Від Рея Бредбері до Всеволода Нестайка: актор Павло Текучев поділився книжками, до яких хочеться повертатися
Актор театру та кіно Павло Текучев. Колаж: "ТиКиїв"
Для Павла Текучева читання — це можливість змінити перспективу й ненадовго вийти за межі власного досвіду. Як актор він особливо цінує історії, які допомагають краще зрозуміти людей, їхні мотиви та внутрішній світ. У книжках Павло шукає не лише відпочинок, а й натхнення, нові сенси та той особливий простір, у якому можна на деякий час забути про все довкола й повністю зануритися в іншу реальність.
Спеціально для "ТиКиїв" Павло Текучев розповів, що і як він зазвичай читає, та поділився своїми улюбленими книжками, до яких хочеться повертатися.
Як часто ви читаєте й де робите це найчастіше?
Раніше я читав доволі часто. Переважно вдома у вільний час. Також любив читати в дорозі — це взагалі було моє улюблене місце для читання. Є щось особливе в тому, коли навколо змінюються краєвиди, а ти повністю занурений в іншу історію.
Після народження сина часу на читання майже не залишається, але я точно знаю, що це тимчасово. Згодом обов'язково повернуся до цього в тому самому режимі, а може, навіть частіше. Для мене читання — це одна з тих звичок, до яких завжди хочеться повертатися.
Як обираєте книжки?
Усе залежить від мети. Якщо готуюся до ролі — обираю за автором або епохою, в якій існує матеріал. Мені важливо краще відчути контекст, атмосферу, спосіб мислення людей того часу.
Якщо читаю для себе, то найбільше люблю просто прийти у книгарню і взяти те, що чіпляє в моменті. Зазвичай виходжу з кількома книжками різних напрямів: щось із психології, щось художнє та час від часу щось наукове.
Подобається, коли є можливість перемикатися між різними жанрами та дивитися на світ під різними кутами.
Що вам дає читання?
У професії актора мені найбільше подобається можливість проживати сотні інших життів. Щоразу занурюючись у роль, ти майже повністю стаєш кимось іншим. І майже те саме відчуття я завжди шукаю у книжках — спробу пожити в іншому всесвіті, побути в ньому повністю.
Насправді книжка часом дає це навіть сильніше, ніж будь-що інше. Бо ти сам додумуєш те, що написано, домальовуєш деталі в голові. Від цього — і задоволення, і релакс, і натхнення, і саморефлексія.
Думаю, саме тому хороші книжки так надовго залишаються з нами. Вони не просто розповідають історію, а дозволяють прожити її разом із героями.
Що почитати? Поради від Павла Текучева
Рей Бредбері, "451° за Фаренгейтом"
Моїм першим улюбленим письменником став Рей Бредбері. Я перечитав майже всі його твори й мав декілька збірок його оповідань. Але найбільше запам'ятався саме роман "451° за Фаренгейтом" — зачитувався ним ще підлітком.
Це історія про недалеке майбутнє, в якому заборонено читати книги — їх спалюють. Але один із пожежників раптом починає сумніватися, чи все це правильно.
Твір зачепив мене передусім бунтівним духом. Гадаю, хоч раз у житті кожен думав, що він не такий, як усі, й хотів піти проти системи. А інсайт, який я звідти виніс: справжні живі почуття — це найдорожче, що є в житті. І навіть коли здається, що ти один проти всіх, свій голос треба слухати до кінця.
"451° за Фаренгейтом" пораджу тим, хто любить антиутопії. І тим, хто готовий прочитати коротку книжку, яка потім довго не відпускає.
Еріх Марія Ремарк, "Три товариші"
Другим серйозним потрясінням (уже в дорослому віці) для мене став Еріх Марія Ремарк. Так, він є мейнстримом для багатьох, але я вважаю, що немає нічого соромного в тому, щоб захоплюватися геніями. Багато його романів залишають такий відгук у душі, що потім кілька тижнів ходиш ніби зачаклований.
Моєю першою книжкою Ремарка стали "Три товариші". Це історія про трьох молодих людей, їхню дружбу та справжнє кохання до жінки.
Твір зачепив мене насамперед чоловічою дружбою та глибоким коханням без зайвих шмарклів і пафосу. А ще фіналом, який реально розбиває серце й водночас дає розуміння, наскільки цінне життя тут і тепер та люди поруч. І що нічого не можна відкладати на потім, бо майже кожен момент може бути останнім. Персонажі та їхній світ стають настільки близькими, що потім важко з ними розлучатися.
Пораджу цю книжку кожному, хто хоче прочитати про справжню дружбу та кохання без прикрас.
Марк Менсон, "Витончене мистецтво забивати на все"
Переходимо до найприємнішої книжки з психології, яка мені запам'яталася. "Витончене мистецтво забивати на все" Марка Менсона — це про те, що не варто перейматися абсолютно всім, що відбувається у твоєму житті. Про те, що варто обирати, на що витрачати емоції та сили, а на що — ні. І найголовніше — про те, що всі твої поразки та падіння є найважливішою частиною процесу твого становлення.
Ця ідея просто перевернула мій світ, і я щасливий, що книжка трапилася мені в житті. А ще мене абсолютно зачарував гумор у такому, здавалося б, серйозному та повчальному тексті.
Тому раджу книжку кожному, хто потребує підтримки в моменти, коли найважче — коли здається, що весь світ проти тебе й постійно топить усі твої починання.
Рудольф Ташнер, "Число, що прийшло з холоду"
Як людина, яка у школі захоплювалася математикою, не можу не порадити один нестандартний варіант — науково-популярну книжку "Число, що прийшло з холоду" Рудольфа Ташнера. Прочитав її дуже давно, і для мене стало величезним відкриттям, що історію всього людства можна так цікаво розповісти через розвиток цифр, чисел і математики.
Раджу прочитати всім, хто вважає, що математика не цікава — щоб змінити це враження раз і назавжди. А ще, щоб усвідомити, наскільки неосяжним є наш всесвіт, і спробувати оцінити своє життя з абсолютно іншого ракурсу.
Всеволод Нестайко, "Тореадори з Васюківки"
П'ятою назву книжку "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка, яку планую перечитати в найближчі 10-12 років, як син підросте. Це, мабуть, найяскравіше враження мого дитинства, і я справді хочу до нього повернутися.
"Тореадори з Васюківки" — історія про двох вигадливих хлопців із села Васюківка, які постійно щось затівають. Для мене це про відчуття свободи та шалену уяву дитини. Про дитячий азарт, який не повинен зникати в жодному віці.
Раджу всім, хто хоче поностальгувати й повернути прекрасне відчуття дитинства.
