Що читає фотограф Артем Галкін: завжди актуальні книжки про війни та подорожі
Фотограф Артем Галкін. Колаж: "ТиКиїв"
Артем Галкін — фотограф. Він народився в Донецьку — "місті, де було чисте узбіччя, прогулянкові паркові зони, засилля технічних спеціальностей навколо та вкрай мало сучасної культури, зокрема української". У професію потрапив через бажання знімати театр із перших рядів. Згодом знайшов себе в репортажній фотографії, а пізніше — у портретній. Сьогодні знімає для українського Forbes і спільноти Ukraїner.
"Я люблю людей і люблю їх знімати. Мені подобається взаємодія під час фотографування: як хвилюються й не знають, куди подіти руки перед камерою, а за кілька хвилин знімання вже забувають про це, набуваючи впевненості. Оця спільна коротка перемога над незручністю та невпевненістю — безцінна", — зізнається фотограф.
Спеціально для "ТиКиїв" Артем Галкін розповів про літературу у своєму житті та про п'ять книжок, які він читає цього літа.
Про літературу у своєму житті
Я читаю не щодня. Здебільшого в мене виходять такі собі набіги у 2-3 книжки за короткий період в обраному жанрі чи напрямі.
У художній літературі люблю легкість та іронічність оповіді. Люблю стан, коли прочитане надихає й питає, а не пояснює. До повномасштабного вторгнення майже не читав документалістики про війну. Тепер усе навпаки. Мабуть, у часи, коли реальність складніша та жорстокіша за будь-яку вигадку, хочеться краще зрозуміти її через досвід людей, що були у схожому становищі.
Про літнє читання
У людей, які працюють у медіа, протягом року є кілька гарантованих сезонів для читання без поспіху. Один із них — літо. Влітку завжди хочеться кудись їхати — мандрувати далечінню та досліджувати в експедиції. Раніше — літаком чи автівкою, тепер — хоча б сторінкою. Якщо не особисто, то через чужий досвід і пам'ять.
Навіть понад чотири роки повномасштабного вторгнення не можуть повністю змінити цю асоціацію. Хіба що підкорегувати. Тому документальні репортажі про війни та збройні конфлікти в різних точках світу — завжди актуальні.
Добір решти книжок для читання влітку дуже простий і трохи ескапічний. Про ті регіони нашої планети, куди важко потрапити навіть за умов життя в мирний час.
Цього літа я обрав для себе таку читанку.
Войцех Тохман, "Піяння півнів, плач псів", (видавництво "Човен")
Автор — прекрасний польський репортажист і великий друг України. Його свіжу книжку "Дельфіни і Вельзевул" я побоявся читати, бо описані там історії та події — це наше надто болісне сьогодення. А от "Піяння півнів, плач псів" — оповідь про геноцид у Камбоджі в 1970-х роках, здійснений комуністичною диктатурою, та постгеноцидний синдром.
Це дуже близька та емпатична для нас тема. Але водночас через плин часу та далеку відстань щось вже давнішнє й не таке чутливо-болюче. Катастрофа, що має в собі пів століття витримки, легше осмислюється та аналізується.
Войцех Тохман — чудовий автор, у хорошому для документаліста сенсі "жорсткий". Він не кричить і не вдається до емоційності, стриманий і дуже точний у своїй оповіді. Це надзвичайно круто й дуже корисно, що його постійно видають у нас.
Даніель Еверет, "Не спи, кругом змії: Життя і мова амазонських джунглів" (видавництво ArtHuss)
Автор — американський лінгвіст, який разом із дружиною та дітьми подорожував углиб Амазонії як місіонер. Його головною метою було вивчити унікальну мову ізольованого племені піраха. З огляду на те, що цю подорож оплачували католики, він мав перекласти для піраха Біблію. І пояснити, що таке Бог, звісно.
Ця книжка — повне занурення у світ амазонських джунглів. Не тільки завдяки детальному опису буденного життя, а й завдяки роз'ясненню певних аспектів мови тамтешнього племені. Як жити, коли немає числівників, як планувати без слів "завтра" й "післязавтра", як висловлювати вдячність без "дякую" та будь-яких інших його аналогів.
Інколи доволі сильно підбішує інфантильність автора в питаннях безпеки своєї родини, бо він тягає джунглями трьох дітей. Але загалом його досвід гарно розширює межі сприйняття світу.
Джон "Чік" Доног'ю, "Найвеличніший пивний забіг. Спогади про дружбу, відданість та війну" ("Видавництво Старого Лева")
Попався на яскраву та сміливу ідею автора і класний дизайн обкладинки.
Під час В'єтнамської війни американський морпіх у відставці вирішує відвідати своїх друзів, які служать, щоб випити з ними пива й підбадьорити. Це дуже голлівудська історія: кількість патріотизму аж п'янить, а безлімітність згадок про дружбу та вірність сліпить очі.
Захоплює, як американці вміють вкладати політичну пропаганду в масову літературу під виглядом дуже абстрактних сенсів про відданість. Книжка базується на реальній історії, й інколи розуміння цього — єдине, що тримає під час читання. І крута обкладинка, звісно.
Мілєнко Єрґович, "Сараєвські "Мальборо" (видавництво "Темпора")
Мені дуже відгукнулась книжка Озрена Кебо про Сараєво та його мешканців під час облоги. І я давно чекав на видання збірки оповідей про Сараєво від Міленка Єрґовича.
Боснійський і хорватський автор вміє вправно розказувати історії крізь призму звичності життя, через деталі й нюанси побуту та дрібні спостереження. У його текстах завжди присутня іронія, яка не применшує трагізму подій, а навпаки — робить розповіді ще живішими та людянішими.
Сергій Сингаївський, "Дорога на Асмару" (видавництво "Комора")
Книжку подарував і наполегливо рекомендував товариш, який багато мандрував. Знову про дуже далекий регіон і страшну катастрофу, спричинену людьми. Але з погляду українця — військового перекладача у складі радянських груп допомоги під час війни в Ефіопії 1984-1986 років.
В описі цю книжку подають як історичну прозу та роман-подорож. Трохи пафосно, але мені надто цікаво, щоб не спробувати прочитати.
Читай також: Що читають ті, хто документує війну: книжкові поради від фотографів Костянтина та Влади Ліберових
