Тарас Шевченко проти російської імперії: історія пам’ятника, що міг не з’явитися
Фото: Getty Images
Пам'ятник Тарасові Шевченку постав навпроти Червоного корпусу Київського університету 86 років тому 6 березня — щонайменше після семи невдалих спроб. Як росія чинила опір звеличенню Кобзаря та який вигляд міг мати його монумент?
Встановити пам'ятник Кобзарю в Києві намагалися ще за часів імперського гніту. Задля цього в 1904 році був створений комітет при Київській міській думі. А 1906 року сформувався Об'єднаний Комітет, до складу якого ввійшли відомі українські діячі: письменники Борис Грінченко та Михайло Коцюбинський, благодійники Євген Чикаленко й Олександр Терещенко, композитор Микола Лисенко, художник Ілля Ріпин та інші. Гроші на пам'ятник збирала вся Україна!
У травні 1909 року Київська міська дума дала офіційний дозвіл на спорудження монумента. Його мали встановити навпроти Київського реального училища на Михайлівській площі. А відкрити — або 1911 року, в 50-ті роковини з дня смерті Шевченка, — або в 1914-му, до 100-го ювілею з дня його народження.
1 травня 1910 року розпочався грандіозний конкурс проєктів майбутнього пам'ятника — учасники долучалися з різних куточків світу! Вже наприкінці травня журі розглянуло понад 60 проєктів... І забракувало всі — буцімто через їхню невідповідність образу Тараса Шевченка.
Другий міжнародний конкурс був запущений 1 лютого 1911 року. Але й цього разу невдало: всі 45 проєктів забракували, хоч п'ятеро скульпторів отримали заохочувальні премії по 100 рублів. На черговий, третій тур конкурсу прислали 37 проєктів — а журі знову не дійшло згоди.
Такий розбрат був зумовлений страхом, що встановлення монумента щомиті могли заборонити. Хоч офіційний дозвіл і був ухвалений, фактично ж Російська імперія вставляла палки в колеса Комітету з перших днів його існування.
Проросійські громадські організації писали публічні доноси про "політичну демонстрацію". І, зрештою, Київська міська дума під впливом російських націоналістів перенесла місце для пам'ятника Шевченку в захаращену тоді Караваєвську площу (нині Площа Українських Героїв) посеред єврейського кварталу. А на Михайлівській — звеліла встановити пам'ятник княгині Ользі.
Кавалер має поступитися місцем Дамі, — таку відмовку мав тодішній Київський міський голова Іполит Дьяков.
Об'єднаний Комітет довго пручався пропозиції Думи. У подальших суперечках лунали різні варіанти розміщення пам'ятника: Петрівська алея, Володимирська гірка, Золотоворітський сквер, площа перед Оперним театром, Бессарабська площа, територія перед нинішнім Національним художнім музеєм... Та, зрештою, комітет погодився визнати Караваєвську площу за місце для монумента Кобзарю.
20 травня 1913 року був оголошений четвертий тур конкурсу — цього разу скульпторам навіть заплатили по 1000 рублів. Журі постановило ухвалити проєкт російського скульптора Леоніда Шервуда. Проте Комітет натомість оголосив переможцем італійського майстра Антоніо Шортіно. Зчинився скандал: окремі члени Комітету вважали проєкт Шортіно наругою над пам'яттю Кобзаря.
Втім, скульптору все ж доручили виконати усі деталі пам'ятника з темної бронзи, а постамент — із сірого апеннінського граніту. За півтора року монумент мав бути закінчений у Римі та перевезений до Києва... Але надії на майбутній пам'ятник зруйнувала Перша світова війна: Об'єднаний Комітет перестав існувати, а кошти на встановлення пам'ятника були конфісковані.
У 1919 році, вже після окупації Києва червоними військами, більшовики встановили навпроти входу до Історичного музею на Олександрівській вулиці (нині вулиця Михайла Грушевського) гіпсове погруддя Тараса Шевченка. Його автором був київський скульптор Федір Балавенський. Пам'ятник простояв із початку березня аж до кінця серпня, поки не був знищений денікінцями.
Другий "більшовицький" пам'ятник Шевченку з'явився 11 березня 1920 року... на Михайлівській площі. За іронією долі, радянці скинули фігуру княгині Ольги й на її постамент установили модерністичне погруддя Кобзаря з гіпсу. Створив його професор Української Державної Академії Мистецтв Бернард Кратко. Цей пам'ятник кияни швидко охрестили "Шевченком на броневику", і простояв він недовго — через два місяці його розтрощили невідомі.
Остаточно встановити пам'ятник Тарасові Шевченку в Києві вдалося майже через 20 років. А первинний проєкт скульптора Матвія Манізера та архітектора Йосипа Лангбарда з'явився в 1938-му. Планувалося, що Шевченко зі стиснутою в кулак долонею мав височіти над селянами та гайдамаками. І, певна річ, радянська влада одразу вловила вільнолюбні й протестні настрої, закладені в проєкт.
Цей Шевченко буде закликати до повалення колгоспного ладу, — відрубав один з організаторів Голодомору 1932-1933 років Лазар Каганович.
Манізеру довелося йти на компроміс: у фінальному варіанті Тарас Шевченко стоїть з опущеною головою та закладеними за спину руками, на які повішено важкий одяг. На п'єдесталі — напис: "Т. Г. Шевченко. 1814—1861". А під ним — слова поета із "Заповіту":
Монумент відкрили 6 березня 1939 року у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. Відкриття було присвячене 125-річчю з дня народження Кобзаря. З цієї ж нагоди університету присвоїли його ім'я.
Бронзову постать поета заввишки 6,45 метра відлили за моделлю Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановили на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метра, споруджений за проєктом архітектора Євгена Левінсона.
Пам'ятник Тарасові Шевченку застав чи не всі знакові моменти боротьби України за незалежність та її існування вже як суверенної держави. З 1991 року до нього традиційно покладають квіти перші особи держави та іноземні високі гості під час візитів до України — на чергову річницю з дня смерті Кобзаря та з нагоди офіційних українських свят.
Донині пам'ятник Тарасові Шевченку є головною домінантою парку Шевченка та одним із символів сучасного Києва. Біля монумента нерідко відбуваються збори громадян, мітинги різноманітних політичних сил та громадських рухів, а також проводяться культурні заходи, як-от вручення Шевченківської премії.
У 2001 році київський пам'ятник Кобзарю опинився у центрі протистояння опозиційних політичних сил та правлячого режиму президента Леоніда Кучми під час масових акцій протесту кампанії "Україна без Кучми". А у 2002-2003 роках монумент неодноразово ставав епіцентром акцій протесту українських опозиційних політичних сил у межах кампанії протестів "Повстань, Україно!".
Після повномасштабного вторгнення росії комунальники та волонтери звели навколо пам'ятника опалубок, щоб захистити Кобзаря від бомбардувань.
Пам'ятник огороджений щитом та накритий мішками з піском і по сьогодні. Але після перемоги Кобзар неодмінно знову постане в однойменному парку в усій красі!
Читай також: Задача із зірочкою: чи збережуть кияни Житній ринок?
