"Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили!" — як Георгій Нарбут нас графічно українізував
Фото: "ТиКиїв"
23 травня 1920 року неочіквано помер від хвороби видатний український графік та ілюстратор Георгій Нарбут. Він прожив лише 34 роки, однак устиг закарбувати своє ім'я в літописі української культури — крізь співпрацю з урядом незалежної України, оформлення перших коштів і державних паперів, створення герба й печатки, а також унікальної української абетки.
"ТиКиїв" розповідає історію Георгія Нарбута — митця, який усвідомлював свою ідентичність, відобразив її у своїй творчості та "графічно українізував" націю.
Усе почалося з синього паперу
Георгій Нарбут народився на Чернігівщині, у селищі, що сьогодні має назву Нарбутівка. Любов до цього регіону митець проніс крізь усе життя, не раз туди повертаючись.
Ще змалку хлопець захопився творчістю: збирав клаптики блакитного паперу, у який крамарі загортали цукор, і робив із них витинанки. Батьки вважали це звичайною дитячою забавкою, а Георгій тим часом навчився відтворювати світ довкола без олівців і фарб. Здається, саме тут зародився графічний талант хлопця.
Хист Нарбута вперше змогли оцінити у Глухівській гімназії, коли один із учителів доручив йому перемалювати Остромирове Євангеліє. Після закінчення навчального закладу юнак, усупереч волі батька, вирушив до Петербурга вивчати мистецтво.
"Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили!"
У Петербурзі Георгій Нарбут швидко здобув визнання як неперевершений графік і знавець мистецтва старовини. Попри брак академічної освіти, художник мав надзвичайну ерудицію, глибокі знання з історії живопису та потужну теоретичну базу.
Його товариш згадував: "Він опановував закони перспективи, архітектурне проєктування з найбільшою легкістю. Пам'ятаю, як він любив усілякі хитромудрі скорочення, наприклад, паркет вигадливого малюнка в перспективі".
У 1912 році Нарбут долучився до масштабної виставки, де створив розписи одного із залів, натхненні українськими мотивами. На чужині свою ідентичність він не лише не забував, а й усіляко підкреслював — як у творчості, так і в подобі.
Перше враження — і найсильніше: зовнішність Нарбута — багато типу українського, полковницького, стародубського.
Георгій Нарбут носив національний одяг, досліджував минувшину й подорожував Україною. Художника приваблювали військові атрибути, зброя, геральдика, прапори та герби. Подейкують, що він навіть власноруч зшив собі козацький жупан!
Це знайшло відображення в його графічній манері: у той час Нарбут ілюстрував численні книжки й формував свій автентичний стиль.
Показово, що саме в петербурзький період особливо виразною стає національна складова особистості та творчості Нарбута — вона й визначила подальшу долю митця та його беззаперечну приналежність до пантеону українського мистецтва.
У 1917 році, напередодні Української революції, художник сказав своєму другові:
Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили!
Захоплення старовиною та рідна Чернігівщина
У 1914 році Георгій Нарбут разом із друзями працював над виданням, присвяченим українській геральдиці. Під час досліджень вони завітали й на Чернігівщину — батьківщину художника. Тут митці відвідали Музей українських старожитностей В. В. Тарновського, який, за спогадами сучасників, надзвичайно вразив Нарбута.
Федір Ернст так описував цей досвід: "Нарбут разом із С. Тройницьким одвідують В. Модзалевського у Чернігові, фотографуються перед "мазепинським" будинком і особливо старанно студіюють музей Тарновського. Збереглася фотографія, де Нарбут стоїть у зазначеному музеї, одягнутий у старовинний гетьманський жупан. Тут же, у місцевих антикварів, він шукає "шаблюку" до свого українського вбрання".
Київський період
З початком боротьби за незалежність українських земель Георгій Нарбут хутко повернувся додому. Разом із родиною він оселився в Києві, неподалік Золотих воріт, де обрав, як сам казав, провулок свого святого — Георгіївський, а з вікон бачив барокову браму Заборовського, якою дуже тішився.
Нарбут одразу долучився до підтримки новоствореного уряду й попри політичні перипетії залишився вірним одному — українській ідеї. Для УНР художник створив поштові марки, грошові знаки та цикл державних паперів. Для Української держави Павла Скоропадського — герб і печатку.
У тому ж 1917 році Нарбут став частиною ще однієї історичної події — заснування першої в незалежній Україні Академії мистецтв. Разом із Василем Кричевським, Михайлом Бойчуком та іншими митцями вони об'єдналися задля того, щоб виховувати талановиту національно свідому молодь.
Навіть із приходом більшовиків і від'їздом більшості професорів Нарбут не припинив викладати. Він став ректором Академії й проводив заняття у власній домівці. У цьому бачив сенс своєї праці — не зупинятися й не дати спільним досягненням згаснути.
"Це був справжній курятник. Стелю устилали дьогтем, щоб під час дощу не так хльостала вода. Майстерні відділяли від проходу великими полотнами — творами професорів".
Усе це мало відповідало значенню, яке Нарбут надавав Академії. Та саме цей крок урятував її від неминучої загибелі.
Нарбут — учасник таємного клубу?
Георгій Нарбут дуже любив містифікації, таємниці й історичні костюми. Тож зовсім не дивує такий факт із його біографії: разом із Лесем Курбасом, Михайлем Семенком і друзями-митцями вони створили таємне товариство — Гурток дев'яти.
А згодом Нарбут вигадав персонажа, прізвище якого нібито прочитав на старовинному персні. Художник намалював портрет таємничого Лупи Грабуздова, створив йому цілий родовід і навіть вів від його імені фіктивний щоденник. На цих сторінках з'явилося чимало кумедних і подекуди провокативних історій про сучасників Нарбута — від імені вигаданого дворянина (і не тільки).
Українська графіка Георгія Нарбута
"Георгій Нарбут — перша людина після Володимира Великого та Ярослава Мудрого, хто зобразив тризуб на українських грошах", — каже Богдан Завітій про творчість художника для уряду УНР.
Завдяки унікальній графічній манері й глибоким знанням історії Нарбут зміг органічно вписати герб у контекст тогочасної символіки.
За часів Української держави нового розквіту набув стиль козацького бароко — а разом із ним і творчість Нарбута. Художник розробив, зокрема, Державну печатку, на якій зобразив козака з мушкетом і напис "ДЕРЖАВNЕ СЕКРЕТАРСТВО". Латинська "N" стала характерною особливістю його стилю — так нарбутівський шрифт виразно відрізнявся від інших.
Цей самий автентичний стиль ліг в основу "Української абетки" — праці, що стала одним із найвизначніших здобутків митця. За життя він створив 17 літер, поєднуючи український модерн із рисами козацького бароко.
Він був українцем не лише за походженням, мовою чи переконаннями — українською стихією насичені всі його твори.
На сторінках "Абетки" художник подавав графічні й квіткові варіанти літер, доповнюючи їх тематичними малюнками. Так, у розділі з літерами "Г" та "Ґ" зображені гетьман, голуб і ґвинт.
Ще одним надбанням Георгія Нарбута стало оформлення нового видання "Енеїди" Івана Котляревського. На жаль, через раптову хворобу художник устиг створити лише одну ілюстрацію.
За 34 роки життя Георгій Нарбут зміг пізнати минуле своєї країни й зрозуміти її ідентичність, щоб у своїй графіці відобразити її майбутнє. Дослідники переконані: Георгій Нарбут нас графічно українізував.
