Академія Бойчука в Києві до і після ракетного удару: історії студенток
Фото: колаж "ТиКиїв"
Рік тому, 25 березня 2024 року, уламки російської ракети "Циркон" знищили один із корпусів Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Студентки вишу поділилися спогадами про той день і тим, як війна вплинула на їхню творчість.
Академія була заснована у грудні 1999 року на базі Київського художньо-промислового технікуму. Нову альма-матер назвали на честь українського художника та представника Розстріляного відродження Михайла Бойчука — про нього читай наш матеріал.
За 26 років Академія Бойчука виховала кілька поколінь художників, дизайнерів і дослідників культури, які зберігають та розвивають українські традиції, осмислюють їхню історію й актуальність. Програми закладу охоплюють текстильне мистецтво, художню кераміку, графіку, живопис, реставрацію творів мистецтва тощо.
До ворожого удару в академії вирувало життя: студенти-бойчуківці працювали в майстернях, дискутували, наповнювали простір новими ідеями. Ті мирні моменти особливо чітко запам'ятала тодішня вступниця Оля.
Вперше я відвідала Академію 23 березня, за два дні до прильоту. Щойно переступила поріг — зрозуміла, що хочу вступати саме туди, настільки позитивний був вайб довкола. Я заходила в усі аудиторії та почувалася там як удома, — пригадує Оля.
А два дні по тому звичний побут академії та її вихованців похитнув російський "приліт". Ранковий удар по Києву 25 березня 2024 року зруйнував один із корпусів будівлі Академії — зокрема спортивну залу, конгрес-хол та виставковий центр.
Внаслідок руйнувань академія втратила мистецькі фонди дипломних робіт, які збирали впродовж 80 років. Під завалами опинилися роботи відомої бойчукістки Марії Котляревської. Чимало студентів зберігали в майстернях матеріали — фарби, мольберти, підрамники з полотнами, планшети. Це все теж було втрачено.
Як писав тодішній в.о. міністра культури й інформаційної політики Ростислав Карандєєв, сигнал повітряної тривоги пролунав за декілька секунд до перших вибухів, тому студенти та викладачі не встигли оперативно спуститися до укриття...
Все ж обійшлося без загиблих. Втім, постраждала завідувачка лабораторії — її госпіталізували до лікарні поблизу.
Вихованці закладу діляться деталями того дня: коли вибухова хвиля вибила вікна та заповнила кімнати пилом, дехто був у гуртожитку. Інші ж студенти дізнавалися новини онлайн із різних районів Києва: серед них — і Богдана.
Під час прильоту я не була в Академії. То був понеділок, і я мала приїхати на 10 ранку, але проспала. Мені надіслали відеоповідомлення. А я не могла збагнути, що взагалі відбувається та невже це правда, — пригадує дівчина.
Інша студентка, Аня, того дня приїхала до Академії завчасно. Від неї Богдана отримала втішне повідомлення "все окей" — однак не повірила. А осягнула масштаби трагедії, вже коли приїхала та побачила все на власні очі.
Абітурієнтка Оля ж дізналася про влучання ближче до обіду. Каже, що розплакалася, хоч на той момент в академії ще не навчалася. Але трагедія не відбила в Олі бажання вступати до цього вишу. Навпаки — спонукала.
Мені хотілося показати: попри те, що у нас війна і нас щодня намагаються знищити, — ми не здаємося, створюємо щось прекрасне та рятуємо українську культуру, — наголошує тепер одна із вихованок закладу.
Сьогодні студенти Академії продовжують навчання — у вцілілих корпусах, в укриттях-майстернях та на онлайн-заняттях. Вони не знають, коли їхній простір знову стане безпечним. Але вірять, що заклад живе, поки вони творять.
Нині 17-річна Оля опановує художнє моделювання костюма на першому курсі. З-поміж її робіт — корсет із вишивкою серця, що водночас символізує уразливість і силу.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, мені було 14. І саме тоді я по-справжньому задумалась над тим, як показати Україну. Коли бачиш, як знищують твою культуру та історію, то ще дужче чіпляєшся за них. Я хочу, щоб цей корсет був як броня, як нагадування про те, хто ми є, — говорить Оля.
Для багатьох студентів Академії Бойчука війна загалом стала поштовхом до вибору мистецтва як способу осмислення реальності. Приміром, для студентки старших курсів Анастасії, яка працює з тілесністю у мистецтві. Для неї тіло — це носій пам'яті, простір, де закарбовуються всі переживання.
Я працюю з темою тіла, бо воно — перше, що відчуває все, зокрема й наслідки війни. Біль, страх, вразливість — усе це "записано" в нас на фізичному рівні. У своїх роботах я намагаюся не ховати ці відчуття, а навпаки — зробити їх видимими. Цими полотнами я одночасно і показую себе, і приховую. Адже вони не лише про тілесну оголеність, а й про душевну, — розповідає Анастасія.
У своїх проєктах-маніфестах вихованці Академії Бойчука висвітлюють страх, втрати, зміну світогляду тощо. Наприклад, студентка Анна навіть іронізує, що подруга називає її роботи "тривожним мистецтвом".
Зараз я працюю над так званими "ескізами другого погляду". Хочеться зобразити процес того, як люди "дивляться" на страх. Моя робота дає простір для вільної інтерпретації цієї теми, — пояснює дівчина.
Попри війну, для всіх охочих в Академії Бойчука організовують численні виставки, події та відкриті заходи. Студенти вишу також активно залучають кошти на його відновлення, позаяк державна підтримка обмежена.
За офіційною заявою, до роковин влучання російської ракети силами Академії були відновлені склопакети з 1-го по 4-й поверхи в навчальних корпусах, встановлений захисний паркан на місці руїн. Завдяки спонсорській підтримці вдалося повернути опалення приміщень закладу й газопостачання до гуртожитку, облаштувати дві комп'ютерні аудиторії та провести ремонт кількох навчальних аудиторій, майстерень та бібліотеки.
Академія вже ініціювала конкурс на проєкт відбудови зруйнованого корпусу. Ідеї викладачів і студентів також обіцяють врахувати. Тож чекаємо на позитивні новини!
