Що читають ті, хто документує війну: книжкові поради від фотографів Костянтина та Влади Ліберових
Фотографи-документалісти Костянтин і Влада Ліберови. Фото надане пресслужбою фотографів
Костянтин і Влада Ліберови — відома в Україні та за кордоном пара фотографів-документалістів. Уже понад чотири роки вони фіксують війну зблизька — обличчя, історії та моменти. Але за кожним кадром стоять люди, які все побачене мусять якось прожити.
Спеціально для "ТиКиїв" Костянтин і Влада розповідають про те, що допомагає їм тримати тонку відстань між об'єктивом і серцем, — про книжки. Про читання в дорозі й на фронті, про фотокниги як професійну мову та про п'ять книжок, які вони радять кожному, — далі в матеріалі.
Як часто ви читаєте і за яких обставин?
Намагаємося читати хоча б одну книжку на місяць — коли є час і, головне, натхнення. Найчастіше це виходить у дорозі або в паузах між зніманнями — у відрядженнях і на фронті чекання буває більше, ніж здається. Багато читали, поки чекали на сина, а з його народженням впали в серйозний "нечитун", адже на книжки просто не вистачає ні рук, ні годин. Але знаємо, що це тимчасово. Читання завжди повертається.
Як обираєте книжки?
За порадами друзів. Або просто приходимо у книгарню й описуємо продавцю не сюжет, а вайб, у який хочеться зануритися. Довіряємо відчуттю. Окремо — це фотокниги: їх купуємо й читаємо багато. Це і роботи наших колег — сучасних документалістів, і видання, які вже пройшли випробування часом. Для нас це не хобі, а частина професії — так вчишся бачити.
Що вам дає читання?
Залежить від того, що саме читаємо. Якщо фотокниги, то це надивленість і натхнення, а часом просте нагадування, навіщо ти взагалі береш камеру в руки. Якщо художня література, то це зовсім різні емоції — іноді рефлексія, іноді можливість нарешті видихнути. Після того, що бачиш на роботі, книжка буває тим місцем, де все пережите можна прожити до кінця.
Які книжки радять Костянтин і Влада Ліберови
Курт Воннеґут, "Сирени Титана" (видавництво "Вавилонська бібліотека")
Ми обожнюємо Курта Воннеґута за іронію, і саме тут вона сягає вершин. Уявіть: увесь Усесвіт, мільйони років цивілізації, і все це лише для того, щоб доставити маленькому інопланетянину на далекій планеті деталь до його зламаного корабля. Воннеґут вчить не сприймати себе аж надто серйозно. І на війні це, як не дивно, теж рятує.
Айн Ренд, "Джерело" ("Наш Формат")
Книжка про те, що бути собою і робити свою справу — це не завжди просто. Але якщо ти по-справжньому віриш у те, що робиш, тебе не спинить ніхто й ніщо. Нам це відчуття дуже близьке.
Костянтин і Влада Ліберови, "Очі війни" (Freimut Publishing)
Можливо, це не дуже скромно, коли радимо в добірці власну книжку. Але ця — особлива, без перебільшень. Ми вклали в ці 336 сторінок усе серце. У виданні зібрано історії з усієї лінії фронту за останні чотири роки. Деякі з них ледь не коштували нам життя, а деякі — навпаки, не дали опустити руки. Це книжка про звичайних людей, які стали героями, бо мусили. Вона важка: війна дивитиметься з цих сторінок просто вам у вічі, й час від часу хотітиметься відвести погляд. Але передусім вона чесна. Ми свідомо не відводили камеру там і не відводимо погляд тут.
Ілларіон Павлюк, "Я бачу, вас цікавить пітьма" (Видавництво Старого Лева)
Свого часу ми прочитали цей роман на одному диханні. Той рідкісний випадок, коли українська проза тримає міцніше за будь-який світовий бестселер.
Євгенія Кузнєцова, "Мова-меч. Як говорила радянська імперія" ("Твоя підпільна гуманітарка")
Радимо прочитати кожному українцю, для якого ще є питання, "а какая разніца". Ця книжка добре пояснює, що росія століттями робила з нашою мовою й культурою та як методично їх нищила. Мова — це теж фронт. І документувати його не менш важливо, ніж усе інше.
