Нова українська музика: Кажанна, Вакарчук та меланхолійне інді

Фото: instagram.com/lady.aphina

У новій рубриці "ТиКиїв" музичний оглядач Олесь Ніколенко щотижня розповідатиме про найцікавіші та варті уваги українські релізи. У сьогоднішньому огляді: Кажанна переросла TikTok, Вакарчук колабить з інді-рокерами, Віталій Козловський моніторить чиїсь сторіс з анонімного профілю — і не тільки!

Кажанна — "Вовчиця"

Історія Кажанни розпочалася рівно два роки тому — з випадкового успіху в TikTok, коли в цій соцмережі завірусився її трек "Ти гірка як дупа огірка". Не всі здатні витримати "15 секунд" тіктоківської слави, яка дає мільйони переглядів, впізнаваність та аудиторію, але не гарантує ані матеріального успіху, ані відчуття реалізованості.

Ще менше тих, хто здатен перетворити хайп на щось справжнє й більше за інтеграції брендів у свої ролики як спосіб заробітку. Кажанна змогла. Сьогодні можна впевнено сказати: вона не просто залишилася цікавою особистістю — вона виросла як артистка.

"Вовчиця" — пронизлива композиція-сповідь інтровертної душі, яка боїться близькості, але водночас її прагне. Трек чудово передає унікальне відчуття самотності у світі дейтингових застосунків та соцмереж. Коли так хочеться, щоб хтось витягнув тебе з ізоляції та став подією у твоєму житті, але так страшно, бо пригадуєш минулий досвід і думаєш: та краще вже рілзи погортати, ніж знову наражатися на небезпеку прив'язаності.

Святослав Вакарчук, Lady Aphina, гурт "Дно" — "Привіт я вдома"

Стільки неочікуваних колаборацій, скільки з'явилося в українській музиці після 2022 року, раніше не було ніколи. До повномасштабної війни артисти здебільшого трималися осторонь — і спільні проєкти траплялися не так часто, як хотілося. А якщо й траплялися, то за чіткою ієрархією: успішні — з успішними, аби примножити свій успіх, а інді-музиканти — з інді-музикантами, щоб бодай хтось помітив (якщо вдавалося подолати лінощі та его). На щастя, ситуація змінилася: сьогодні на сцені діє багато горизонтальних процесів, і артисти різних жанрів та статусів із задоволенням займаються співтворчістю. Це не може не тішити нас, пересічних слухачів.

Мультиколаб "Привіт я вдома" — гарний приклад цього явища. Український артист топового ешелону та засновник, мабуть, найпопулярнішого гурту країни Святослав Вакарчук записав спільну пісню з інді-рокерами з гуртів "Дно" та Lady Aphina. Автор пісні — Михайло Опекан (лідер Lady Aphina). Він створив її ще у 2012 році, в довоєнній Україні, у студентському гуртожитку, сумуючи за рідною Волинню. Через 13 років цей світлий і в хорошому сенсі наївний трек набув зовсім іншого, глибшого символізму. Поняття "домівки", яку Михайло нині захищає в лавах Сил оборони, трансформувалося з особистої ностальгії на щось значно більше — у колективне відчуття, знайоме кожному українцеві. Саме тому ця пісня нині звучить по-особливому щиро й болісно — як особисте зізнання, що стало загальнонаціональним емоційним кодом.

Віталій Козловський — "Мала змогла"

Емансипаційний гімн жіночої сили й самоповаги, що починається зі слів: "Знову анонімний профіль / Моніторить її сторіз і пости". Особливо зворушливо це звучить з уст Віталія Козловського — артиста, який виступав ще в Україні нульових, з її кнопковими телефонами, SMS-ками, "Мівіною" та ламповим телебаченням — і досі з нами. Ми пережили разом цифрову революцію, яка, зрештою, зовсім не змінила природу людини й жанр мелодраматичної поппісні, в якому Козловський давно здобув звання гросмейстера.

Віталій, як професор любовних наук, точно знає і відчуває, що в жінки на душі — і його спостереження та одкровення варто почути й чоловікам, щоб краще зрозуміти дискурс сучасного кохання. "Мала змогла" — нагадування, що за кожним профілем в Instagram — живі почуття, а іноді саме вони дають сили йти далі.

Міша Правильний, Libenson — Mr. Mefedron

Українські репери — найсвідоміші репери на планеті. Поки американські флексять досвідом наркоторговців, Міша Правильний у треку Mr. Mefedron говорить про наркоспоживання як про системну проблему, що підкошує покоління. І водночас — ніби між рядків, як і в інших своїх соціально загострених піснях, — звертається до слухача з постійним меседжем: "Почни, бляха, викупати, що навколо тебе робиться". Це не моралізаторство й не реп у білому пальті з позиції "я кращий за вас". Це втомлений голос людини, яка бачить, як друзі, знайомі, цілі міста, зрештою — уся країна, поступово звикають до руйнівного трафіку хімічного самознищення під виглядом "рекреаційного споживання".

Mr. Mefedron — не маніфест і не саундтрек до протесту, а тривожний дзвін, що лунає з під'їздів, підліткових чатів і районних закапелків. Пісня про те, як "мєф/фєн" перестав бути темною екзотикою та став банальною частиною повсякденності. І поки хтось спостерігає за цим з іронією або байдужістю, Міша пропонує зробити просту, але революційну річ — хоча б не закривати очі.

Рок-гурт "Після Дощу" — "Зорі"

В уважного слухача давно були побоювання щодо майбутнього українського року. Через складний комплекс історичних і медійно-логістичних обставин цей жанр десь із початку 2000-х перетворився на суцільний radio-friendly поп-рок / софт-рок. Тобто пісні, створені ніби за лекалами великої трійки українського року: "Океану Ельзи", "Скрябіна" та "Другої Ріки". Абстрактна лірика, м'який саунд, ротаційність. Гурти, схожі один на одного. Пісні — наче від мовної моделі, натренованої на творчості попередників.

Ні, сорі, я не скажу, що гурт "Після Дощу" радикально ламає цей шаблон. Це, на перший погляд, той самий поп-рок, який ми вже чули сотню разів — у міру драйвовий і абстрактний. Але є щось у хімічному складі їхньої музики, що змушує повертатись. Можливо, це чесність у звуці — ніби музиканти не прикидаються кимось іншим, не намагаються бути модними чи "поганими хлопцями", а просто грають те, що справді відчувають. Вони не б'ють себе в груди й не кричать про "нову еру українського року", але в їхніх треках є той самий ефект дощу влітку: не чекав, не просив — а якось освіжає.

Гурт "Жадан і Собаки" — "Бийся за неї"

Третій студійний альбом гурту "Жадан і Собаки" нарешті доступний на стримінгах. Одна з головних особливостей стилю Жадана — він не визнає "дрібних" тем. Усе, за що він береться, — це хроніка часу, держави, громадянського життя. Те, що альбом революційного 2014 року нарешті вийшов у 2025-му в цифровій формі, — символічно. І пояснень тут не треба.

"Бийся за неї" — машина часу. Гостросоціальні треки платівки переносять нас у контекст суспільних запитань і відповідей 2013–2014 років. З 2025-го це сприймається майже терапевтично. Після прослуховування розгладжуються зморшки сумнівів, зникають суперечності, і знову приходить розуміння, що все доволі однозначно.

ba.latskii — "Звичка"

"Звичка" — дуже влучно схоплена суто українська меланхолія. Той особливий різновид суму, знайомий кожному, хто зростав між панельками, кущами бузку й відкладеним на потім кращим життям. Це не меланхолія з фільмів Софії Копполи — тут немає красивої туги в шовковій піжамі. Тут є теплий плед, тьмяне світло на кухні й мовчання між фразами, яке важить більше за слова. Трек не драматизує, не тисне на жалість, а просто пливе — як потік спогадів, яких не хочеш, але й не можеш забути.

Це — зріла втома. Прийняття того, що світ несправедливий, люди зникають і йдуть далі, а ти чомусь досі тут — у цій точці реальності, з музикою, що провокує на рефлексію більше, ніж будь-який психотерапевт з інстаграму. "Звичка" — це аудіоартефакт української душі, яка, навіть сумуючи, не забуває увімкнути чайник і задумливо подивитись у вікно.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter