Автор дослідження "Історія українського рейву" Ігор Панасов: "Сподіваюсь, хтось колись напише книгу "1000 диджеїв України"

Фото: колаж "ТиКиїв"

Відомий музичний журналіст Ігор Панасов здійснив захопливе дослідження електронної сцени від 1990-х до сьогодні. Під час роботи над книгою "Історія українського рейву" Ігор записав понад 50 інтерв’ю з провідними героями українського рейву — диджеями, саунд-продюсерами, промоутерами, музичними експертами. Чому це варто почитати? Обговоримо з автором!

Ігорю, вітаю з виходом книги "Історія українського рейву"! На правах кого ти її написав? Інсайдера, спостерігача, аналітика?

На правах усіх перелічених амплуа. Якщо розподілити долі, то вийде десь так: інсайдер — 20%, спостерігач — 30%, аналітик — 50%. Залаштункову інформацію мені надали спікери книги, руками яких власне і створювалась історія українського рейву. Як глядач я бачив більшість знакових подій, про які пишу. Як аналітик обробляв увесь здобутий матеріал. 

Чому ця книга побачила світ саме зараз? Чи це як-то кажуть "на часі"?

Книга вийшла зараз, тому що саме наприкінці 2023 року на мене вийшов видавець з ідеєю її зробити. А я був готовий до цього, бо останні п’ять років більше працюю над книжковими проєктами, ніж над статтями для ЗМІ. Дві книжки не доведені до кінця через початок повномасштабного вторгнення. Одна встигла вийти ще у 2020-му — про Алана Бадоєва. Ось тепер "Історія українського рейву". Ще одна моя книга має вийти у грудні.

Якою ти бачиш роль рейв-культури в історії української культури загалом?

Рейви — це точки концентрації енергії молоді. Це з самого початку, тобто з кінця 1980-х, був і є простір інновацій, артреволюцій, пошуків, осяянь, опанування новітніх технологій. В Україні теж.

На початку 1990-х українські художники в київському сквоті "Паризька комуна" влаштовували техно-паті. Тоді ж Віталій Уліцький потрапив у Лондоні в клуб Ministry of Sound, а через пару років у Києві заснував серію вечірок Torba Party. В ті ж роки Віталій Бардецький привозив вінілові платівки з Берліна і постачав їх нашим диджеям. А харківський промоутер Сергій Мясоєдов влаштовував виступи європейських електронних артистів, під які відвідувачі не знали, як танцювати (тому просто каталися по підлозі клубу).

Із сотень таких маленьких сюжетів і складається історія українського рейву. За кожною з них стоїть низка світоглядних відкриттів та естетичних проривів — не лише в музиці, а й в дизайні, івент-індустрії, маркетингу тощо. Люди приходили на вечірки в клуб Cinema або XLIB не лише випити, чимось закинутись і потанцювати. Вони приходили за комунікацією, новим диханням і свіжими ідеями. Задля цього вони збираються зараз в Closer або Клубі на Кирилівській. А пошук нових ідей власне і є рушійною силою культури як такої.

Яка кореляція між розвитком рейв-руху в Україні та іншими суспільними процесами в нашій країні з 1991-го по 2023 роки?

Абсолютно чітка і очевидна. В дев'яності, поки комсомольці та комуністи пиляли ресурс загиблого СРСР, вечірки були місцем хаотичних та яскравих зустрічей неформалів і бандитів. У 2000-ні рейви почали вибудовуватися у щось схоже на індустрію: проводилися як гучні фестивалі типу Global Gathering, Godskitchen та Qievdance на 10-25 тисяч людей, так і маленькі — креативні вечірки промогруп Keivbass, BSF Promo, Party Salon Agency, Techno UA тощо.

На початку 2010-х ця хвиля почала занепадати, і майже синхронно з початком Євромайдану на українську рейв-арену вийшли нові проєкти і нові люди — вечірки СХЕМА, фестиваль Strichka, оформився кластер закладів на вул. Нижньоюрківській, 31 в Києві. Поза межами столиці вирували свої процеси. Про них я теж пишу в книзі.

Початок повномасштабної війни вчергове змінив рейв-ландшафт країни. Купа промоутерів та диджеїв, які були ключовими фігурами, виїхали за кордон. На їхнє місце прийшли нові імена, які пишуть вже власну історію. В ній є місце всьому — жорсткій музиці, активній допомозі ЗСУ, складним стосункам з наркотиками.

Розкажи про найбільш значущі або показові рейв-події, які ти описуєш в книзі!

Якщо створювати умовний таймлайн таких подій, то я б його склав таким чином. Спочатку вечірки Torba Party (1995-1997 роки), які інтегрували рейви у свідомість багатьох українців і на які приходили медійні топперсони того часу: від братів Кличків до Андрія Шевченка. Потім етап створення знакових клубів в індустріальних містах країни (до 2000) — "Живот" в Харкові, "Плотина" в Дніпрі, "Містик" в Донецьку тощо. Потім період децентралізації, коли рейви стали звичною справою для всіх обласних міст країни (до 2005) — від Ужгорода та Івано-Франківська до Херсона та Миколаєва.

Далі — період івентів на всі смаки та утворення плеяди локальних зірок (до 2014). До вже згаданих фестивалів 2000-х додам ще "Ідеологію", "Піратська Станція", Therapy Sessions, White Sensation. До зірок тих часів належали Kon’, Anna Lee, Lutique, Light, Mays, IRA’, Ice і ще багато хто.

З 2014 року нові вібрації українського рейву підхопили вже згадані СХЕМА, Strichka, а також фестивалі Ostrov, Brave! Factory, вечірки Veselka, Laboratorium… Цей етап історії триває й досі.

А про які імена ми маємо обов'язково дізнатися?

Окрім тих, кого я згадав раніше, назву також диджеїв та продюсерів Tapolsky, Valta & Minikin, Fun2Mass, Sender, Suhar’, Zlata, The Maneken, Bejenec, Hidden Element. Окремим списком дам тих, хто вже не один рік представляє Україну на міжнародній сцені: ARTBAT, Nastia, Juicy M, Miss K8, Miss Monique, Vakula, Nastya Muravyova, Sunchase, Stanislav Tolkachev, Etapp Kyle, Kolosova. Список має бути набагато більше, оскільки саме електронна українська сцена народила купу зірок світового рівня. Але й досі про це мало хто знає всередині країни. Взагалі, сподіваюсь, хтось колись напише книгу "1000 диджеїв України".

Чи є відгуки на книгу від "учасників подій"?

Поки що до багатьох із героїв книга не встигла навіть доїхати. З тих, хто вже відгукнувся, Влад Фісун (Fun2Mass), Mishukoff, Дмитро Феліксов (VIRUS MUSIC), Mr Sunny (Kiss FM). Загалом вони задоволені тим, що вийшло. Але мені приємно бачити й критичні зауваження, бо це означає, що вони читали книгу уважно. Влад Фісун, наприклад, "підколов" мене тим, що я не згадав в книзі серію вечірок "Бомж-паті". 

Яка цільова аудиторія книги "Історія українського рейву"? Чого вона не знає про рейви, щоб про них читати?

Я бачу два сегменти читачів "Історії українського рейву". Перші — це люди, які так чи інакше дотичні цього процесу: диджеї, продюсери, промоутери та відвідувачі описаних подій. Вони можуть відкрити для себе ту частину історії, до якої не мали особистого стосунку.

Інші — це ті, хто цікавиться сучасною історією України як такою. Власне, зізнаюся, що я писав книгу насамперед для них — намагався не перевантажувати текст іменами та назвами, більше відтворював дух того чи іншого відрізку часу. Для таких читачів рейви зазвичай — незвідана територія. 

Розкажи про найцікавіші історії, інсайти чи дослідницькі знахідки в процесі роботи над книгою!

Цікавих історій купа, наведу лише три. Перша — про Дмитра Феліксова, який в 1999 році вирішив провести свою першу вечірку. Він шукав спонсора і звернувся до пивзаводу "Оболонь". Там його почули і надали бюджет у вигляді… двох вантажівок з пивом. Оскільки пляшками профінансувати подію було важко, Дмитру знадобилося проявити навички продажника. На виручені гроші він і провів івент.
 
Друга історія — про київський клуб "Цар". Його засновник Дмитро Слукін вирішив заманити в заклад тих, хто хоче відриватися, але вважає це гріхом. Задля цього на відкриття він запросив священника Володимирського собору. Коли той освячував нову локацію, то примовляв: "Боже, як це прекрасно! Чим більше ікон, хлопці, тим краще!" 

Третя — про британця танзанійського походження, якого всі звали просто Алексом. Він приїхав на початку 2000-х в Україну робити бізнес — монтувати витяжки для київських будівель типу Верховної Ради та великих торгових центрів. Заробив чимало грошей на цьому. У 2005-му вирішив відкрити в Києві клуб Sound Planet. Все зробили "по-багатому". Клуб проіснував три роки і зачинився назавжди.

Як війна та воєнні події вплинули на сучасну рейв-культуру в Україні? Вона зараз є?

Додам дещо до того, що я розповів про це раніше. Звісно, говорити про повноцінне життя рейвів в період дії комендантської години, абсолютно недоречно. Саме в той час, коли класичний рейв виходить на пік свого розвитку, він зараз в Україні має закінчуватися. Але молодь, яка збирається зараз в клубах, бере своє. Вона ще більше цінує той час, який в неї є. Танцює з розумінням, що ракета може прилетіти в будь-який момент. На вечірках донатить на ЗСУ. Максимально відчуває гостроту моменту. Тим, хто хоче бути в курсі, як пульсує життя рейвів зараз, раджу підписатися на телеграм-канал Сергія Лещенка "Партія рейверів". 

Ти наголошуєш, що рейви під час війни можуть виконувати "терапевтичну" функцію. В чому вона полягає?

Зараз трендова музика, яка звучить на українських рейвах — це жорстке техно в суміші з індастріал-саундом. Звісно, це не випадково. Багато в чому вечірки в Україні зараз — це можливість перетворити власну фрустрацію, стрес, лють на конструктивну творчу енергію. Люди приходять часто не в найкращому стані, а виходять оновленими, перезавантаженими. Власне, це і є задача-максимум для кожного справжнього рейву — дати людині шанс пережити катарсис.

Щодо "на часі". Чесно кажучи, я і сам собі ставлю це запитання. З одного боку, увесь культурний сегмент з лютого 2022-го сприймається більшою частиною українського суспільства як друго-третьорядний на фоні потреб ЗСУ. І це логічно. З іншого боку, якщо продовжувати ставитися до цього так, то поступово все менше буде зрозуміло, що ми взагалі виборюємо у війні, крім свого фізичного існування. Тому я тішу себе тим, що моя книга допомагає зрозуміти, чим є сучасна Україна і чому за неї варто битися.

Яким ти бачиш майбутнє українського рейву?

Майбутнє українського рейву напряму залежить від майбутнього України як такої. А воно зараз висить у повітрі. Але я не побоюся висловити свій прогноз. Історію українського рейву продовжать писати лише ті, хто не уявлятиме своє життя без України. Лише ті, хто готовий буде разом з країною зазнавати втрати, співчувати горю, але й радіти тому, що вдалося відстояти і зберегти. Такі загартовані люди стануть золотим фондом нашого суспільства і вони будуть здатні творити дива. В тому числі у вигляді рейвів. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter