"Хотілося, щоб магічний світ Києва побачили якомога більше людей": продюсер Олексій Комаровський — про міжнародний шлях фільму "Хрещатик 48/2"

Продюсер фільму "Хрещатик 48/2" Олексій Комаровський. Фото надане пресслужбою

Українське фентезі "Хрещатик 48/2" не лише показали в наших кінотеатрах цього травня, а й відтоді випустили в багатьох інших країнах. Як це вдалося зробити, де саме доступна стрічка та як просувати українське кіно на міжнародну аудиторію — про все це ми поспілкувалися з продюсером фільму Олексієм Комаровським.

Насамперед розкажіть трохи про те, як взагалі з'явився "Хрещатик 48/2" — від першого задуму до безпосередньо знімання та випуску фільму?

Усе почалося зі сценарію Юрія Микуленка, який потрапив до мене. Я прочитав його й сам замріявся: захотілося створити містичний світ у сучасному Києві. Так, як це роблять у Голлівуді — коли за звичайним, знайомим життям раптом відкривається щось неймовірне. Тільки тут наш Київ, наші легенди, наші міфічні персонажі.

Звичайно, бюджети в нас навіть близько не голлівудські. Але мої мрії та мрії Юрія вже було не зупинити. Почали шукати, як усе це втілити з нашими можливостями. Поступово вся наша команда Komarovskyi Films перетворилася на дітей-мрійників. Дорослі люди, кожен зі своїм досвідом, а всі захопилися цією пригодою, щось вигадували та пропонували.

Знімання були приємними й досить легкими. Мабуть, цей спільний стан допомагав: нам самим було цікаво опинитися у світі, який створювали. Поруч із дітьми в кадрі ми й самі трохи поверталися в дитинство.

Фільмували навесні 2025 року. Потім почалася робота над монтажем, візуальними ефектами, звуком — усе це мало скластися в ту магію, яку ми собі уявляли. А у травні 2026-го фільм уже вийшов у прокат. Тут, звісно, було хвилювання: хотілося, щоб і діти в залі пішли в цю пригоду разом із нами.

Першою, але не єдиною частиною шляху стрічки був, звісно ж, український прокат. Як він пройшов і чи всім ви були задоволені на цьому етапі?

Якщо чесно, хотілося б краще. Хоч у нас і були солдаути, в календарі прокату ми опинилися між двома величезними голлівудськими прем'єрами, орієнтованими саме на нашу аудиторію. З одного боку — "Мандалорець і Ґроґу" з бюджетом 160 мільйонів доларів, з іншого — "Володарі Всесвіту" з бюджетом 200 мільйонів, а посередині ми — з бюджетом нашого фільму в 500 тисяч доларів.

Ці блокбастери відібрали в нас частину уваги глядачів. У такому сусідстві складно конкурувати за сеанси й помітність. Тому повні зали на окремих показах нас тішили, але від загального результату українського прокату я очікував більшого.

Найбільшу увагу наше фентезі отримало за кордоном. І це цікаве відчуття: історія, яку ми вигадували тут, у Києві, знаходить свого глядача за тисячі кілометрів. Тому український прокат був важливим стартом, а далі фільм почав жити значно ширше, ніж можна було оцінити за першими тижнями в наших кінотеатрах.

Коли вирішили, що фільм продовжить своє кінотеатральне та стримінгове життя в інших країнах, а не обмежиться українським прокатом?

Попередній досвід навчив думати про міжнародний шлях завчасно — так можна краще підготувати стрічку до наступних етапів. Тож рішення з'явилося до фільмування. Тобто ще до першого знімального дня ми розмірковували, як ця історія житиме за межами України. Разом із нашим дистриб'ютором UPHub уже тоді придумали міжнародну назву — Office of Magical Forces.

Для української аудиторії "Хрещатик 48/2" має і адресу, і впізнаване місце, і певну загадку. Іноземному глядачеві потрібна інша точка входу. Назва Office of Magical Forces одразу знайомить його з ідеєю та дає зрозуміти, що на нього чекає.

Водночас Київ і наші легенди та персонажі залишаються основою сюжету. Пригоди дітей, дружба, гумор, зустріч із чимось невідомим — усе це може захопити глядача в різних країнах. Нам цікаво, щоб через цю історію він відкрив для себе ще й наш світ.

Розкажіть про міжнародний шлях стрічки, якщо говорити, з одного боку, про кінотеатри, а з іншого — про онлайн-формат?

Коли ми мріяли про магічний світ Києва, хотілося, щоб його побачили якомога більше людей. Тепер ця історія подорожує. Сьогодні це вже 40 країн прокату. Для фільму з бюджетом 500 тисяч доларів — досить непогана географія.

Світовий прокат продовжується. Нині ідуть покази до Гелловіну — наша містична історія пасує до цього настрою. Думаю, стрічка буде йти в кінотеатрах до Нового року. Приємно, що вона має таке довге життя на великому екрані.

Якщо говорити про онлайн, то фільм доступний на Amazon у 19 країнах, а також на Tubi — платформі з аудиторією 110 мільйонів користувачів. Саме через Tubi виходимо на глядачів у США, Великій Британії, Канаді, Австралії та Новій Зеландії. До того ж стрічка вже перекладена 15 мовами.

Звісно, аудиторія платформи — це ще не кількість переглядів нашого фільму. Але можливість потрапити до людей, які раніше могли взагалі не бачити українського кіно. Десь родина ввечері шукає, що подивитися з дітьми й обирає нашу історію про Київ. Мене це тішить.

Продовжуємо працювати над міжнародним поширенням. Хочеться, щоб за кожною новою країною в цій географії стояли реальні глядачі, які знайшли стрічку, подивилися та порадили її іншим.

Як взагалі поширювати українське кіно на міжнародну аудиторію? Як саме це робиться та що можна вважати гарним результатом?

Починається все з розуміння, кому ти пропонуєш фільм. Партнер має побачити його аудиторію, жанр і місце на своєму ринку. Для цього потрібні зрозумілі презентаційні матеріали: трейлер, постер, опис історії, інформація про права.

Далі — переговори, договір, підготовка матеріалів до передачі. Узгоджуються території, термін ліцензії, способи показу, ексклюзивність. Окремо вирішуються питання перекладу, озвучення, технічної відповідності. А ще потрібне просування, бо поява в каталозі сама собою не гарантує переглядів.

Фінансова модель залежить від угоди: це може бути фіксований платіж, частка доходу або поєднання різних умов. Також потрібно враховувати витрати на підготовку й випуск. Велика географія ще не означає великого чистого доходу.

Успіх для мене — коли партнер виконує домовленості, фільм отримує глядачів, а фінансовий результат дає можливість рухатися далі.

Яка аудиторія стрічки за кордоном і як зацікавлювати іноземного глядача, щоб він захотів подивитися українське кіно?

У кінопрокаті важливу роль відіграє наша діаспора. Українці приходять на фільм і приводять іноземних друзів, колег, близьких. Є й міжнародні родини, у яких хтось із подружжя — українець чи українка, і вони обирають кіно для спільного перегляду.

Тут багато важить особиста рекомендація. Коли кажуть: "Хочу показати тобі кіно про Київ" —  це викликає цікавість і довіру. Так наші люди допомагають фільму виходити за межі української спільноти та діляться частиною своєї культури.

На платформах усе працює інакше. Людина може взагалі нічого не знати ні про мене, ні про стрічку. Бачить постер Office of Magical Forces, їй стає цікаво — натискає й дивиться. Тому так важливі постер, назва, трейлер: саме з них починається знайомство з історією.

Під час перегляду будуть зрозумілі й локації великого міста, і вайб героїв. Щоб захопитися пригодою, не потрібно знати адресу Хрещатик, 48/2 чи заздалегідь розбиратися в нашій міфології. Глядач знайомиться з усім цим через сам фільм.

Тому так, іноземці можуть хотіти дивитися українське кіно. Треба дати їм можливість його помітити й зацікавити історією.

Якої реакції ви очікуєте від аудиторії?

Найкраще, що я почув від іноземних глядачів: "А буде друга і третя частини?". Мені цього достатньо. Значить, вони хочуть залишитися з нашими героями.

Діти ще часто запитують, чи буде комп'ютерна гра. Тобто їм хочеться самим потрапити в цю пригоду.

Які у вас подальші плани щодо "Хрещатик 48/2" або якихось інших кінопроєктів?

У планах Komarovskyi Films — продовження дитячої трилогії "Офіс магічних сил". Після запитань про другу і третю частини хочеться знову зібрати команду й повернутися в цей світ. У нас там ще багато всього попереду.

І, звичайно, мій фільм для молоді "Перший раз". У нього я особливо вірю, вкладаю багато душі й енергії. Хочеться зробити кіно, в якому молоді люди впізнають себе — зі своїми почуттями, сумнівами й першими рішеннями, які здаються найважливішими в житті. Для мене це дуже особиста історія.

Яке кіно хочете робити надалі та що для цього треба?

Хочу зробити культовий фільм. Є гостра загальнолюдська тема, яка мене хвилює. За жанром — драмедія. Щось мені зараз дуже лягає це поєднання смішного й болісного. Як у житті: іноді сам не знаєш, сміятися чи плакати.

А що для цього потрібно — усе знайду. Головне, щоб здоров’я вистачило (усміхається).

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter