор, що вів на вулицю, висів бронзовий барельєф "всесоюзного старости" Михайла Калініна. Після перейменування його перенесли на прохідну заводу імені Калініна на Подолі — підприємства, якого нині не існує.
Другий перехід
Спочатку "Майдан Незалежності" був з'єднаний із "Хрещатиком" лише одним коротким переходом з ескалатором у торці станції.
Проте вже в перші роки роботи пересадки стало зрозуміло, що один перехід не справляється з пасажиропотоком. Тож у 1980-х побудували другий — обхідний — перехід завдовжки понад 300 метрів, вихід із якого розмістили посередині платформи.
Через близькість двох робочих станцій будівництво велося майже вручну. Труднощів додав той факт, що тунель прокладали з крутим ухилом — він мав огинати зверху тунелі "червоної" лінії. Спочатку в переході планували встановити траволатор, однак під час будівництва від цієї ідеї відмовилися, і підлогу просто заасфальтували.
Також планували чітко розділити потоки між двома переходами: коротким — з "Хрещатика" на "Майдан" та новим довгим — у зворотному напрямку. Однак ця практика не прижилася, і зараз розмежування використовують лише в години пік.
Дизайн та проблеми з освітленням
Оформлення станції просте й лаконічне на фоні "Університету" чи "Золотих Воріт", проте тут також багато цікавого. Наприклад, колони незвичайної форми, облицьовані білим мармуром, ніби складені з паперу, як оригамі.
Підлога станції облицьована червоним гранітом, а колійні стіни оздоблені жовто-рожевим мармуром, а не керамічною плиткою, як це робили раніше. Це рішення було і стилістичним, і практичним, адже плитка на багатьох станціях з часом відпадала через вібрацію, тоді як мармур і досі надійно тримається.
Освітлення на "Майдані" зробили закарнізним, розмістивши його на капітелях колон. За задумом авторів, воно мало візуально "відірвати" білу стелю від колон, щоб вона здавалася вищою. Проте на практиці це рішення виявилося не зовсім вдалим, адже освітлення вийшло нерівномірним.
У 1980-х роках планували оновити систему освітлення та розробили кілька варіантів. Зокрема, пропонували підвісити світильник незвичайної форми вздовж усієї стелі та додати декоративні елементи на капітелі колон і стелю.
А тут пропонували встановити ряд світильників-кульбаб і додатково оздобити аркові склепіння:
Ще один варіант із додатковими настінними світильниками та обрамленням аркових склепінь:
Окрім швидко демонтованого барельєфа Калініна, на станції більше не було інших радянських вождів, але, звісно, без пропаганди не обійшлося. Так, оформлення дверцят на колійних стінах присвятили важливим датам із недовгої історії СРСР — від Жовтневої революції до перемоги у Другій світовій війні.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Київському метрополітені активніше взялися за декомунізацію станцій. Залишки радянської символіки обіцяють демонтувати протягом цього року. Тож уже скоро "Майдан Незалежності" остаточно позбудеться свого "славного" комуністичного минулого і станція повністю відповідатиме своїй назві.
