Яким був Київ 90 років тому? Зазирнемо у 1934!
1934 рік для Києва був і щасливим, і трагічним водночас. Дізнаймося, якою ж була українська столиця 90 років тому та які знакові події відбулися в ті часи.
Початок 1930-х років у Києві — це доба стрімких змін під впливом індустріалізації та політичної трансформації. Радянська влада проводить масову реконструкцію міста: з'являються нові підприємства, активно розвивається промисловість, зокрема харчова галузь та машинобудування. Заразом у 1932-1933 роках Київ пережив Голодомор, який став катастрофою для населення всього регіону. А політичні репресії Сталіна завдали удару по митцях та науковцях столиці.
Читай також: Яким був Київ 100 років тому?
Нова стара столиця України
Після захоплення України більшовиками та встановлення радянської влади певний час столицею республіки де-факто був Харків. Офіційного проголошення Харкова столицею радянської України так і не сталося, лише в Конституції УСРР 1929 року місто отримало цей статус.
А втім, уже наприкінці 1920-х років серед владних кіл, а потім і в пресі, обговорювалося питання про перенесення столиці з Харкова до Києва. Тодішня влада пояснювала це економічними міркуваннями, мовляв, уряд має бути ближчим до сільськогосподарських районів Правобережжя.
Та історики виокремлюють іншу причину. На початку 1920-х років більшовики запровадили політику українізації задля підтримки населення та зміцнення своєї влади. Так за 10 років у Харкові сформувалася проукраїнська політична еліта. Москва вирішила зіграти на випередження: згорнути українізацію, перенести столицю до Києва, а владну верхівку Харкова репресувати.
Київ 1930-х років. Фото: facebook.com/spraga.info
18 січня 1934 року другий секретар ЦК КП(б) України та водночас перший секретар Харківського обкому Павло Постишев повідомив, що ЦК ВКП(б) й "особисто товариш Сталін" пропонують перенести столицю з Харкова до Києва. Остаточно новий статус Києва у січні 1935 року затвердив ХІІІ Всеукраїнський з'їзд рад відповідними змінами в Конституції: "Столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки є місто Київ".
24 червня 1934 року з Харкова до Києва переїхали всі владні структури, що ознаменувало перенесення столиці України. З цієї нагоди у Києві був оголошений вихідний день, відбулися урочистості та військовий парад.
Так Київ знову став столицею, але вже радянської України. І втримав цей почесний статус аж до відновлення нами незалежності й сьогодення.
Створення Інституту електрозварювання
У січні 1934 року за ініціативою інженера і вченого-механіка Патона Євгена Оскаровича в Києві заснували Інститут електрозварювання. Створили заклад на базі лабораторії зварювання електрозварювального комітету та кафедри інженерних споруд Київського політехнічного інституту. Нині його повна назва — Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України.
- ДЕ? Київ, вулиця Казимира Малевича, 11
Ось головні досягнення Інституту електрозварювання:
- 1939 — технологія автоматичного зварювання під флюсом, зварювальні флюси і головки для автоматичного зварювання;
- 1942 — перший у світі суцільнозварний танк, виготовлений методом автоматичного зварювання під флюсом;
- 1953 — введення в дію найбільшого у Європі суцільнозварного моста ім. Патона через річку Дніпро в Києві;
- 1967 — плазмово-дугове зварювання на змінному струмі було застосовано для зварювання зовнішніх алюмінієвих баків космічних ракет;
- 1984 — зварювання, різання, паяння, напилення у відкритому космосі за допомогою універсального електронно-променевого інструменту;
- 2020 — інструментарій для проведення першої у світі операції з видалення внутрішньоочної гемангіоми хоріоїдеї великого розміру.
Євген Патон очолював заклад до 1953 року. А в 1953-2020 роках директором Інституту був його син, академік Борис Патон.
Перша іноземна марка
На початку XX століття в Києві мешкало чимало колишніх підданих Австро-Угорщини, переважно чехів (землі яких тоді входили до Австро-Угорщини). Здебільшого це були політичні й економічні емігранти. Вони володіли заводами, фабриками, майстернями, ресторанами та пивними.
З початком Першої світової війни, 28 вересня 1914 року, саме на Софійській площі в Києві формується перша добровольча дружина чехословаків. Новобранці під національним прапором із левом складали присягу на вірність Батьківщині. Підрозділ носив ім'я шевченківського "єретика", борця за свободу Чехії — Яна Гуса. А командування взяв на себе Йозеф Їржі Швець.
З нагоди 20-річчя цієї події в Чехословаччині була випущена перша іноземна марка із зображенням Києва. Марки Центральної Ради наклеїти на конверти так і не встигли...
Створення "Веселки"
9 березня 1934 року у Києві заснували Дитвидав УРСР. Нині ми знаємо його як Національне видавництво дитячої літератури "Веселка".
- ДЕ? Київ, вулиця Юрія Іллєнка, 63
Під час Другої світової війни видавництво припинило свою діяльність. А відновило роботу вже 1956 року на базі редакції літератури для дітей "Молодь". Свою сучасну назву "Веселка" видавництво отримало в 1964 році.
За роки своєї діяльності там випустили понад 10 тисяч видань загальним тиражем 1,1 мільярда примірників. Це фольклор та художня література — українська і народів світу, науково-художні, пізнавальні та довідкові видання. І, певна річ, тут побачили світ і дитячі твори практично всіх класиків української літератури.
Статус національного видавництва "Веселка" здобула 19 лютого 2010 року указом Президента України Віктора Ющенка — до завершення каденції йому залишалося шість днів.
Розстріл інтелігенції
1 грудня 1934 року у Ленінграді вбили першого секретаря Ленінградського міського комітету ВКП (б) і члена Політбюро ЦК ВКП (б) Сергія Кірова. Ця подія розв'язала руки диктатору Сталіну й стала приводом розгорнути репресії.
Того-таки дня була ухвалена постанова ЦВК СРСР "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів". Згідно з нею, термін розслідування справ скорочувався до 10 днів, а їх розгляд у суді відбувався без участі адвоката та прокурора, заборонялося оскарження вироку та клопотання про помилування, а вирок про найвищу міру покарання виконувався негайно.
В Україні першими жертвами стали представники інтелігенції, що проходили у сфабрикованій чекістами справі так званого "Об'єднання українських націоналістів": воно буцімто мало на меті повалити радянську владу шляхом терактів та диверсій. 13-15 грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, що засідала у Києві, розглянула справу.
З 37 осіб до розстрілу засудили 28 "членів Об'єднання українських націоналістів", серед яких були відомі політичні та громадські діячі, а також письменники:
- Іван та Тарас Крушельницькі;
- Григорій Косинка;
- Дмитро Фальківський;
- Кость Буревій;
- Олексій Влизько.
Виконали вирок 15 грудня 1934 року у підвалі колишнього Інституту шляхетних панянок (нині — Жовтневий палац), де в той час був Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР.
Поховали жертв справи так званого "Об'єднання українських націоналістів" на Лук'янівському цвинтарі — у північно-східній частині на дільниці №7. Усіх їх посмертно реабілітували в 1950-х роках під час Хрущовської відлиги. А Київ донині шанує пам'ять про видатних українців, що стали жертвами радянського терору.