Венеційський кінофестиваль очима української команди: як фільм "Тиша" представляв Україну в Італії

Команда українського фільму "Тиша" на Венеційському кінофестивалі. Фото надане пресслужбою фільму

Короткометражний фільм "Тиша" цього року представляв Україну на 83-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Це дебютна режисерська кіноробота актора Павла Шпегуна. Минулого тижня стрічку показали в конкурсній програмі Orizzonti Short Films.

Що треба знати про український фільм та його творців і як вони побували на одному з найпрестижніших кінооглядів світу — далі в матеріалі. Спеціально для "ТиКиїв" команда проєкту розповіла про свої враження від поїздки в Італію та досвід участі у Венеційському кінофестивалі.

Це була не лише світова прем'єра, а й дебют Павла Шпегуна як режисера на міжнародному кінофестивалі. Ба більше, фільм не просто продемонстрували, а й відзначили у Венеції.

"Тиша" стала першою стрічкою, яка здобула міжнародну нагороду Airone della Laguna — International Collateral Award. Цього року її започаткували для підтримки режисерів нового покоління, інноваційних кінематографічних підходів і нових голосів національних кінематографій. Відзнаку присуджують за оригінальність ідей, новаторський сторітелінг, сміливу візуальну мову та роботу із сучасними темами.

Для творців фільму нагорода стала особливо важливою ще й тому, що "Тиша" досить швидко пройшла шлях від локального виробництва до міжнародної конкурсної програми.

"Ще кілька місяців тому це був невеликий дебютний проєкт, а сьогодні він представлений у Венеції та отримує міжнародне визнання", — каже співпродюсерка стрічки Анна Яценко.

Вона наголошує, що для компанії ForeFilms принципово підтримувати нові режисерські імена й допомагати їм виходити до іноземної аудиторії: "Ця нагорода — визнання сміливості Павла як режисера та роботи всієї команди. А для українського кіно це ще одна можливість бути помітною та повноцінною частиною світового кінопроцесу".

Сам Павло Шпегун сприймає участь у Венеційському кінофестивалі не тільки як особистий професійний крок, а передусім як нагоду показувати українське кіно на міжнародній сцені.

"Представляти Україну у Венеції — це для нас передусім велика честь і відповідальність. Ми пишаємося тим, що український фільм був у конкурсній програмі одного з найважливіших кінофестивалів світу. Особливо нині", — говорить режисер.

Він підкреслює, що це не просто досягнення команди, а можливість ще раз довести, що Україна має що сказати світові мовою кіно: "Я вважаю, що найкраща відповідь на спробу знищити культуру — продовжувати її створювати".

Для акторки Іоланти Богдюн шлях до Венеції почався з відчуття, що все це відбувається десь в іншій реальності. Коли Павло повідомив команді про відбір, вона навіть не одразу могла уявити, що означає потрапити до конкурсу одного з найстаріших і найвідоміших кінофестивалів. Справжнє усвідомлення прийшло вже після прибуття до Італії.

"Я не могла повірити, що це відбувається насправді. Їхала без особливих очікувань. Навіть взяла із собою купу вечірніх суконь, бо думала, що все буде дуже офіційно й нам постійно доведеться перевдягатися. А потім ми сіли у водне таксі з аеропорту, побачили Венецію з води — і буквально плакали від краси. Нас переповнювали гордість і щастя", — згадує Іоланта Богдюн.

За словами акторки, у Венеції особливо відчувалася командність "Тиші". Адже на фестиваль приїхали люди, які нещодавно були просто колегами на знімальному майданчику, а тепер разом показували кіно міжнародній аудиторії.

"Я дивилася на Павла й думала: це мій викладач, режисер цього фільму, людина, яка повірила в мене та довірила мені роль у своєму дебюті. І тепер ми тут, у Венеції, представляємо Україну. Уся наша команда — професійні й водночас щирі люди. Ми справді підтримували одне одного та трималися разом", — зазначає Іоланта.

Для актора Григорія Наумова Венеція стала ще й першим знайомством з Італією. Та найбільше його вразив не лише міський ландшафт, а масштаб фестивалю й люди, які приїхали туди заради кіно.

"Венеція — неймовірно красиве й атмосферне місто, яке дихає історією та зачаровує архітектурою. А сам фестиваль вражає масштабом — кількістю учасників, відвідувачів і всіх тих, хто щиро захоплюється кінематографом, — каже Григорій.

Актору вдалося подивитися кілька фільмів основної програми, й найбільше його зачепив "Трохи світла" Алі Асгарі — "тонке й щире кіно про любов до життя у світі, сповненому жорстокістю та темрявою".

Утім, команда приїхала до Венеції вже ближче до завершення кіноогляду. Тому головним завданням стало не так переглянути якомога більше прем'єр, як використати кілька фестивальних днів для комунікації з представниками міжнародної кіноіндустрії.

"Ми познайомилися з режисерами, продюсерами, сценаристами та журналістами з різних країн. Однією з наших цілей було зробити так, щоб люди починали цікавитися українськими історіями: дивилися фільми, шукали героїв, і, можливо, навіть створювали власні проєкти, пов'язані з Україною", — розповідає піарниця стрічки Анна Адамович.

Вона додає, що з іноземцями говорили не тільки про загальну ситуацію в Україні, а й про конкретних митців, про кіно, яке створюється під час війни, та про життя, яке триває паралельно з постійною небезпекою: "Хотілося, щоб після цих розмов у людей залишався інтерес до України, до наших історій і до того, що ми створюємо".

Саме в цьому й полягає головне враження команди "Тиші" від кількох днів у Венеції. Для них це була не лише червона доріжка, прем'єра чи нагорода. А можливість опинитися всередині великого кінопроцесу, познайомитися з людьми, побачити інше кіно та розповісти про своє. І водночас нагадати, що український кінематограф продовжує існувати, розвиватися й виходити на міжнародну сцену навіть тоді, коли в країні триває війна.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter