Адопція як сервіс: історії, що змінюють культуру порятунку тварин

Фото надане організаторами форуму "Зоосвідомі"

В Україні формується нова культура адопції тварин — усвідомлена, відповідальна й ефективна. Сьогодні прилаштування безпритульного кота чи собаки — це вже не спонтанне рішення, а комплексний процес, що включає підготовку, адаптацію тварини, юридичне оформлення, консультації, цифрові інструменти та постійну підтримку.

Ми зібрали інсайти з першого всеукраїнського форуму "Зоосвідомі", де зооволонтери, власники притулків, представники бізнесу та державного сектору обговорювали сучасні підходи до відповідальної адопції. Також у нашій статті — реальні історії Центру порятунку тварин URSA, які нагадують: адопція — це не завжди легкий шлях. Але саме завдяки таким кейсам ми бачимо, як змінюються долі — і тварин, і людей.

Нові правила гри: як трансформувалася культура адопції

• Adopt Me Days. Фестиваль, що змінив правила гри

Марія Вронська, власниця Gostomel Shelter та засновниця фестивалю Adopt Me Days.

Ідея Adopt Me Days виникла у 2023 році, коли Марія Вронська дорогою до Херсона задумалася: "Ми рятуємо тварин, але що далі?" І вже за два роки фестивалю понад півтори тисячі тварин знайшли родини. Повернень — менше сотні.

Формула успіху — прості, але чіткі стандарти: вакцинація, стерилізація, чипування, співбесіда, договір і супровід. "Ми створили не просто платформу адопції, а теплий простір, де людям допомагають зробити перший крок", — пояснює Вронська.

• Адопція та особистий бренд

Олексій Суровцев, актор, зоозахисник і власник притулку для котів "Бородата котомамуля".

Актор Олексій Суровцев не планував рятувати тварин — але з початком повномасштабного вторгнення не зміг залишитись осторонь. Тепер він розповідає історії всіх своїх підопічних у соцмережах. Його порада — говорити чесно та відкрито. Саме прозора комунікація формує довіру й нову культуру адопції.

"Довіра — це найголовніше. Якщо люди знають, що тобі можна довіряти, що ти відповідаєш за кожну тварину, — вони тобі довіряють", — зазначає Олексій.

• "Домівка врятованих тварин". Львівська модель опікунства

Марта Андрус, представниця центру порятунку "Домівка врятованих тварин".

До початку повномасштабної війни "Домівка" займалася порятунком диких тварин і птахів, але війна розширила горизонти. Сьогодні притулок опікується понад 1500 тваринами — від котів і собак до кіз та коней. Пів року тому тут з'явився застосунок з анкетами підопічних, яких користувачі можуть забрати в родину. І вже понад 7000 людей оформили онлайн-опікунство.

"Багато тварин травмовані. Ми не приховуємо це, говоримо про психологічний стан і потребу в адаптації. Успішна адопція — результат чесної комунікації, підготовки та підтримки", — розповідає Марта.

• Zachyn. Центр підготовки тварин до людей

Катерина Загорій, співзасновниця Zagoriy Foundation та Центру Zachyn.

"Наша основна експертиза — це підготовка тварин до людей. У більшості наші тварини прибувають зі Сходу та Західної України, бо сам центр базований у Яремче. Ми працюємо над тим, щоб навчити тварин жити з людьми — у родині та в місті. Навчити їх, здавалося б, звичним речам — ходити по сходах, спускатися в метро, заходити в магазин або ветеринарну клініку, не боятися людей. 

Тварини приходять до нас як у школу, де в результаті мають свої оцінки з різних предметів. Ми намагаємося, щоб всі оцінки були відмінні", — говорить Катерина.

Адопція як частина бізнес-стратегії

Бізнес дедалі частіше стає рушієм змін у ставленні до тварин. Замість разових акцій — системні ініціативи, які формують нову культуру адопції. Ці проєкти — частина стратегії сталого розвитку компаній і приклад того, як цінності перетворюються на дії.

• Ініціатива MasterZoo

Одна з ініціатив MasterZoo — проєкт, який мережа зоомаркетів реалізує у співпраці з притулками. У семи магазинах працюють постійні куточки адопції, де клієнти можуть всиновити котів. Підхід до адопції — системний: тварини проходять підготовку, а сам процес передбачає супровід і підтримку. За минулий рік родини знайшли 170 котиків, а за першу половину цього року — вже понад 50.

• Ініціатива Look 4 Paws

Ще один приклад — ініціатива українського бренду корму для тварин Club 4 Paws, який створив цифрову платформу для адопції під назвою Look 4 Paws. Вона допомагає шукати дім для котів і собак із притулків по всій Україні. Платформа діє з 2022 року, і за цей час понад 1500 тварин знайшли нові родини. У компанії підходять до проєкту як до імпакт-ініціативи: Look 4 Paws системно допомагає тваринам із притулків знайти дім, а людям — зробити обдуманий вибір.

• Креативна колаборація URSA x Bunny Nails

Приклад партнерської колаборації, яка виходить за межі галузі, — спільний проєкт ГО URSA та мережі салонів Bunny Nails. Ініціатива під назвою "У твоїх руках" поєднала естетику б'юті-індустрії із соціальним меседжем про підтримку безпритульних тварин. Кампанія базується на емоційній комунікації, що звертається до почуття відповідальності: через фото й візуальні образи команда привертає увагу до теми адопції. У межах співпраці провели серію фотоісторій з безпритульними тваринами, за допомогою якої вдалося знайти родини для двох песиків і зібрати 160 тис. грн на допомогу.

Центр врятованих тварин URSA: історії усвідомленої адопції

Одним із прикладів сучасного підходу до адопції є Центр врятованих тварин URSA, створений ГО URSA, яка системно працює над захистом тварин. У Центрі щодня дбають про хвостиків, що постраждали внаслідок війни, були покинуті або втратили дім. Команда займається лікуванням, адаптацією та пошуком нових родин для чотирилапих підопічних.

Більшість мешканців URSA — безпородні собаки, яким традиційно складніше знайти сім'ю. Та завдяки системному підходу, підтримці й відкритій комунікації про потреби кожної тварини Центру вдається прилаштовувати навіть тих, хто потребує більше часу й уваги.

Далі — реальні історії адопції з URSA, які нагадують: усвідомлене рішення взяти тварину змінює не лише її долю, а й життя людей поруч.

Лісонька: історія про те, як місце тимчасової перетримки стало справжнім домом

Її евакуювали з території бойових дій вагітною. Замість однієї собаки URSA прийняла одразу п'ятьох. Після народження цуценят і їхнього прилаштування Лісонька залишалася в Центрі, поки не трапився черговий виклик — нові тварини потребували місця. Її тимчасово передали на перетримку. Спочатку родина не планувала залишати Лісоньку назавжди — через часті подорожі, плани й побутові нюанси. Але з часом вони надіслали повідомлення: "Ми не можемо її повернути. Вона — наша". І так Лісонька неочікувано знайшла свій дім.

Воїн: пес, який сам обрав свою людину

Його евакуювали з прифронтових територій — побитого, зі шрамами, але живого. Після лікування в клініці Воїн потрапив до Центру URSA. Та коли дівчата з Центру виїхали, він зробив підкоп під парканом і побіг за ними. Коли Аліна, керівниця Центру врятованих тварин URSA, покликала його на ім'я — одразу кинувся до неї.

Вона пообіцяла знайти йому родину. Але у новій сім'ї з дитиною не склалося — і саме Аліна приїхала забрати Воїна назад. За словами родини, він уже сидів біля дверей, ніби чекав на неї.

В Центрі він просто був поруч. Тихо, постійно. І врешті залишився. Сьогодні Воїн живе з Аліною і більше нікуди не йде.

Білочка: приклад того, чому важлива постадопційна підтримка

Її врятували з важкими травмами. Перша родина не впоралася — не склалося. Друга дуже хотіла дати шанс, але зіткнулась із труднощами: стрес, конфлікт із котами, сумніви. У якийсь момент вони вже думали про повернення. Але команда URSA одразу включилася — допомогла знайти зоопсихолога, підказала, як діяти, підтримувала в чаті. Родина не здалась. І сьогодні Білочка — вдома. Улюблена, прийнята і, здається, нарешті щаслива.

Віллі: пес, якому потрібна була не швидкість, а час

Віллі евакуювали під час підриву Каховської ГЕС. Він був наляканий, травмований і повністю закритий до світу — не їв, не рухався, жив у постійному страху. Лише з часом, ліками та турботою вдалося трохи "розморозити" його стан.

Після місяців у Центрі URSA Віллі потрапив до партнерів, які працюють зі складними тваринами. Саме там з'явилася вона — дівчина, яка подивилася на нього й сказала: "Це мій пес. Я його мамця. Я чекатиму стільки, скільки потрібно".

Сьогодні Віллі живе у Відні, гуляє серед натовпу і більше не боїться — бо поруч його людина, яка не відступила.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter