Нова українська музика тижня: Kola, Klavdia Petrivna, Drevo та інші треки
Співачка Kola та перекладачка Яна Мазураш; промо-фото кліпу "Запитай"
Музичний критик Олесь Ніколенко щотижня слухає нові українські пісні та намагається розшифрувати, про що співають та куди рухаються автори цих пісень. У сьогоднішньому випуску: трек із соціальною місією від Kola, нова пісня Клавдії Петрівни, скандал навколо виконавця Drevo, самотній інді-поп та багато іншого.
Kola — "Запитай"
Співачка Kola систематично та наполегливо протискається в топову лігу української популярної музики. В її доробку вже є кілька суперхітів-мільйонників ("Порічка" з YAKTAK, Salut papa, "Температура" з Parfeniuk та інші), великі концерти (скажімо, у столичному Палаці спорту) і лояльна аудиторія. Все, що залишається — це продовжувати бути відмінницею, без різких рухів у ту чи іншу сторону, експериментів та інших несподіванок. Що, власне, Kola і робить.
"Запитай" — трек, який ідеально вписується в філософію "буденного щастя" та "загального добра", яку культивує співачка (навіть її торішнє шоу називалося "Бути простим"). Живи сьогодні, радій дрібничкам, піклуйся про тих, хто поряд — така собі дитяча філософія в дусі "Маленького принца" Сент-Екзюпері. Пісня "Запитай" та кліп на неї мають соціальний складник. Відео вийшло в межах проєкту "Серед своїх" і доповнене перекладом жестовою мовою. Його мета — популяризувати доступність і безбар'єрність у сфері музики та культури.
Klavdia Petrivna — "Журба"
Клавдія Петрівна — це, безсумнівно, проєкт. (Шоу?)-бізнес-продукт, у якому ще до загадкового (нібито) запуску в маси було пророблено багато роботи, як у класичному бізнесі перед запуском, скажімо, нового бренду чипсів. Дослідження ринку та споживача, розробка концепції, тестування, фінансове планування, ціла кампанія з запуску і тому подібне. Для української музичної індустрії такий підхід радше виняток, адже більшість гуртів та артистів починають щось робити суто через наївну тягу до самовираження ("ми просто робимо як подобається, може, комусь теж сподобається") та/або бажання знайти в аудиторії насамперед щось типу "нарцисичного підкріплення", підтвердження власної значущості та унікальності. Інколи з таких рухів та дій щось виходить, дуже часто — виходить щось незрозуміле, адже артисти та музиканти (особливо без професійної команди) швидко губляться у власних цілях, прагненнях та стратегіях.
І от є відчуття, що проєкт "Клавдія Петрівна" дуже добре готували саме за бізнес-шаблонами — і тому він так сильно і швидко злетів у стратосферу. І саме тому популярні претензії до проєкту, що він звучить як "одна і та сама пісня", мають, як мінімум, наївний вигляд. Коли ти купуєш улюблені чипси з паприкою, ти не очікуєш від них нових відтінків смаку. Ти хочеш отримати той самий смак, який став тобі до вподоби. Та сама історія і з Клавдією Петрівною: так, новий трек "Журба" звучить як усі її попередні, але так і має бути. Щоби слухач у будь-який момент треку міг розпізнати фірмовий бренд. І це не погано, це просто бізнес, нічого особистого.
Drevo — "Генгста"
Виходу новій пісні Drevo передував невеличкий скандал. Женя Галич поділився своїми враженнями від хіта "Смарагдове небо", який лунає з кожної праски: оцінив хуковий приспів, але сам метод будувати треки лише на хукових моментах, що стріляють, назвав "лайном". За Drevo заступилась Тіна Кароль, яка назвала "крінжатіною" те, що артисти коментують треки одне одного. Женя Галич потім тактовно перепросив, пояснивши, що він всього лише хотів, щоб українські виконавці писали глибші та змістовніші пісні.
Зрозуміло, що Тіна Кароль хоче бути "покровителькою" української попсцени. Навіть попри те, що Drevo нещодавно критикував її саму, вона, так би мовити, "вступилась". Це дуже розумна та комплексна стратегія. Вона одночасно працює на постійне оновлення іміджу артистки й тримає її руку на пульсі. Крім того, стратегія допомагає створити лояльне коло серед нової генерації артистів і позиціонує її як "старшу сестру". Але в цій ситуації я, мабуть, на стороні Жені Галича. Український шоубізнес дуже давно страждає від власної рафінованості та стерильності, де будь-які конфліктні ситуації замовчуються, а коли щось виноситься на поверхню, то перетворюється на токсичну ситуацію. Насправді нічого поганого в конфліктах між артистами немає. Взагалі-то це невіддільна частина світового шоубізнесу. Конфлікт британських гуртів Oasis та Blur тільки посприяв популяризації їхньої музики, і взагалі — західні зірки біфлять тільки так. І пресі є про що писати. А що сказати про новий трек Drevo "Генгста"? Чи дослухався він до зауважень Жені Галича? Ні. Артист записав пісню, в якій намагається передати вайби своєї молодості й те, що він, як пишуть в колишньому Twitter, "жеве жеття".
Wellboy — "Люди на землі"
Wellboy епохи суперхітів "Гуси" та "Вишні", а також мегахайпу закінчився. Тепер перед нами — не суперзірка, а жива людина, яка чесно визнає: "я просто існую, шукаю сенс і своїх людей". І саме про це його новий трек "Люди на Землі". Враховуючи бекграунд Антона Вельбоя, це "заземлення" пасує йому набагато більше, аніж той імідж, який на нього намагалися напнути різні "продюсерські центри".
Сьогодні Wellboy не боїться іронізувати над собою та бути відвертим: "А я ненавиджу свята і ці суботи / Коли немає ні прибутків, ні роботи / Коли висиш немов у ванні павутинка / І радує лише з Ютубчика картинка…". У цих рядках набагато більше правди та трушності, аніж у вихолощених треках інших попартистів, які харчуватимуться мівіною та позичатимуть гроші, але до останнього в Instagram підтримуватимуть імідж "успішного успіху".
Мія Рамарі — "Не розумію"
Надія інтелектуальної української попмузики. Витончена лірика та музика в дусі західного інді-попу, який обожнюють міленіали. Мія Рамарі не сходить із цього шляху і продовжує відкривати віконця у свій, звісно ж, глибокий внутрішній світ.
На перший погляд, "Не розумію" — пісня про конфлікт і нерозуміння в стосунках, але насправді все набагато глибше: вона розкриває механіку емоційної взаємодії, де кожне слово, кожен жест важливий. Особливий прийом Мії — вона одночасно грає на контрасті: ніжна вокальна лінія і пряма, іноді навіть дотепна, лайтово іронічна лексика ("Може, ти тільки перший клас закінчив? Подорослішай! Ааа боже"). Це робить її тексти дуже людяними й близькими, не дає їм скотитися у банальність чи мелодраму. Вона не закликає співчувати, радше — співпереживати, сміятися і трохи сердитися разом із нею.
badactress — "самотнє паті"
Артистка-виняток для тих динозаврів, хто досі вважає, що "соцмережі вбили музику". Соцмережі — додатковий вимір творчості badactress, які розширюють творчий всесвіт її пісень та створюють fandom, який і не снився допотопним артистам, що досі мріють про корпоративи на День міста.
"самотнє паті" — про сучасні проблеми та пригоди у світі алгоритмізованих пошуків кохання в дейтингових застосунках. Пісня — маленький протест проти застарілих уявлень про "принцесу", яка має або шукати (чи взагалі просто чекати) свого принца, або всіма силами його утримувати. Не знайшовся, не хочеш вкладатися у стосунки, висуваєш якісь там вимоги — до побачення. Самотнє паті, в ресторані з самою собою чи навіть просто вдома, з доставкою суші та серіалами Фібі Воллер-Брідж — завжди набагато краще за фейкового "принца".
Schmalgauzen — "Судно Коельо"
У театрально-музичного гурту, який грає витончений арт-кабаре-рок та робить сильну ставку на візуал, постановку, емоцію, гру, здається, ще кілька років тому не було б жодного шансу на успіх. З того часу все сильно змінилося і, дякувати богові, підросла (та апгрейднулась) допитлива та вибаглива аудиторія, яку вже не купити просто агресивною ротацією через ЗМІ. Schmalgauzen стали популярними спочатку в TikTok, тобто серед народу — і це вже протягнуло їх до сьогоднішнього статусу, коли квитки на їхні концерти розлітаються за лічені хвилини.
Музично це дуже високий рівень арт-року в дусі The Dresden Dolls чи навіть Тома Вейтса — і "Судно Коельо" не виняток. Нині для українського року Schmalgauzen — майже недосяжна планка. Хто ще не став їхніми "поціновувачами", наполегливо рекомендуємо це виправити.
