Мрії, кава та книжки: як студенти Могилянки відкрили затишну книгарню-кав'ярню у столиці
Засновники "чит літ" Катерина й Данило. Фото: книгарня-кав'ярня "чит літ"
Катя — культурологиня, яка з дитинства мріяла стати книгаркою. Даня — філолог, якого завжди приваблювала робота баристи. Вони познайомилися під час навчання в Києво-Могилянській академії, а сьогодні, щойно закінчивши університет, працюють у власній книжковій крамниці.
У нашому інтерв'ю із засновниками книгарні "чит літ" ми говоримо про шлях до власної мрії, реальні кроки в бізнесі, труднощі та практичні аспекти відкриття незалежної книжкової крамниці у столиці.
Від ідеї до втілення
Коли у вас з'явилася ідея відкрити книгарню? І чи одразу знали, що зробите це разом?
Катя: У перших моїх мріях Дані не було (сміються). Я мріяла про це ще з дитинства. Ми з татом часто говорили про те, ким хотіли б працювати, якби гроші не мали значення. Він завжди казав, що бібліотекарем, а я — книгаркою.
Звісно, це трохи різні мрії, адже тато хотів спокою — щоб його ніхто не чіпав і можна було досхочу читати книжки. А я все життя крутилася довкола літератури. Супер люблю книжки — як вони виглядають і пахнуть.
До того ж Даня — філолог, а я — культурологиня, тож усе наше життя було у книжках. Ми постійно з ними, немов рідні.
Даня: Для мене це з самого початку була спільна мрія. Але, якщо особисто, я завжди романтизував роботу баристи. Зараз ця романтизація трохи спала (посміхається), але мені досі подобається щось робити руками.
Нам пощастило, що Катя мала більше наснаги працювати з видавництвами: писала їм, налагоджувала облік, організовувала процес. І якось воно так "заметчилось": я більше по бару, Катя — по книжках.
До речі, говорячи про поділ обов'язків, — не було ідеї робити все спільно?
Катя: Так, спочатку хотіли займатися всім одразу, але потім зрозуміли, що краще розділити обов'язки — так простіше й ефективніше. Нас і те, і те цікавить. Але мені ближча книжкова тема, а Дані — бар. Хоча як філолог він добре розуміється на літературі й завжди може щось порадити.
Як ви все ж наважилися розпочати свою справу? Що допомогло побороти страхи?
Катя: Ми дуже загрузили себе роботою. Приміщення почали шукати за рік до відкриття. І коли нарешті знайшли його поруч із гуртожитком Могилянки, подумали: "Ну, мабуть, це знак, зупиняємось тут".
Вірили в це місце, тому не боялися.
Підписуєш договір — і треба швидко все робити. Завдань було стільки, що навіть не встигаєш думати. Потім трохи заспокоїлися, зрозуміли, що можна так не поспішати.
Перед відкриттям було трохи страшно, лячно "вийти у світ". Але все пройшло класно! Я навіть не очікувала: думала, що прийде небагато людей — мама і кілька друзів. А прийшло чимало, і їм було справді цікаво. Ми відчули багато світлих, радісних емоцій.
Даня: Мені було страшно з плануванням. А от далі, коли ми вже зробили основний масив роботи, то страх зник. До того ж було справді так багато завдань, і ми дуже поспішали. Тільки куди? Минув тиждень і ми зрозуміли, що варто зупинитися. Що ми, напевно, таки все встигаємо.
Розкажіть про підготовку до відкриття: оренду приміщення, пошук постачальників. Створімо щось на кшталт гайду: як це — відкрити власну книгарню у столиці?
Даня: А я це записував (сміються), бо думав: якщо щось вийде, потім можна буде поділитися. Ми дізнавалися, що і як потрібно, шукали курси по відкриттю книжкових крамниць. Один, до речі, таки відшукали — прикольний, але скоріше ідейний, ніж практичний. Хоча базову інформацію справді реально знайти у відкритих джерелах.
Дуже допоміг досвід Каті в цій сфері, особливо уникнути помилок із системами обліку — старими чи російськими. Меблі робили в основному самі: полиці, розкладки, бар — щось замовляли, щось придумували.
Катя: Нам дуже бракувало практичних гайдів від інших — навіть платних. Ми купили чи не всі можливі. Проходили також курси у "Дії" — як вести ФОП. Усе безплатне, що знаходили у своєму інфополі, намагалися спожити. Якщо ж саме радити щось — то я б завчасно подумала про всі ці штуки, як-от системи обліку.
Так само ще на старті варто накидати мудборд по інтер'єру, бару, книгарні. Зайти в пінтерест, подивитися, як ти це бачиш. Тоді вже легше розуміти, яке приміщення шукати, що в ньому може бути. Бо багато просторів не підходять для книгарні.
Щодо меблів... Оскільки створювали власні, то ми буквально рахували: одна книжка — 3 см, скільки їх влізе, так і отак. І вже від кількості розуміли, які видавництва нам точно потрібні. До речі, деяких із них у нас досі немає. Підбір книжок досить хаотичний, бо я все роблю за вайбом.
Шлях книжок до покупця
А як відбувається співпраця з видавництвами?
Катя: Я знаю, що є дуже різні кейси співпраці з видавництвами. Як роблю я: просто пишу на пошту й кажу, що хочемо співпрацювати. Є три варіанти: реалізація, викуп або відтермінування. Ми намагаємося не брати на реалізацію. Тобто, коли тобі дають книжки, ти продаєш і платиш за фактом продажу, а якщо не продалися — повертаєш. Але для мене це трохи нечесно. Ми ж книжки продаємо, себто беремо на себе відповідальність.
Тому я люблю працювати так: замовила, одразу оплатила — і душа спокійна. Бо це праця людей, їм платять зарплати, як і нам. Загалом, реалізація вже потроху відходить. Раніше книгарні трималися майже виключно на ній: це було вигідно для крамниці, але не для видавництва.
Чи пригадуєте першого покупця: яку книгу він обрав? І як це було — бачити, як втілюється ваша мрія?
Катя: Так, здається, пам'ятаю. Це був наш перший день — ще не зовсім урочисте відкриття. Ми дороблювали щось усередині, касу вже запустили, а ноутбук стояв на підвіконні. Навіть каву ще не варили. Перші поставки книжок тільки-но розставили — і зайшла жінка.
Вона досі до нас приходить, і ми її дуже любимо. Бо вона довго й уважно обирає книжки: ходить сама, все переглядає, читає анотації, обирає десь три — і щасливо виходить. І ще тоді, в перший день, вона сказала, що в нас гарний підбір. А я така: "О, дякую". Це були перші слова від покупця. Вона точно тоді взяла "Коротку історію української літератури" від Остапа Українця, "Жінки та влада: маніфест" і "Діва, матір і третя".
Знаю, що Катерина за освітою культорологиня, тож і мистецький відділ у вас потужний. Чим іще вирізняється добірка книг у "чит літ", а чого ніколи не буде на полицях?
Катя: Є автори, до яких у нас питання. Наприклад, коли був скандал із Володимиром Антоненком — ми одразу прибрали. Книжка тепер "лежить у кабінеті". Ніл Ґейман? Ну, окей, поклали на верхню полицю, де його ніхто не бачить. Ми стараємось відстежувати подібне, хоча це складно — не завжди можеш глибоко дослідити кожного автора. Але якщо з'являється суспільний резонанс — реагуємо одразу. Twitter на сторожі (сміються).
Даня: Загалом ми відкриті до будь-яких книжок. Бо книжкове снобство — не про нас. Ми любимо читати все й хочемо, щоб люди читали те, що їм справді подобається, незалежно від жанру.
Бо книжки — це передусім розвага. Так само як кіно, спорт чи живопис.
Російських книжок у нас не буде. Ніколи. Це принципово. Хоча часто заходять люди, переважно старшого віку (це не ейджизм, просто факт), і питають про це. Але ні, не буде.
Креативні рішення
Інтер'єр книгарні надзвичайний! Розкажіть трохи більше про мозаїчну барну стійку, косівські свічники й картини на стінах?
Катя: Якщо говорити про цю барвистість — плитку й картини — то, наприклад, бар ми ліпили разом. Цікавий процес, і прикольно бачити, як змінювався підхід. Першим був той бік, протилежний — там інша основа, рівні відстані. А далі вже було як було: ми відкрились, люди заходили, а ми ще з ліпкою. То під кінець доробляли мозаїку, як виходило. Плитку збирали з усього, що знаходили, — залишки, уламки, якісь частини, навіть щось із простору навколо.
Даня: Картини — це взагалі мала бути тимчасова виставка. Але вона стала постійною. До відкриття ми хотіли зробити щось живе: не лекцію, де всі сидять, а щось, де люди можуть вільно ходити, спілкуватися, досліджувати простір. І вирішили: буде виставка. Зв'язалися зі студентами Бойчука — і вони з радістю погодилися.
А що ховається в назві — "чит літ"?
Катя: Ми дуже довго думали над назвою. Збоку може здатись, що це перше, що спало на думку, але ні. Навіть якщо звучить дивно — ми просто зупинились, бо вже не могли вигадувати далі. Було все: "Жовта корова", "Три карасі" — що завгодно. Нічого не підходило. На чомусь зупинялись тимчасово, але все не те. І врешті з'явилось "чит літ" — з маленької букви.
Ми боялися, що нас питатимуть, як це розшифровується. І нас питають. Ми вже постфактум вигадали купу варіантів — класика: "що хотів сказати автор". Але є один, який нам справді подобається.
Даня: Це назва, якій не обов'язково мати розшифрування. "чит літ" — ніби про читання та літературу, але водночас — кожен може зрозуміти по-своєму.
Для мене, особливо з цими пташками на вивісці, — це більше про "літати", ніж просто про літературу.
І наостанок: продовжіть речення. Прийти у "чит літ" — це…
Катя: Це взяти матчу, пройтись між книжечками, подивитися на написи із жанрами й бусинками, покрутитися. Заглянути в новеньке на виставковому стелажі. Зазирнути туди, куди зазвичай не заходиш — бо саме там можна щось відкопати.
Це запитати пораду. Обов'язково привітатися, поговорити. Розказати, як день, як справи, як робота. Поділитися, що останнє прочитав.
Бо ми тут — не тільки про книжки.
Даня: А ще прийти із собачкою і взяти для неї смаколик. Усіх улюбленців ми пригощаємо смаколиками!
Завітай у книгарню-кав'ярню "чит літ" за адресою: вул. Джона Маккейна, 31.
