Конституція Пилипа Орлика: що треба знати про документ, який випередив свій час
Пилип Орлик. Колаж: "ТиКиїв"
5 квітня 1710 року український гетьман в екзилі Пилип Орлик ухвалив "Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького". Цей історичний документ фактично став основою сучасної Конституції України та вважається багатьма дослідниками одним із перших у світі зводів законів такого типу.
Пилип Орлик посідає дуже важливе місце серед українських гетьманів. Він був палким прихильником української незалежності, водночас гетьманом-емігрантом та автором козацької угоди зі старшиною, що стала відома як конституція Пилипа Орлика.
Майбутній автор першої української конституції народився 1672 року в селі Косуті — це сучасна територія Мінської області Білорусі. Після закінчення єзуїтського коледжу молодий Пилип вступив до Києво-Могилянської академії та оселився у Києві.
Одним з його вчителів був знаменитий філософ та поет Степан Яворський — вони зберігали добрі взаємини та продовжували листування навіть після поразки Мазепи та вимушеної еміграції Орлика. Зокрема, в архівах зберігся розлогий лист, у якому колишній учень пояснював вчителю причини повстання Мазепи проти Російської імперії.
Здобувши освіту, Пилип Орлик у 1698 році став кафедральним писарем Київської митрополії. Тоді йому було всього 20 років, і це вважалося просто карколомною кар'єрою. У 1700 році він став молодшим писарем генеральної військової канцелярії, а ще за шість років обійняв посаду головного писаря.
Пилип Орлик був одним із найбільших прихильників Івана Мазепи. Біограф Івана Степановича, шведський історик Альфред Єнсен, характеризував тодішнього головного писаря так:
З усіх мазепинців це найяскравіша постать. Яка енергія, який патріотизм, яка освіта! Він міг би бути канцлером великої імперії, не те що генеральним писарем у козаків. Що мене вражає, це його великий інтелект та освіта.
Після смерті Івана Мазепи новим гетьманом на зборах козацької старшини одноголосно обрали Пилипа Орлика. Сталося це 5 квітня 1710 року на козацькій раді біля міста Бендери в Молдові. Саме тоді він вперше публічно проголосив свій історичний документ — "Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького".
Сучасна назва документа, що походить від дослівного перекладу з латини, — "Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького". Саме від неї пішла скорочена версія — Конституція Пилипа Орлика.
Тоді це була найдемократичніша та передова збірка народних вольностей. Годі й казати: навіть знамениті французькі просвітники й близько в ті часи не торкалися тих засад громадянського суспільства, які запропонував Орлик.
У преамбулі до документа він популярно пояснював, що російські царі повністю порушили рівносторонній договір між Гетьманщиною та Московією 1654 року. Порушивши угоду, фактичні окупанти накинули на "народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований, невольниче ярмо".
Загалом Конституція Пилипа Орлика налічувала шістнадцять пунктів. Насамперед вона визначала чіткі межі козацької держави: до складу України мали бути повернуті землі, окуповані Польщею, Московією тощо, які переходили під протекторат Швеції. А всі невільники українського походження мали бути звільнені.
Річка Дніпро та всі прикордонні землі Гетьманщини мали бути очищені від московських окупаційних фортець та залог. Варто зазначити, що й сьогодні топоніми центральної частини Києва зберегли відлуння тих часів — назви таких вулиць, як Рейтарська та Стрілецька нагадують про колись розміщені на них московські залоги.
Внутрішній уклад козацької української держави, за Орликом, мав ґрунтуватися виключно на демократичних засадах. Щоб обмежити владу гетьмана та запобігти будь-якій спробі її узурпації, тричі на рік збиралася рада — ці зустрічі призначалися на Покрову, Різдво та Великдень. На них мали бути посли із Запорізької Січі, сотники та полковники від кожного козачого полку, а також просто розумні радники.
Головні державні справи планували вирішувати "всім миром", а іншими питаннями керував особисто гетьман, але тільки з врахуванням вимог генеральної старшини. Також старшина отримувала доступ до таємного листування гетьмана з представниками інших держав.
Відомому українському історику та чинному голові Інституту національної пам'яті Олександру Алфьорову належить гучне відкриття щодо Пилипа Орлика. Виявляється, що гетьман користувався у листуванні спеціальними цифровими шифрами, вочевидь, розробленими ними власноруч. У них було посвячене лише обмежене коло людей.
Всіма фінансами козацької республіки мав опікуватися не гетьман, а спеціальний казначей. Натомість особисті потреби очільника держави мали покриватися з його власних маєтків.
Окремими положеннями конституції регулювалися й права простого народу. Так, старшина не мала права зловживати владою та експлуатувати селян та рядових козаків для їхніх потреб, а також відбирати їхні землі. Податки справедливо розділялися між посполитими, козаками, старшиною та навіть подорожніми купцями. Найближчі люди гетьмана обмежувалися в зловживанні впливом на простий люд та використанні службового положення. Також у документі приділялася увага справедливому покаранню для злочинців.
Цікаво, що в "Договорах та постановленнях" особлива сакральна та політична роль у створенні й функціонуванні козацької держави відводилася місту Києву.
На жаль, за життя Орлик так і не побачив реалізації своїх ідей. Його козацька конституція випередила на багато років аналогічні документи всіх інших держав Європи, а можливо, й світу загалом.
