"Швейна рота". Інтерв'ю з волонтерками, які згуртували сотні майстринь для пошиття одягу пораненим

Колаж "ТиКиїв ". Фото надані "Швейною ротою"

Наприкінці лютого 2022 року фінансистка Марина Пальченко та інженерка-геологиня Ксенія Самойлич почали шити одяг для українського війська. Так народилася волонтерська ініціатива "Швейна рота", яка зараз зосереджена на виготовленні адаптивного одягу та об'єднує близько 800 майстринь і майстрів з усіх куточків України й не тільки.

За час свого існування "Швейна рота" виготовила понад 300 тисяч комплектів адаптивного одягу — спеціальних речей, які завдяки кнопкам, липучкам та іншим деталям конструкції полегшують процес одягання й роздягання поранених. Саме таке вбрання робить реабілітацію захисників, захисниць і постраждалих від війни цивільних комфортнішою та самостійнішою.

Скільки людей налічувала команда "Швейної роти" в перші місяці повномасштабного вторгнення?

Марина: Хтось приходив на дві годинки, хтось — на три, а хтось — на цілий день. Отак із ротаціями було десь 30 дівчат.

А зі скількох людей сьогодні складається команда "Швейної роти"?

Ксенія: Ми орієнтуємося приблизно на 800 людей. Але це дуже складно підрахувати, тому що є, наприклад, такі підрозділи, як "Швейна рота Полтава" в школі (підрозділ працює на базі полтавського ліцею № 17 "Інтелект" — прим.). Там до волонтерства долучається весь колектив: хтось шиє, хтось кроїть, пере чи нашиває ґудзики, інші відносять речі, в'яжуть шкарпетки або розпускають светри на нитки для них.

Вони ще дуже активно залучають учнів та їхніх батьків. Ті також можуть або шити, або наповнювати подушки, або збирати гуманітарну допомогу для "торбинок турботи" (торбинки для військових, які "Швейна рота" наповнює базовими засобами гігієни тощо — прим.).

У яких містах України базуються найбільші команди "Швейної роти"?

Ксенія: Наші найбільші команди базуються в Києві на Нивках та Софіївській Борщагівці, а також у Житомирі, Вінниці, Рівному, Луцьку, Полтаві та місті Бобринець. Була ще команда в Петропавлівці, але вони вимушені були виїхати звідти, бо до них наближається лінія фронту.

У Харкові теж дуже багато майстринь шиють із нами. І загалом багато майстринь шиють у різних містах, селах і селищах, де вони живуть. Зокрема вони отримують набори для пошиття (ми збираємо кошти на матеріали), у яких є вже розкроєна тканина, вся фурнітура та пакувальні матеріали, і шиють за нашими майстер-класами. Саме так долучається багато людей із різних міст.

У "Швейній роті" залучені всі області. Є ще дуже великий підрозділ у Нікополі, в Слов'янську донедавна шили, але тамтешня майстриня також виїхала.

Марина: Додам, що "Швейна рота" дає можливість будь-якій українській жінці (і не тільки жінці) допомагати армії в будь-якому куточку країни. Навіть якщо ти живеш десь у невеликому містечку й тобі здається, що ти не можеш допомогти, то "Швейна рота" — саме та ініціатива, з якою ти зможеш це зробити.

Як виникли команди "Швейної роти" за кордоном?

Ксенія: Від самого початку існування "Швейної роти" ми ділилися майстер-класами та всіма своїми напрацюваннями, щоб передавати досвід іншим. Спершу публікували їх у соцмережах — на Instagram-сторінці та в Telegram-каналі. А ще в нас вже рік працює сайт, де повністю продубльовані всі основні лекала та майстер-класи українською й англійською мовами.

Ці лекала можна завантажити у форматі A4, надрукувати їх на звичайному принтері та, якщо є тканина або є можливість її придбати, долучитися до шиття. Завдяки цьому це може зробити будь-хто, зокрема з-за кордону.

Зараз за кордоном наші підрозділи є в Канаді, у Ванкувері та Торонто, у Німеччині в місті Кіль, в Чорногорії на базі українсько-чорногорського центру та у Швейцарії на базі української Міжкультурно-просвітницької організації Tournesol. 

Для захисників також шиють у Польщі, в Любліні. Є дуже активний підрозділ у Кракові. Крім того, є майстрині в Норвегії й Швеції, які надсилають вироби окремо від себе. Є й майстриня в Ізраїлі, а в Англії для поранених шиє англієць — пан Девід Мітчел.

Також із часом ми адаптували наші майстер-класи. Спочатку думали, що шитимемо тільки з нуля, але вигідніше перешивати вже готові футболки, худі та світшоти в адаптивні. Якраз підрозділи з Канади починали з перешивання звичайного одягу на адаптивний.

Тож це виходило й економніше, і давало можливість долучити майстринь, які тільки вчилися шити. Саме на таких легших виробах вони могли навчитися цього, отримавши досвід роботи у "Швейній роті ": коли ти так багато шиєш, то дуже класно пропрацьовуєш свої навички.

З якими ключовими запитами щодо пошиття одягу до вас зверталися на початку повномасштабного вторгнення? Чи змінилися ці потреби з часом?

Марина: Зазвичай на початку повномасштабного вторгнення всі потребували теплого одягу, бо, якщо пам'ятаєте, була дуже волога зима. Багато людей одразу долучилися до війська, і всі мерзли. Тож спочатку в нас був дуже великий запит на термобілизну, теплі костюми, шапки, рукавички та балаклави — загалом усе тепле.

Десь у травні 2022 року до нас надійшов запит на адаптивний одяг. Тоді ми зрозуміли, що саме про поранених не дуже піклуються. Нині вже є якісь програми, і ми консультували Міністерство оборони щодо того, який одяг потрібен пораненим та який вигляд він повинен мати. Але цей напрям ще потребує підтримки волонтерів, бо програми від держави лише починають функціонувати.

Так ми поступово перейшли до забезпечення поранених військових адаптивним одягом. Наші захисники мають гідно реабілітуватися й жити гідним життям. Наш одяг дає цю можливість.

Ксенія: "Швейна рота Нікополь" відшиває також військовий одяг для передової. Виникає дуже багато запитів: коли речі згоріли, коли зараз сніг розтанув, і просто у всіх місцях потопи, або коли потрібно скинути одяг дроном через складну логістику.

Також наші майстрині виготовляють флісові костюми та шапки. Ще в нас дуже активно в'яжуть шкарпетки. Є ціла група, яка стала дуже активним підрозділом — "Містер Шкарпета". Вони в'яжуть і звичайні, і адаптивні шкарпетки. 

Всі осередки "Швейної роти" працюють разом, щоб максимально ефективно залучити всю допомогу від кожного підрозділу та направити її на ті напрямки, де вона потрібна.

Марина: Всі роблять для всіх. У нас немає такого, що Харків шиє тільки для Харкова, а Полтава — лише для Полтави. Ксенія робить дуже велику роботу, коли це все розподіляє.

Також в Instagram "Швейної роти" я помітила "іграшки-кіберята", які ви передаєте військовим. Що це за вироби?

Ксенія: Почну з того, звідки з'явилася назва. Весь одяг, який ми шиємо на передову, ми називаємо бронеодяг. Наприклад, бронештани, бронекофта, бронефутболка й бронемайка. Водночас весь наш адаптивний одяг ми називаємо кіберодягом. 

Поступово кожна майстриня почала додавати до пакунків від себе поробки. Це могли бути дитячі вироби, обереги або якісь смаколики, кава чи чай. Також із часом до нас почали долучатися майстрині, які не мають часу шити набори адаптивного одягу, але можуть робити іграшки, зокрема зі шкарпеток та у вигляді звіряток.

На Львівщині наша майстриня Тамара щотижня відвозить пораненим адаптивний одяг. Вона вигадала, що кожне звірятко відповідатиме за певний вид військ. Наприклад, пташки — це ті, хто літають на дронах. 

Коли Тамара приносить ці іграшки пораненим, вона запитує: "З якого ви виду військ?". Тоді настає час цього звірятка — це така тотемна тваринка.

Це дуже психологічно підтримує захисників: коли є що потримати тоді, як накочують переживання, і ти проживаєш ті моменти з передової, і відчуєш багато болі, бо для відновлення руки чи ноги можуть бути потрібними й 50-60 операцій.

Ми шукаємо, чим ще можна допомогти та підтримати, і такі іграшки — "кіберята" — є дуже ефективними.

Як вам вдається координувати таку велику кількість команд?

Ксенія: У нас є соцмережі, через які ми дуже активно комунікуємо між собою. Основні — це Instagram та Telegram, з якого ми намагаємося піти, але поки не вдається замінити його.

Коли маємо набори для пошиття, пишемо їхню кількість, і всі, хто підписані на групу в Telegram, можуть їх взяти. Потім ми відправляємо набори "Новою поштою" майстрині додому. Вона відшиває і далі запитує мене, куди надсилати речі. Я пишу їй адресу. Всі готові вироби ми розподіляємо винятково за запитами в офіційній Google-формі.

Ми співпрацюємо з більш ніж 100 стабпунктами, лікарнями й шпиталями в усіх обласних центрах та маленьких містечках, де є поранені захисники.

Всі, кому необхідний адаптивний одяг, можуть заповнити Google-форму, яка є на нашому сайті та в соцмережах. Туди потрібно вписати розмір: ми шиємо стандартно у трьох розмірах. Проте у нас є й розміри для "котигорошків" — великих, кремезних захисників, наприклад, зростом два метри. Для них відшиваємо окремо.

У Google-формі також описують поранення: яка частина тіла та бік уражені. Тобто, чи це поранена нога, чи ампутація, опіки по всьому тілу або не по всьому, поранення ока чи операція на серці тощо. Відповідно до цього ми підбираємо одяг та відправляємо його.

Форму може заповнити як поранений, так і його рідні, друзі, медики зі стабпунктів чи лікарень. Це можуть зробити й волонтери, які відвідують поранених у медзакладах і допомагають їм із продуктами, поновленням документів та одягом. З останніми ми також співпрацюємо.

Волонтери, медики, капелани, патронатні служби та інші організації — це різні канали доступу до поранених. Тож щоб максимально охопити всіх, кому потрібна допомога, ми передаємо адаптивний одяг через різних людей та різні спільноти.

До поранених військових також особисто приходять наші майстрині, зокрема з підрозділів у Харкові, Вінниці, а також Тамара Бабенчук зі Львівщини. Вони приносять відшитий одяг, а також той, який ми додатково надсилаємо, щоб він був у запасі.

Паралельно з адаптивними речами майстрині роздають капці, шкарпетки, звичайні труси, засоби гігієни та флісові пледи — загалом усе можливе та потрібне. 

З якими викликами у своїй роботі нині зіштовхується "Швейна рота"?

Ксенія: У нас велика та постійна потреба в тканинах: немає тканини — немає з чого шити. "Швейній роті" завжди потрібні й нові чоловічі футболки, світшоти та худі, які ми перешиваємо в адаптивні.

Ще нам необхідні приміщення. Наприклад, у Києві наше приміщення розташоване на 16-му поверсі. Коли були жорсткі відключення електроенергії, майстрині цілий січень не могли працювати, бо система резервного живлення зламалася. 

Крім того, підрозділ у Софіївській Борщагівці працював в ательє, але його закрили. Тож Алла, тамтешня координаторка "Швейної роти", шиє на промислових машинках у себе вдома — на кухні в однокімнатній квартирі. Майстриням у Софіївській Борщагівці дуже бракує приміщення, яке ми не маємо змоги оплачувати, бо є волонтерською ініціативою.

Тому якщо раптом хтось має можливість підтримати нас у такий спосіб — приміщенням у Софіївській Борщагівці — це дуже потрібно й дуже на часі.

Також у нас зростає кількість індивідуальних запитів, адже є стандартні апарати зовнішньої фіксації, а є складніші, для яких стандартний адаптивний одяг не завжди підходить. Тому ми шиємо індивідуально, а це теж потребує нашого часу та ресурсів.

До того ж на стабпунктах, яким ми допомагаємо, є велика потреба у звичайному одязі. Зараз уже Міноборони видає "Пакунок пораненого" (його почали видавати восени 2025 року — прим.), де є адаптивний одяг. До цього в цьому плані не було ніякої державної допомоги пораненим. 

Але не всім пораненим необхідний адаптивний одяг — інколи їм потрібен звичайний, якого нема в "Пакунку пораненого". Це прості штани, світшоти, худі, зокрема на блискавці, фліски. Вони, як і гумові капці та засоби гігієни, дуже потрібні стабпунктам та лікарням.

Загалом є велика потреба у волонтерах, які приходять до поранених у лікарнях. Я бачу таку тенденцію, що в деяких містах практично не провідують захисників. А це й досі потрібно, бо не в усіх військових є рідні в тому місці, де вони перебувають.

Буває й таке, що пораненого спочатку евакуюють на стабпункт, потім перевозять в одну лікарню, згодом — в іншу, а після — ще в одну. Тож його рідні можуть приїхати до нього, наприклад, лише за два тижні після поранення або й через місяць.

Тому потрібна допомога із забезпечення одягом, засобами гігієни та просто звичайною питною водою для поранених у лікарнях. Просто провідати й поспілкуватися — це теж дуже важливо.

Марина: Хлопцям дуже важливо, щоб до них приходили, аби вони знали, що така опція доступна. Бо, наприклад, багато хто приховує від рідних своє поранення. Водночас у когось у лікарні може не бути навіть зубної щітки, розумієте?

Вони нас захищали, мерзли в окопах, і їм зараз важко. Це така малесенька річ, яку ми можемо зробити, щоб віддячити їм. Тому я всіх закликаю приходити до хлопців у шпиталі та лікарні.

Ксенія зауважила, що і на стабпунктах, і в лікарнях є потреба у звичайному одязі. Але "Швейна рота" передусім зосереджена на виготовленні адаптивних речей. Чи займаєтеся ви зараз також за потреби передачею звичайного одягу?

Ксенія: Сьогодні для нас це величезне питання балансу: як відшивати адаптивний одяг і водночас знаходити матеріали для звичайного, а також де взагалі його шукати. Але так, зараз ми почали відшивати звичайний одяг. 

Також наші майстрині, як і я, ходять у секонд-хенди, шукаючи одяг у нормальному стані, без дірок і плям, а потім перуть його. У мене буває, що за день машинка п'ять разів пере різний одяг, який я купила. Потім ми його висушуємо, прасуємо, пакуємо та відправляємо в госпіталь чи стабпункт, де є в цьому потреба.

Поранений може приїхати з одним комплектом одягу — особистим або, можливо, тим, що йому дали на стабпункті. Але в лікарні в нього може протекти катетер, з рани може щось витекти або ж у захисника може бути висока температура, і він так пітнітиме, що на день йому будуть потрібні три комплекти одягу. А якщо їх немає, то йому просто немає, в що переодягнутися.

У Києві теж є велика потреба у звичайному одязі, адже багато столичних лікарень і госпіталів ним не забезпечують. Тож одяг самостійно шукають волонтери, капелани та медики. Є медзаклади, де навіть хірурги займаються пошуком одягу. Але в них же є власна робота, тому дуже важливо допомагати з речами на таких етапах.

Які історії або запити під час роботи у "Швейній роті" вам особливо запам'яталися?

Марина: Одного разу мені написав хлопець, якого ми забезпечили адаптивним одягом. У нього, здається, була висока ампутація. Згодом він написав: "Ви дали мені дуже гарні адаптивні штани. А могли б пошити такі самі, але не зі спортивної тканини, а з класичної? Я одружуюся через два тижні й хочу бути гарним".

Наші майстрині з Нікополя пошили йому такі штани. На своєму весіллі він справді був дуже гарним.

Ксенія: З останнього, що мене особисто дуже надихає, — це те, що наша спільнота вирощує волонтерів, які навчають інших цієї справи.

Майстрині "Швейної роти Полтава" залучають до своєї діяльності школярів. Один із них, Віталій Федьків, після випуску вступив до Київської школи економіки, де розповів про "Швейну роту". Він та його одногрупники зібрали 20 "торбинок турботи" для захисників на Харківщині. Також зараз Віталій долучився до "Швейної роти Київ" і вчиться шити.

Як можна підтримати "Швейну роту", окрім донатів?

Ксенія: Шити ми вміємо. У нас розроблені лекала та є дуже багато напрацювань з адаптивного одягу. Проте, наприклад, я інженерка-геологиня, а Марина — фінансистка, і серед майстрів нашої команди немає людей із певним фахом.

Для нас надзвичайно важливо, щоб поранені знали, що вони можуть замовити адаптивний одяг. Дуже допомагає, коли блогери, наші підписники та інші користувачі в соцмережах знімають відео або поширюють інформацію про нашу ініціативу. Так вони розповідають своїй аудиторії, що ми існуємо і що в нас можна замовити адаптивний одяг безплатно. Його не потрібно купувати чи шукати десь — достатньо зайти на сайт "Швейної роти" та надіслати запит.

Нам потрібна й допомога з розробленням єдиного стилю, бренд-буку. Зараз також нам необхідний графічний дизайнер, бо у нас багато ідей для мерчу. Однак щоб зробити його якісним для вже сформованого бренду "Швейна рота", нам трохи потрібна допомога з креативними ідеями та подачею.

Зараз також потрібна додаткова підтримка сайту з боку програмістів, щоб доповнити його новими блоками, адже ми хочемо максимально передавати свої набуті знання та розробки.

До того ж ви можете організувати в себе на роботі та на навчанні збір засобів гігієни, нових чоловічих футболок, спортивних кофт, штанів, шортів, гумових капців, рюкзаків-наплічників і кросівок. Напишіть нам в Instagram, і ми надамо вам дані для відправлення цих речей, де вони будуть потрібні на той момент.

Крім того, запрошуємо майстринь, художні школи до виготовлення янголят, поробок та "кіберят" для захисників, щоб потім ми змогли додавати їх в пакунки до адаптивного одягу.

Як підтримати "Швейну роту" донатом:

• Банка monobank
• Номер картки: 5375 4112 0381 7304
• PayPal: [email protected]

Ваша пробная версия Premium закончилась Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter