Бурхлива історія київських закладів на воді: кримінальні розбірки, облави та Жан-Клод Ван Дамм
Розповідаємо про відомі київські заклади на Дніпрі. Фото: booking.com
Ще двадцять років тому на Дніпрі, вздовж Набережного шосе та Набережно-Хрещатицької вулиці, вирувало активне цілодобове життя: ресторани, клуби, готелі та казино змінювали одне одного та намагалися вписатися у краєвиди. У 2010 році, внаслідок радикальних дій міської влади, близько півтора десятка цих закладів були ліквідовані, а сьогодні там взагалі залишилися одиниці.
У новому матеріалі з серії про історію ритейлу та бізнесу в столиці розповідаємо про відомі київські заклади на Дніпрі та їхні долі.
River Palace: бордель на воді, "віпи" та облави "Беркуту"
День 15 грудня 1995 року кардинально змінив київську розважальну культуру на найближчі 15 років. І це не пафосне перебільшення. Адже саме цього дня неподалік мосту Метро офіційно почав свою роботу River Palace — місце, назва якого стане резонансною на півтора десятка років.
Авторитетне видання Kyiv Post свого часу назвало цей заклад нічим іншим, як "притоном розпусти". Процитуємо журналіста Грема Філіпса зразка 2012 року: "Попри те, що його рекламували як нічний клуб, ресторан або казино, River Palace завжди був виключно борделем".
Засновниками "Палацу" була компанія Preco Leisure — зараз про неї мало що відомо, а тоді акцентували на її провідних позиціях на ринках Східної Європи та Азії. До речі, у колекціонерів можна відшукати жетони з казино, де збереглася назва компанії. Власники стверджували, що 62-метрове судно було збудовано на верфях порту Гіза в Єгипті, після чого його доставили до Києва.
Туристичний бум, який переживала у середині 1990-х українська столиця, підживлювався смішними для іноземців цінами й тим фактом, що деякі жінки з радістю йшли на контакт із "заморськими" гостями. Зокрема у розслідуванні Kyiv Post йдеться, що дівчина, яка працювала "фрілансеркою" у "Палаці", за декілька ночей могла заробити більше, ніж за місяць роботи офіціанткою. Водночас там із розмахом проводили час і чимало столичних "віпів" — представників політики та шоубізнесу
Попри звичну для того часу корумповану атмосферу в країні, наявність "борделю на воді" у центрі столиці аж ніяк не вписувалася у європейський вектор України і муляла око владі. Тим паче, що розпочалася підготовка до Євро-2012, тому з "Рівером" треба було щось робити, і туди дедалі частіше почали навідуватися правоохоронці. У листопаді 2009 року, під час чергової міліцейської облави, із закладу вивели та посадили в фургони аж 83 дами "легкої поведінки".
Остаточно River Palace ліквідували під час масової зачистки набережної влітку 2010 року. Все сталося досить швидко: о 8:50 до закладу прибули міліція та загін "Беркуту". Команди були швидкими, як липнева блискавка над Дніпром: усім наказали залишити територію, часу на збирання особистих речей не дали. Потім зникло світло, і назовні персонал вибирався в темряві, а вже за мить почувся скрегіт металу, після чого дебаркадер відбуксували до Новоукраїнки, розташованої нижче за течією Дніпра.
"Посейдон": двічі входив в одну річку
У жовтні 1999 року київська кримінальна хроніка тривожно рапортувала: у автівці російського бізнесмена, що була припаркована на стоянці поруч з плавучим готелем "Посейдон", виявили вибуховий пристрій з двома сотнями грамів тротилу. Вибуху, на щастя, не сталося, бо якийсь добрий анонім телефонним дзвінком попередив правоохоронців.
Двопалубний дебаркадер готельно-розважального комплексу "Посейдон" був збудований аж у 1950-х роках. З 1997 року він у новому статусі (номерів там, щоправда, було лише три, а також ресторан та сауни з кімнатами відпочинку) закріпився на набережній Дніпра. Хоча ненадовго: у 1998 році пішоходи набережної, а також роззяви та автомобілісти з мосту Патона, мали змогу спостерігати яскраве, але сумне видовище — "Посейдон" був охоплений вогнем, а потім пішов на дно.
Потім сталося диво: "Посейдон" постав з попелу і буквально двічі увійшов в одну й ту саму річку. Залишки комплексу підняли з дна, відновили, і він продовжив працювати. Та, за іронією долі, у листопаді 2005 року, посеред недільного дня, загорівся вдруге. Обійшлося без жертв, але з постраждалими: двом людям довелося стрибати в крижану воду. Їх врятували, а залишки розважального комплексу знову затонули у річці — цього разу остаточно.
Місце, де двічі тонув "Посейдон", потім називали проклятим: у 2010 році там затонув готель-ресторан "Адмірал", а у 2015-му на цьому ж місці сталася масштабна пожежа в ресторані "Веранда на Дніпрі".
"Хуторець на Дніпрі": вас трохи хитає, але це нормально
Свого часу відомий шоумен грузинського походження та частий гість Києва Отар Кушанашвілі зізнався, що одне з місць, де його найчастіше можна зустріти в нашій столиці — локація під якимось зі столиків ресторану "Хуторець". Додавши: "у повній "відключці". Мовляв, настільки гостинно і п'янко там приймають.
Цей плавучий ресторан, який у 1998 році з'явився біля Спаського причалу, на початку свого існування звався просто "Хуторець". Заклад робив акцент на автентичну українську кухню та входив до переліку обов'язкових рекомендацій для гостей міста, особливо іноземців. І справді, хіба можна було спокійно оминути такі позиції меню, як раки у томатному розсолі, вареники із зайчатиною або запечену кропиву з яйцем пашот?
Гості іноді нарікали, що за універсального комфорту й гостинності місця, воно має невеликий недолік: святе діло прийняти там трохи на груди, але після цього сходи та спуск до "Хуторця" виявлялися занадто крутими. До того ж ресторан періодично похитувало на дніпровських хвилях, що також викликало дискомфорт у такому стані.
Як і всі заклади, розміщені вздовж набережної до мосту Метро, "Хуторець" теж потрапив під зачистку 2010 року — дебаркадер тоді відігнали з місця постійного швартування. Але у 2015 році, якимись правдами й неправдами, він повернувся на звичне місце вже з вивіскою "Хуторець на Дніпрі".
Modabar: неонові танці на борту військової лабораторії
Колись це була плавуча військова лабораторія, на якій досліджували апаратуру для дизельних підводних човнів. На зорі XXI століття судно було пришвартоване до причалу номер шість на Набережно-Хрещатицькій і стало наймоднішим та найрезонанснішим клубним місцем Києва, отримавши відповідну назву — Modabar.
Концепцію закладу вигадав та розробляв відомий київський ресторатор та один із засновників "Козирної карти" Андрій Задорожний. Футуристично-конструктивістський дизайн справді втирав носа амбітним конкурентам. В об'ємному череві екслабораторії клієнти почувалися як у науково-фантастичному фільмі: все розчинялося у неоновому світлі, скляний подіум захоплював дух, а циліндричні клітки з танцівницями викликали цілий спектр різноманітних емоцій.
Та ледь не головною фішкою, якою особливо пишалися у закладі, була барна стійка. Стверджувалося, що тоді вона була найбільшою у Європі. "Модабар" був лише початком амбіційних планів рестораторів.
"Мандарин" та Disco Radio Hall: пекінський антикваріат та капітан Немо на танцях
Перебуваючи у прямому сенсі на плаву, "Козирна карта" розширювалася. Над колишньою військовою лабораторією спочатку з'явилася вивіска китайського ресторану "Мандарин", а потім — мережевої японської "Якіторії". Був ще караоке-клуб "Ля-ля-фа". Згодом усе це в купі отримало назву розважального комплексу "Мандарин" і користувалося чималим успіхом у платоспроможної публіки.
У ресторані було де розгулятися оку: стіни в благородних червоних тонах, абажури з рисового паперу, розписані ширми та стеля з бамбукових стеблів. Антикварні китайські меблі, що прибули з Піднебесної. Туди ж доставили оперативний загін з двадцяти китайських поварів, які влаштовували на березі Дніпра східні ритуали: під звук мідного гонга розрізали на 120 шматочків качку по-пекінськи, яку подавали зі сливовим вином.
Трохи інші звуки лунали поверхом нижче, де наступність поколінь "Модабару" прийняв інший заклад — Disco Radio Hall. Нова назва усіляко спонукала до різноманітної кооперації з популярними радіостанціями та більш попсового формату. Що і втілювалося на почергових тематичних вечірках.
Інтер'єр всередині не зазнав особливих змін: тепер, блукаючи серед металевих лабіринтів, можна було відчути себе капітаном Немо, який потрапив на дискотеку 1990-х.
У липні 2010 року, внаслідок тієї самої масової зачистки на набережній, "Якіторію" з "Мандарином" відбуксували на Рибальський острів, а дебаркадер з нічним клубом відправили до Новоукраїнки.
Історія розважального комплексу закінчилася сумно: взимку 2011 року на прибуксованому дебаркадері сталася пожежа. Версія про підпал була основною, і хоча вогонь вдалося швидко загасити, шансів на повторення колишнього успіху вже не залишилося.
Артготель "Баккара": Ван Дамм напідпитку та проводи з військовим оркестром
Жан-Клод Ван Дамм, кумир пострадянських хлопчаків у 1990-ті, піднімав пивні бокали, наповнені горілкою, і на радість світських фоторепортерів без кінця вигукував: "За Україну!" та "Будьмо!". Наприкінці вечора він зовсім пустився берега: цілував оточуючих у маківки та намагався свистіти у два пальці.
У такій жвавій атмосфері наприкінці жовтня 2009 року відбувалося урочисте відкриття артклубу у готелі "Баккара" — ще одному знаковому місці на Набережно-Хрещатицькій.
Голлівудська суперзірка гуляла у новому київському місці у компанії з білявкою Ілоною з Кривого Рогу і чомусь з Нестором Шуфричем. Глибоко вночі численні охоронці, відмахуючись від тих самих фоторепортерів, ледь не під руки виводили відомого актора та супроводжували його до авто.
Споруду "Баккари" збудували на Херсонському суднобудівному заводі у 2007 році. Ідея створити "найромантичніший готель міста" на 200 місць виникла внаслідок європейських подорожей власників. Референсом слугували плавучі будинки Амстердама та подібні місця на лондонській Темзі та паризькій Сені.
Та на чільному місці модний артготель пробув лише рік. У грудні 2010 року його відшвартували на інший берег Дніпра — у район Венеціанського острова, де він перебуває й нині. Та у випадку з "Баккарою" це відбувалося чи не найяскравіше: відбуття готелю на іншу локацію супроводжувалося військовим духовим оркестром та гучними артилерійськими залпами під час прибуття. Оце були часи.
Після 2015 року готель неодноразово намагалися продати, і його статус мав туманний вигляд, бо власність перебувала на балансі ліквідованого ВТБ-банку. Врешті, у 2019-му, об'єкт продали за 42 млн грн.
Далі "Баккару" спіткали історії, далекі від романтичних: у 2024 році директора одного з підприємств звинуватили у незаконному привласненні готелю, а на саме місце був накладений арешт.
