Закохала світ в українські орнаменти та видала феміністичний журнал: Олена Пчілка, яку ми не знаємо

Колаж: редакція "ТиКиїв"

29 червня в інтелігентній родині поміщика Петра Драгоманова народилася донька. Освічена, вихована й з хорошими перспективами на вдалий шлюб — здавалося, її життя буде цілком передбачуваним. Та Ольга Драгоманова, узявши псевдонім Олена Пчілка, обрала інший шлях.

Вона першою розповість світові про українські орнаменти, видаватиме феміністичний журнал і писатиме про емансипацію навіть тоді, коли рідні називатимуть це "суцільною неправдою". А ще — відстоюватиме Україну до самої смерті, за що у 70 років потрапить до радянської в'язниці.

Ім'я Олени Пчілки часто губиться в тіні доньки Лесі Українки. А дарма. Бо її історія здатна здивувати навіть тих, хто добре знається на українській культурі.

Інтелігентка з роду Драгоманових 

Щоб зрозуміти, який всеосяжний вплив Олена Пчілка мала на розвиток української культури, варто на мить повернутися до початку. Бо саме в дитинстві зародилася її національна ідентичність.

Остання з шести дітей у родині Драгоманових, юна Ольга точно не відчувала браку уваги. Кожному з нащадків батьки — Петро та Єлизавета — дали блискучу домашню освіту, навчили гарних манер, а головне — прищепили любов до всього українського.

"Можна сказати, що українська течія оточала нас могутньо: се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут. А пісень чули ми за дитячі літа стільки, що й не злічити! Усякі народні обрядності не минали нашого двору: колядування, посипання, запросини на весілля", — писала Олена Пчілка у спогадах.

Чи можна ж було нам не знати українського слова, коли воно було просто-таки нашою рідною, притаманною стихією?

Після смерті батька опікуватися Ольгою взявся старший брат Михайло. Саме він допоміг дівчині вступити до Київського пансіону шляхетних дівчат, а згодом увів її до кола української інтелігенції. Там погляди Ольги, сформовані знанням історії та культури, остаточно загартувалися під впливом суспільно-політичних дискусій.

У цей час вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — другом брата Петром Косачем. Бурхливий роман швидко переріс у шлюб, але Ольга вирішила не повторювати шлях своєї матері. Її прагнення були значно ширшими за "творення домашнього затишку".

Знавчиня української вишивки

Після одруження родина Косачів переїхала на Волинь. Тут, натхненній київським середовищем, Ользі бракувало звичного кола однодумців. Аж поки вона цілком не поринула в дослідження традицій місцевої вишивки та писанкарства.

"Дивно сказати тепер, що з цього захоплення орнаментикою волинською вийшла моя перша наукова робота…" — згадувала вона. Та й не просто наукова робота, а перше ґрунтовне видання, присвячене українським орнаментам.

Мистецький альбом "Український народний орнамент" вражає глибиною дослідження: це понад триста зразків орнаментики, зіставлення з візерунками інших культур і змістовна передмова. У ній авторка вщент розбиває міф про спільність української й російської культур, зазначаючи, що між ними "лежить ціле провалля". І поки українські майстрині оздоблюють одяг з естетичною та символічною метою, московські — без жодного чуття вишивають лише "полотенца".

Ґрунтовна етнографічна й дослідницька праця Ольги Косач — адже всі орнаменти вона збирала власноруч — витримала п'ять перевидань і принесла українським орнаментам світове визнання.

"Ці граціозні мотиви — прості та гармонійні, як відверті мелодії України. У всьому цьому присутнє мистецтво — мистецтво наївне, інстинктивне та вишукане", — писали про альбом Ольги Косач "Український народний орнамент" у французькому часописі.

"Королева-матір"

Безперечно, у розмові про Олену Пчілку неможливо оминути її родину — новостворену, виплекану в любові до українського й прагненні зберегти своє.

Подружжя Косачів виховало шістьох дітей: Михайла, Ларису, Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору. Попри широке коло власних інтересів, піклування про них протягом багатьох років було для Олени пріоритетом. І саме це, на думку багатьох дослідників, було одним із найважливіших чинників формування покоління митців, яких сьогодні називають каноном української культури.

Олена Пчілка прищепила дітям естетичне чуття й любов до української культури. Вона навчала їх удома, щоб уберегти від русифікації, а згодом зробила все, аби відкрити перед ними якнайширші можливості для розвитку.

Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в родинному житті її родини все було насичене ним, — згадувала її донька Ізидора, молодша сестра Лесі Українки.

Те, який вплив Ольга Косач мала на своїх дітей, визнавали всі. Леся Українка з повагою називала її "королевою-матір'ю", а сама Олена Пчілка якось слушно зауважила:

"Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може, й стали б, але швидше — ні. Власне, я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою."

Письменниця-емансипантка 

Виховати двох талановитих літераторів Олені Пчілці допомогли не лише глибокі знання й захоплення народним мистецтвом, а й власний письменницький досвід, про який ми знаємо значно менше.

Ще замолоду Ольга Косач зарекомендувала себе як талановита перекладачка, а трохи згодом світ побачила її перша збірка "Думки-мережанки". Далі були публікації віршів у періодиці та доленосне знайомство з Іваном Франком, до якого ми ще повернемося.

Літературний талант Олени Пчілки найповніше розкрився у двох напрямах — дитячій та феміністичній літературі. І якщо про твори для дітей принаймні згадують у школі, то її жіночі тексти залишаються значно менш відомими. І це при тому, що, говорячи про український феміністичний дискурс, ім'я Олени Пчілки просто неможливо оминути.

Саме вона за посередництва Івана Франка й підтримки Наталі Кобринської видала альманах "Перший вінок" — перше жіноче феміністичне видання в Галичині. До нього увійшли твори письменниць-сучасниць, які вперше так відверто говорили про жіночий досвід і місце жінки в суспільстві.

Водночас чи не найвагомішим письменницьким здобутком авторки вважають повість "Товаришки". У ній Олена Пчілка розкриває світогляд жінки-емансипантки через історію двох подруг, які замість заміжжя обирають навчання.

До речі, із сюжетом повісті "Товаришки" трапилася показова історія. Брат письменниці Михайло Драгоманов заявив, що історія першої жінки-лікарки — "суцільна відірвана від життя неправда". Та вже за кілька років Софія Окуневська майже точнісінько повторила шлях героїні Люби: закінчила Цюрихський університет і стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині.

Недарма сучасні літературознавці наголошують: хоч талант Лесі Українки й став явищем світового масштабу, внесок Олени Пчілки в українську літературу та культуру важко переоцінити.

Олена Пчілка — одна з тих постатей, яких неможливо оминути на шляху перепрочитування й оновленого розуміння, як саме складався літературний і культурний ландшафт України.

"Матір українського націоналізму"

"Саме персонажок Олени Пчілки вважають одними з перших представниць типажу "нової жінки"... Тільки в її варіанті вони ще й палкі патріотки, що бажають працювати на користь української національної ідеї", — пише дослідниця Ірина Ніколайчук.

У житті Олена Пчілка була такою ж — завзятою патріоткою, яка не скорилася ані перед царською, ані перед радянською владою. Показовими є спогади про те, як навіть після імперських заборон вона на всіх урочистих заходах виступала українською мовою. Або як долучилася до делегації, що вирушила до Петербурга домагатися скасування обмежень на українськомовний друк і шкільництво.

Та, певно, найособистішою для неї стала боротьба з більшовиками. У 1920 році під час святкування дня народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії Олена Пчілка огорнула погруддя Кобзаря синьо-жовтим прапором, що розлютило місцевого комісара. Коли той зірвав стяг, письменниця почала скандувати: "Ганьба!" — і присутні підтримали її.

За це 71-річну письменницю заарештували. Лише завдяки заступництву одного з комісарів вона уникла суворішого покарання.

Оксана Забужко назвала Олену Пчілку "матір'ю українського націоналізму". І це не перебільшення. До самої смерті Олена Пчілка творила, працювала й чинила опір цій антиукраїнській системі. Вона мала шалену жагу розвивати національний простір — і передала її нам крізь свій доробок та історію, яку ми мусимо знати. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter