"Я вдячна за кожен день і кожну ситуацію", — Ірина Демчишина про життя з діабетом першого типу

Фото: Instagram-сторінка Ірини Демчишиної

За словами міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка, торік в Україні зафіксували понад 1,2 млн випадків захворювання на цукровий діабет. А доктор медичних наук Олександр Товкай стверджує, що кількість людей у світі, які стикнулися із цим недугом, стрімко зростає, і до 2045 року пацієнтів із діабетом може стати 700 млн. 

Цукровий діабет першого типу — такий діагноз два роки тому поставили Ірині Демчишиній. Це одна з найскладніших форм захворювання, яка виникає через аутоімунні процеси та робить носія інсулінозалежним. Ми поспілкувалися з Іриною про те, як це — співіснувати з діабетом першого типу та продовжувати радіти життю.

"Вдвічі більше їжі й водночас — різке схуднення"

Підозрілі симптоми я відчувала досить довго — приблизно рік. Почалося все із сильного випадіння волосся. Хоча це може бути не напряму пов'язано з діабетом першого типу, саме з цього почалися мої проблеми.

Потім з'явилися класичні симптоми кетоацидозу. Мені постійно хотілося їсти — я відчувала голод, хоча їла значно більше, ніж зазвичай, і водночас стрімко худла, що для мене було абсолютно нехарактерно. Вдвічі більше їжі й водночас — різке схуднення. Також у мене постійно була сильна спрага: скільки б я не пила, не могла напитися.

Через надмірне споживання води я дуже часто бігала в туалет уночі, через це не висипалася, відчувала постійну втому. Було відчуття важкого тіла, ніби ватні ноги. І ще один важливий симптом — періодичні проблеми із зором. У мене іноді з'являвся "блюр", я могла на кілька хвилин втратити чіткість зору. Одного разу це тривало близько 20 хвилин. Для мене це було особливо дивно, адже я не ношу окулярів і зазвичай маю хороший зір.

До лікарні я звернулася вже тоді, коли стало зовсім погано: я ледве ходила вулицею, з'явилася сильна задишка, було фізично складно пересувати ноги. Це був кінець серпня 2023 року, я тоді перебувала в Америці. Я пішла до лікаря, описала симптоми, і вже наступного дня мені подзвонили та сказали терміново їхати в emergency (швидку допомогу).

Норма цукру там — від 70 до 120. Мій рівень був 530. Коли я приїхала до лікарні, мене одразу відправили в реанімацію й поставили діагноз: діабетичний кетоацидоз. Так я дізналася про свій діабет. До цього я навіть не знала, що він у мене є. Можливо, до того був другий тип, але виявили його саме так.

Спочатку я пов'язувала свої симптоми із втомою та стресом, адже після початку війни я переїхала до США. Спершу була тут сама з донькою, якій лише 4 роки. Тому пояснювала все сильним навантаженням і стресом, який довелося пережити.

"Першою реакцією був сильний страх"

Я дізналася про діабет через швидку допомогу та реанімацію, тому першою моєю реакцією був сильний страх. Мені навіть соромно зізнатися, але я зовсім нічого не знала про діабет. Мені здається, що про такі захворювання має бути базова освіта для кожної людини, адже це напряму пов'язано з харчуванням і стосується всіх.

Через відсутність знань я дуже злякалася. Здавалося, що я можу померти. У мене був справжній шок і повне неприйняття ситуації. Я відмовлялася колоти інсулін, багато разів перепитувала лікарів, чи це не якась помилка. Було дуже страшно ще й тому, що все сталося напередодні дня народження моєї донечки. Вона приходила до мене в лікарню й дуже хвилювалася, щоб я встигла одужати до її свята, адже ми вже все підготували для цього дня. 

"Діабет впливає і на моральний стан"

Діабет повністю змінив моє ставлення до харчування. Тепер кожен продукт, який я споживаю, ретельно підібраний — він має містити максимум корисних поживних речовин, але водночас не підвищувати рівень цукру та холестерину. Це особливо важливо, адже у багатьох діабетиків паралельно спостерігається підвищений холестерин, що становить додаткову небезпеку.

Фізична активність також залежить від рівня цукру. Коли він занадто високий або занадто низький, погіршується самопочуття як фізичне, так і емоційне. Загалом діабет впливає і на моральний стан: якщо не контролювати рівень цукру, виникає відчуття виснаження та пригніченості.

У робочому графіку мені пощастило більше, адже я працюю віддалено та є власницею бізнесу. Це дає змогу самостійно планувати день і контролювати все дистанційно.

Зараз діабет став моїм "пріоритетом номер один" у повсякденному житті. Якщо не врегулювати питання харчування й самопочуття, то страждатимуть усі інші сфери життя.

У межах підтримуючої терапії я щодня колю базальний інсулін, а при кожному прийомі їжі — короткий інсулін, залежно від продуктів у раціоні. Рівень цукру в крові контролюю за допомогою сенсора безперервного моніторингу глюкози (CGM). Також стежу за достатнім вживанням води.

Коли я тільки дізналася про діабет, робила помилку: думала, якщо повністю відмовлюся від їжі або зовсім виключу вуглеводи, то стан покращиться. Але з часом зрозуміла, що це не працює. Для доброго самопочуття важливо повноцінно харчуватися і просто правильно розраховувати дозу інсуліну.

Фізична активність також є важливою частиною мого життя. Я намагаюся щодня приділяти спорту хоча б 20 хвилин. Після кожного прийому їжі обов'язково прогулююся, а кілька разів на тиждень відвідую спортзал, де займаюся бігом або тренуванням на StairMaster. Для користі серця і судин важливо, щоб під час тренувань пульс був не нижче 140 ударів, а тривалість становила щонайменше 30 хвилин.

"Ти ніколи не можеш розслабитися чи забути про свій діагноз"

Найскладнішим аспектом життя з діабетом для мене є постійний контроль. Ти ніколи не можеш розслабитися чи забути про свій діагноз. Будь-який емоційний стрес може вплинути на поведінку: інколи хочеться "заїсти" емоції, пропустити укол інсуліну або дозволити собі те, що насправді не можна. Постійно доводиться нагадувати собі про дисципліну.

Також не можна пропускати прийоми їжі: якщо базальний інсулін введений, то без їжі рівень цукру починає падати. Це створює додаткову напругу й вимагає чіткого планування дня.

Окрім цього, морально складно щоразу колоти собі інсулін. З часом до цього звикаєш, але все одно кожного разу відчуваєш, що твоє життя вже не таке, як раніше, і що поряд завжди є ризик для здоров'я.

"Діабет став точкою переосмислення"

Оскільки я завжди намагаюся знаходити філософське пояснення всім подіям у своєму житті, для мене особисто діабет став певною точкою переосмислення. Я почала звертати увагу насамперед на себе і піклуватися про власний стан. Це стало нагадуванням, що спочатку маю бути я — а вже потім робота, клієнти, родина. Адже якщо я не подбаю про себе і не матиму ресурсу, то всі інші сфери життя також руйнуватимуться, бо без доброго самопочуття нічого не працює.

Діабет навчив мене зупинятися, слухати свій організм і не ігнорувати симптоми. Раніше я часто відкладала візити до лікаря й закривала очі на своє самопочуття, а тепер розумію: це недопустимо. Як би парадоксально це не звучало, я вдячна своїй хворобі — вона показала мені, наскільки важливо ставити себе на перше місце.

Сьогодні я по-іншому сприймаю життя. Навіть якщо щось не подобається чи буває складно, я вдячна за кожен день і кожну ситуацію. Я розумію, що життя минає дуже швидко, і саме ми несемо відповідальність за те, щоб прожити його так, як хочемо: бути вдячними за те, що маємо, і водночас не боятися змінювати те, що нас не влаштовує, і прагнути до своїх мрій.

"Наше головне завдання — навчитися дбати про себе"

Найперше, що я б порадила людям, яким щойно встановили діагноз "діабет", — це не боятися. З цією хворобою можна жити довго й комфортно, якщо відповідально піклуватися про себе. Не можна ігнорувати діабет або закривати очі, адже це загрожує серйозними ускладненнями.

Моя головна рекомендація — одразу придбати сенсор безперервного моніторингу глюкози. Це була моя власна помилка на початку. Я користувалася звичайним глюкометром і колола пальці кілька разів на день, що було болісно, стресово й не давало повної картини. А на початку дуже важливо зрозуміти, як саме ваш унікальний організм реагує на різні продукти.

Наприклад, деякі продукти підіймають цукор дуже швидко, й інсулін потрібно вводити за 10-15 хвилин до прийому їжі. А інші, як-от рис, картопля чи піца, можуть піднімати цукор лише через годину-півтори або й дві. У таких випадках інсулін потрібно колоти пізніше. Відстежувати це без сенсора неможливо.

Сенсор також убезпечує від різких стрибків глюкози — як від високого цукру, так і від небезпечної гіпоглікемії, яка може призвести навіть до коми. Його програма дозволяє налаштувати сигнали, що попереджають, коли цукор занадто падає чи різко зростає.

Крім того, дуже важливо регулярно проходити обстеження всього організму — робити УЗД внутрішніх органів та стежити за загальним станом здоров'я.

Нещодавно я дізналася, що вже проведено перші успішні операції з трансплантації бета-клітин підшлункової залози. Це дає надію, що в майбутньому діабет першого типу можна буде вилікувати. Але поки що наше головне завдання — навчитися дбати про себе. Бережи своє здоров'я!   

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter