Література, написана жінками: 7 книжок від феміністичного видавництва Creative Women Publishing
Колаж: "ТиКиїв"
Creative Women Publishing — перше в Україні видавництво, засноване жінками для жінок. Його мета — підтримували жінок, які пишуть, читають, думають, мріють і діють.
Як виникла ідея суто жіночого видавництва? Чим особливі книжки, написані жінками? Які видання слід прочитати тим, хто хоче поринути у жіночу літературу? Про це і не тільки "ТиКиїв" поговорив з командою Creative Women Publishing.
Як з'явилось видавництво? Чому ви вирішили, що окремі "книжки про жінок та для жінок" потрібні та важливі?
Слава Світова, співзасновниця та виконавча директорка видавництва:
Раніше ми мали свій жіночий простір у серці Києва, Creative Women Space, вели соціальне підприємництво, допомагали жінкам проявлятися у творчості й бізнесі. Я та інші письменниці проводили кола творчого письма. Ми побачили й відчули, як це — коли жінки проявляються через слово.
І саме тоді ми й почали мріяти про певну родину Creative Women: у нас був Creative Women Space, а ще й Creative Women Food, але ще ми мріяли про Publishing і про Residence, словом, розумієте масштаби. У видавничий ринок ми хотіли внести щось нове, нестандартне, сфокусуватися на жіночій креативності, тож одразу розуміли потребу працювати з авторками-початківицями.
Ми завжди розуміли, що ми більше, ніж просто бізнес чи видавництво. Наша місія звучить так: видаємо книжки, посилюємо жінок. А візію ми для себе визначили так: "Через літературу, просвітництво та спільноту ми об'єднуємо жінок, які змінюють світ".
У певному сенсі ми продовжуємо те, що почали Наталія Кобринська та її сучасниці: повертаємо жінкам голос, видимість і право формувати культурний ландшафт, об'єднуємо жінок навколо книжки.
Ми стоїмо на плечах тих, хто торував цей шлях понад сто сорок років тому. Але водночас творимо сучасну феміністичну видавничу традицію — осмислену, професійну, екологічну, сміливу й відкриту до діалогу. І я дуже хочу, щоб кожна наша книжка була своєрідним "новим вінком" — знаком поваги до наших попередниць і внеском у майбутню історію українського жіночого руху.
Чим відрізняється література, написана жінками?
Слава Світова: Передусім — фокусом. Жінки бачать і фокусуються на тому, чого не можуть побачити чоловіки. Бо є невидимі речі для чоловічої оптики, і хай яким крутим буде письменницький талант, але про ці речі написати він не зможе. А як і зможе, це не буде настільки правдиво, як зробила б жінка.
Унікальність досвідів — це те, з чого випливає цей інший фокус жіночої літератури. Уявімо, що чоловік і жінка пишуть тексти про свою дитину. Вони ж вийдуть абсолютно різними. Бо при однаковій часовій залученості, все ж батьківство та материнство — це кардинально різні речі.
Також у жіночих текстах більше рефлексії. Ми в житті до неї схильні, і сміливо й багато рефлексуємо в літературі. Часто це стає фішкою, з'являються нові формати книг, як-от у нас є "Плач, сестро, смійся", яку написала прекрасна Віолетта Кім, і ця книжка цілком побудована на рефлексіях різних жінок про їхній досвід. Тобто це вже формат публічного щоденника, який ще й звучить багатьма голосами.
Так із різних досвідів, фокусів та рефлексії виходять зовсім унікальні речі в літературі, яку творять жінки, і це викликає захоплення.
Як ви відбираєте книги для публікації?
По-перше, ми маємо чіткий феміністичний фокус, тож це найперше, на що ми орієнтуємось, відбираючи рукописи, із якими працюватимемо.
По-друге, ми дивимось на якість тексту: як він звучить, чи має художню цінність, чи проявляється сильний авторський голос, чи є важлива історія, чи є певний меседж.
По-третє, для нас важлива відповідність тексту цінностям нашого видавництва, серед яких:
- Фемінізм як опора. Ми стоїмо за рівність, гідність і свободу. Творимо український фемінізм через літературу.
- Видимість як свобода. Ми допомагаємо жінкам віднаходити власний голос і проявлятися. Творимо архів живих історій: відкриваємо нові й повертаємо забуті імена.
- Спільнота як опора. Ми створюємо простір, де жінки можуть творити, зростати, підтримувати й надихати одна одну. Віримо, що зміни відбуваються в єдності.
- Слово як дія. Ми віримо в силу тексту, в якому жінки (в)пізнають себе. Наші книжки — це сенс, краса і трансформація.
- Голос як вплив. Ми цінуємо справжність і шукаємо голоси, які не намагаються бути зручними та звучать поза шаблонами. Віримо, що навіть один голос здатен запустити великі зміни.
Якщо говорити про те, як відбір відбувається технічно, то спочатку рукописи проходять короткий бліц-відбір за першими 20-50 сторінками. Якщо на цьому етапі текст відповідає переліченим вище критеріям, він переходить до експертної ради. Вона читає його повністю й ще раз перевіряє за всіма критеріями та приймає рішення щодо того, чи ми беремо рукопис у роботу.
Якщо на момент прийняття рішення наш видавничий портфель вже переповнений, ми одразу попереджаємо, що зможемо взяти книжку в роботу, наприклад, через рік. Це важливо, щоб не виникло непорозумінь через невиправдані очікування: робота над книжкою не починається з моменту позитивної відповіді щодо рукопису.
Які ваші власні звички читання: як часто читаєте, як обираєте, що читати?
Яна Вікарчук, керівниця зі стратегічних комунікацій:
Читаємо багато і щодня (не лише для роботи). Якщо це книжки нашого видавництва, то, за специфікою роботи, читаю їх з олівцем і текстовим маркером, відбираючи цитати, які можемо використати для соцмереж, вписуючи ідеї промоції або ж подій, бо часто книжка сама підкидає нам формати — тільки помічай.
Щодо читання для себе, для відпочинку, то раніше в мене була звичка ледь-ледь розгортати книжку, щоби навіть після кількох прочитань зберегти її в первозданному вигляді. Про якісь примітки чи підкреслення в скарбах моєї бібліотеки навіть не йшлося. І щоразу завмирало серце, коли бачила це в когось.
Але якось я почала досліджувати книжковий YouTube, щоби вивчити його специфіку для своєї роботи. І підсіла там на один канал. Авторка зробила відео зі своїми примітками й "продала" мені цю ідею однією фразою: "Коли я підкреслюю й пишу в книгах, це робить їх унікальними. У всіх звичайна книжка, а в мене — особлива". Все, мене було не зупинити! Я обожнюю все унікальне.
Отож тепер моя традиція — читати все (і художку, і нон-фікшн) з чорною гелевою ручкою та пачкою стикерів під рукою. Звісно, так я читаю трохи повільніше, бо десь щось підкреслити, десь записати. Але насолоди отримую в 100 разів більше. А коли потім проглядаю книжку з примітками, то ще й у 1000.
Які книжки рекомендуєте тим, хто хоче поринути у жіночу літературу? Чим ці книги цікаві, кому їх рекомендуєте та чим вони вразили вас?
Наталія де Барбаро, "У пошуках чуйності"
Фатіме Абель: операційна директорка:
Книжка-підтримка для тих, хто виснажений, розгублений або переживає складний період. Вона допомагає бережно назвати свої стани, відновити внутрішню опору й нагадує, що чуйність до себе — це ресурс, а не слабкість. Для бібліотек, зокрема сільських, ця книжка цінна своєю доступністю: її можна читати уривками, повертатися до неї в різні моменти життя й знаходити слова там, де їх бракує.
Віолетта Кім, "Плач, сестро, смійся"
Яна Вікарчук, керівниця зі стратегічних комунікацій:
Це саме та книжка, яка обіймає серцем. Хоч її тема може, на перший погляд, видатися тригерною, адже розповідає про досвід жіночої чуттєвості під час повномасштабної війни, та насправді вона зовсім не про травму, а про підтримку й визнання: ти тут, ти це проживаєш, ти не сама, я тебе чую.
Авторка провела інтерв'ю з різними жінками про їхній емоційний досвід війни. Відібравши уривки їхніх відповідей, вона поєднала їх із власними рефлексіями, своїм глибоким і чуйним авторським голосом, створивши багатоголосий публічний щоденник жіночого досвіду. І як катарсичним було інтерв'ю для героїнь книжки, так і цей щоденник дозволяє читачкам пережити власні почуття, дати собі нарешті дозвіл відчути їх, визнати й прийняти. Це дуже терапевтична книжка. А ще вона має широкі поля, на яких можна писати свої думки, додаючи до книжки власний голос.
Альманах "Перший вінок"
Вікторія Кобиляцька, менеджерка редакторського відділу:
Це своєрідна можливість подякувати тим жінкам, які виборювали для всіх нас право говорити й бути почутими. Це також і спроба діалогу крізь покоління: ми бачимо, чим жили й за що боролися жінки наприкінці XIX століття, як для них було важливо заявити про свою суб'єктність тоді, коли жінці відводилася роль "берегині" домашнього вогнища.
Особливо корисним "Перший вінок" може стати школяркам, адже це унікальна можливість поглянути на український канон не через призму "страждань", а через призму жіночої солідарності та інтелектуального виклику.
І, звісно, це видання про Наталю Кобринську, яка зуміла об'єднати інтелектуалок зі всієї України. Мене захоплює ця постать, бо її внесок у "Перший вінок" був не лише творчим, а й стратегічним. Фактично вона вдалася до того, що ми зараз називаємо ефективним нетворкінгом. Перечитуючи альманах, ми вшановуємо її працю та працю її посестер і можемо вкотре нагадати собі, як розбудовувався фундамент українського фемінізму.
Майя Тульчинська, "Я забула труси"
Наталія Старостіна, директорка з фінансів та збуту:
Це не просто смішні тексти. Це дуже впізнаваний досвід життя жінки, про який зазвичай або мовчать, або говорять занадто серйозно й болісно. Майя Тульчинська робить інакше — вона дає нам право сміятися там, де довго було соромно, боляче або незручно.
Цю книжку варто читати, якщо ви втомилися бути "зручною", "правильною" і постійно зібраною. Тут легко впізнати себе, подругу, маму чи колежанку — і раптом відчути полегшення: зі мною все нормально. Це книжка, яка смішить, підтримує і нагадує, що сміх — не легковажність, а спосіб вижити й рухатися далі. Іноді саме цього нам і бракує найбільше.
Анемона Осовська, "Коли мертві мовчать"
Ірина Ніколайчук, головна редакторка:
По-перше, це глибоко регіональний текст, події якого відбуваються на рівненському Поліссі, а в їхньому осерді — невелике село Зтосичі (в якому досить легко впізнати реальне село на цих теренах). По-друге — це історія про дослідження свого коріння, а відтак роман перетворюється на родинну сагу, що охоплює кілька поколінь і непересічні історії в межах однієї сім'ї. По-третє, авторка тонко працює як із окремими образами персонажів, так і з історичним тлом (радянська окупація та сучасні "розбірки" навколо старожитностей і цінностей, які може дати земля).
І насамкінець — це непересічна історія про віднайдення сили в момент найбільшої слабкості, яка промовляє до кожного й кожної. Для когось вона — частина новітнього міфу про українське Полісся з оніричними мотивами й рослинним кодом в осерді, для когось — захопливий детектив, а для декого — історія про виживання роду на тлі лихоліть. Хто б не взяв до рук "Коли мертві мовчать" — знайде щось для себе.
Збірка "Про що вона мовчить"
Нана Чадаєва, артменеджерка:
Це збірка різних жіночих голосів і дуже різних історій, у яких легко впізнати себе або когось поруч. Книга не дає готових відповідей, не моралізує й не показує "як правильно". Авторки не мовчать, та їхні історії дарують відчуття: ти не одна, з тобою все не "не так".
Для когось ця книжка може стати підтримкою, для когось — моментом впізнавання себе, а комусь дасть імпульс зробити перший крок до того, щоб не мовчати. Бо інколи саме книжка — це єдине місце, де можна вперше почути вголос те, що давно живе всередині. Без потреби щось пояснювати, виправдовуватись чи бути зручною. І цього вже достатньо, щоб вона була на полиці бібліотеки.
"Анатомія письменниці. Як творити живі тексти"
Тетяна Жидак, керівниця PR-відділу видавництва, авторка-дебютантка:
Насамперед ця книжка — про письмо без ідеалізації, про живий процес із сумнівами, павзами, пошуками й маленькими перемогами. Ця книжка не вчить "як правильно", а підтримує, показує, що страхи чи так звані письменницькі блоки й навіть мовчання є частиною шляху.
"Анатомія письменниці" — книжка, до якої хочеться повертатися, коли губиш віру у свій текст, адже вона завжди нагадує: ти вже маєш усе, щоб писати.
Скільки і які книги передали до "Будинку Української Книги"? Розкажіть чому радите саме цю літературу?
Ми передали до БУК понад 60 книг. Серед них — "У скляному лісі" Марини Пономарьової, "Чорна королева" Марічки Плай, "Імена" Слави Світової, "Хрестик, або Дуже кривава книжка" Ольги Карі, збірка "Анатомія письменниці", збірка "Ті, що творили "Перший вінок", збірка "Про що вона мовчить". Усі ці книги — про жіночий досвід. Усі — про те, у чому ми схожі, у чому різні, але завжди рівні й важливі.
Ми відібрали книжки, різні за жанрами й тематикою, щоби кожна читачка могла знайти щось для себе. Тут і фентезійні оповідання, і комедійно-мотиваційна постать, і загадково-реалістична мала проза, і багатоголоса збірка про різні (часто замовчувані) жіночі досвіди, і книжка про 17 жінок, які в ХІХ столітті зробили неможливе, і, попри політичне розділення країни, змогли об'єднати її під стягом літератури в альманасі "Перший вінок".
Також ми передали книгу для тих, хто мріє про власну книжку, дуже хоче писати, але щось постійно зупиняє. У ній ти знайдеш натхнення та інструменти для подолання блоків. А ще є книга, яка допоможе краще пізнати себе, свою природу, подолати стереотипи, забобони й перестати соромитись того, що ти жінка.
Словом, намагались охопити якомога ширший жанровий і тематичний діапазон, щоби у читачок був вибір того, що б їм було цікаво саме зараз.
Фото: Live Media HUB
Чому вирішили долучитися до ініціативи "Будинок Української Книги"?
Як ми говорили, ми не позиціюємо себе просто видавництвом. Одним із важливих напрямів нашої роботи є промоція читання. Свою першу книжку — "Про що вона мовчить" — ми розсилали по бібліотеках, бо для нас було важливо, щоб ці тексти змогли прочитати якомога більше жінок. Тож, дізнавшись про ініціативу БУК, ми не мали жодних сумнівів: беремо участь.
Ми знаємо, що наші книжки важливі. Ми бачимо, як вони підтримують, як знаходять відгук у читачок, як стають поштовхом до змін. Тому наявність наших книг у сільських бібліотеках важлива, щоби кожна могла прочитати їх і відчути, що вона не сама, що є багато інших жінок, які її розуміють, які проживають схожий досвід і говорять про нього, щоби вона не відчувала себе покинутою чи "не такою", щоби нарешті відчула себе унікальною, а інших жінок — не конкурентками, а спільнотою, яка стояла і стоїть за тебе.
Власне, тому ми тут. Щоб силу жіночого сестринства змогла відчути кожна жінка, на шляху якої трапляться наші книжки. А з БУК шансів на таку зустріч більше в усіх.
