Яна Моріс — українська акторка театру та кіно. В ексклюзивному інтерв'ю для "ТиКиїв" вона розповіла, як часто їй вдається читати, яку літературу обирає та чому читання для неї важливе.
Також Яна поділилася добіркою українських та іноземних романів XIX–XX століть, з якими радить ознайомитися.
Про звичку читання та вибір книжок
Я читаю досить часто — майже щодня, особливо перед сном. Найчастіше вдома, адже саме тут я можу створити для себе атмосферу тиші та спокою, яка для мене принципово важлива. Читання — мій особистий ритуал, момент перемикання від зовнішнього світу до внутрішнього.
Мені важливо повністю зануритися в текст, прожити історію або думку без поспіху й відволікань. Це може бути художня книга, оповідання або література з психології, але в будь-якому разі для мене ключовими є максимальний комфорт і зосередженість. Я рідко читаю в дорозі чи в коротких паузах між справами. Мій ритм життя досить швидкий, і в таких умовах складно дозволити собі справжнє занурення, а поверхневе читання — не мій стиль.
Найчастіше я читаю в електронному форматі. У мене є кілька книжкових застосунків, де я купую та зберігаю книги. Це зручно ще й тим, що можна легко повертатися до важливих фрагментів, робити нотатки, перечитувати знакові моменти. Це хороший варіант для людей із динамічним графіком: якщо з'являється вільна хвилина та є бажання почитати, книга завжди під рукою.
Водночас у мене є й домашня бібліотека, хоча вона не дуже велика. Паперові книги для мене — окреме задоволення. А книжкові магазини — це простір здебільшого інтуїтивного вибору. Іноді я йду туди за конкретною книгою, яку порадили або яку давно хотіла прочитати, а іноді — обираю за відчуттям: гортаю сторінки, читаю кілька абзаців і слухаю перше враження. Саме такі спонтанні вибори виявляються найбільш влучними.
Зазвичай я обираю книги за жанром, темою і тим, наскільки текст мені відгукується: чи є він близьким за духом і чи відповідає моєму внутрішньому стану, в якому я перебуваю зараз.
Якщо говорити про рекомендації, я б радила не змушувати себе читати "корисні" книги тоді, коли внутрішньо вони не резонують. Читання працює значно глибше, коли вибір зроблено чесно, а не з відчуття, що "так треба".
Читання для мене передусім — один зі способів залишатися в "діалозі" із собою. У професії, де ти постійно проживаєш інші життя, надзвичайно важливо мати простір, у якому ти повертаєшся до власних почуттів і думок. Книга дає цю тишу й можливість зупинитися.
Читання розширює внутрішній горизонт. Через тексти я краще розумію людей, мотивації, психологію станів, які потім неминуче проявляються в роботі. Навіть художня література — це завжди спостереження: за характером, за вибором, за тим, як люди поводяться у кризових або дуже тонких моментах.
Також читання допомагає мені уповільнюватися. У світі постійного потоку інформації та швидких рішень дозволити собі вдумливе занурення — справжня розкіш. Саме в такому стані з'являються ясність, внутрішня зібраність і широта свідомості.
Jack Bethea, The Deep Seam
Ця книга — про внутрішні рани, що не завжди болять відкрито, але впливають на наші вибори, стосунки та самоідентичність. Про те, як переживання формують нас і як важливо чесно дивитися на власну історію, не згладжуючи гострих кутів.
Роман тонко досліджує шлях жінки до усвідомлення себе через душевні шрами, бажання, спокуси, страхи та прийняття власної вразливості як джерела сили. Книга пропонує подивитися правді в очі та зрозуміти, що саме сформувало тебе таким, яким ти є.
Стендаль, "Червоне і чорне"
Неперевершений роман французького письменника, хроніка XIX століття. Це історія про людину, яка прагне любові, визнання та сили водночас — і за кожне з цих бажань платить окрему ціну. Роман про внутрішню самотність, замасковану амбіцією, і про те, як соціальна гра поступово витісняє справжні почуття.
Книга про внутрішній розрив між почуттям і розрахунком. Стендаль майстерно показує, як амбіція може бути і рушієм, і пасткою, а також як легко втратити себе, намагаючись відповідати чужим очікуванням.
Хосе Стівенс, "Приборкай своїх драконів"
Книга про роботу з тіньовими сторонами особистості — страхами, імпульсами, внутрішніми конфліктами. Вона цікава тим, що не пропонує боротьби, а вчить усвідомленого контакту з тим, що ми зазвичай намагаємося приховати.
Це матеріал про силу, яка з'являється тоді, коли ти перестаєш тікати від себе. Чим далі читаєш, тим чіткіше розумієш: "дракони" — не вороги, а ресурс, якщо навчитися з ними домовлятися.
Ліон Фейхтванґер, "Потворна герцогиня"
Психологічно насичений роман про владу, самотність, внутрішню трансформацію жінки в жорсткому світі й ціну, яку людина платить за право бути собою. За історичною формою тут приховано дуже тонкий портрет особистості, де зовнішність — лише привід, а справжня драма розгортається всередині. Книга залишає по собі багато запитань — і саме цим вона сильна.
Бернард Шоу, "Пігмаліон"
Текст, який здається легким, доки не починаєш помічати, як точно й безжально він розкриває тему соціальних ролей. Для мене це не лише класика, а й дуже влучне дослідження того, як суспільство формує людину і як легко сплутати зовнішні зміни із внутрішніми. Це історія про те, хто насправді змінюється — той, кого "ліплять", чи той, хто бере на себе право це робити. І відповідь тут далеко не очевидна.
Володимир Винниченко, "Чорна пантера і білий ведмідь"
Це книга про зіткнення характерів і світів. Про людей із різною внутрішньою природою, які намагаються співіснувати, кохати, впливати одне на одного. Її напруга — в контрастах, у психологічному протистоянні, де немає простих відповідей і чітких переможців.
П'єса залишає читача в точці роздумів: де закінчується власна правда й починається відповідальність за інший світ — чужий, але не менш реальний.
Читай також: Що читає режисер та мандрівник Євген Синельников
