Що читає ведучий Віктор Дяченко: корисні книжки про політ, прокрастинацію та біохакінг
Теле- та радіоведучий Віктор Дяченко. Колаж: "ТиКиїв"
Віктор Дяченко — теле- та радіоведучий. Він працює на Суспільному мовленні та на радіо "Промінь". Також журналіст є засновником освітнього проєкту "Українська мова" та науково-популярного проєкту "Кучеряве медіа".
Спеціально для "ТиКиїв" Віктор Дяченко розповів про читання у своєму житті та порадив три пізнавальні книжки, варті уваги — про політ, прокрастинацію та біохакінг.
Про читання у своєму житті
Я боюся фрази "читаю, щоб згаяти час". Думаю, це тривожність так промовляє в мені, плюс щоденне розуміння того, що українці живуть у постійному ритмі "встигнути до нічного обстрілу", бо завтра може не бути. Саме тому читання в моєму житті давно перестало бути просто способом втекти від реальності. Це щось тактильно приємне, аналогове, щоб очі змінили фокус із монітора на папір. І хороший інструмент для розуміння себе та світу, спосіб постійного "оновлення" власного світогляду.
Невеличкий фан-факт для розуміння мене: в дитинстві книжки були чи не єдиним способом отримати інформацію (я ще трохи зачепив життя без інтернету). Пам'ятаю, як плакав від щастя, коли батьки купили мені омріяну енциклопедію та Червону книгу України. Також досі пам'ятаю фразу продавчині у книгарні: "Вперше бачу, щоб дитина була така щаслива від книги".
Не можу стверджувати, що я серед рекордсменів за кількістю прочитаних сторінок на день. Але намагаюся читати й вичитувати ті залежі книжок, які постійно купую, бо "це ж конче мені треба і без цього я не проживу". Тому розкажу про три книжки, які (маю надію, ти погодишся зі мною після прочитання) варті твоєї уваги.
Річард Докінз, "Політ фантазії. Природні і рукотворні способи обійти гравітацію" (видавництво "Лабораторія")
Почну з головного: це саме та книжка для дорослих із картинками та якісним папером, яку хочеться не лише читати, а й розглядати. Насолода починається ще до першого розділу. Розгортаєш видання — і працюють одразу всі рецептори: запах фарби, фактура паперу, кольори ілюстрацій.
Поясню, чому мене зацікавила ця книжка на полиці. Я обожнюю еволюцію, бо це можливість побачити, хто і як знаходив найефективніші способи адаптації в різні періоди існування життя на Землі. Тут же увага зосереджена на еволюції польоту і на тому, як людина вчилася у природи, спостерігала за нею та зрештою почала копіювати її рішення.
Річард Докінз розглядає політ і як механічний процес, і як одну з найзахопливіших історій подолання обмежень. Насамперед — гравітації.
Думаєте, ця книжка надто теоретична й майже не має стосунку до сучасності? Ха! Насправді вона дуже добре пояснює і наше життя у 2026 році. Наприклад, гонку озброєнь. Ми вдосконалюємо дрони, системи виявлення та засоби захисту. Росіяни роблять те саме. Кожна нова технологія однієї сторони змушує іншу шукати відповідь.
Докінз наводить майже ідентичний приклад із природи — 50-мільйонолітні "перегони озброєнь" між кажанами та молями. Ехолокація хижаків стимулювала розвиток ультразвукового слуху у жертв, а це своєю чергою змушувало кажанів знову змінювати частоти сигналів. Ця взаємна адаптація називається коеволюцією — процесом, коли зміни одного виду змушують змінюватися інший.
Зрештою книжка підводить читача до ширшої ідеї: політ — це не лише про крила. Це про постійне прагнення виходити за межі можливого. Докінз називає це Outward Urge — внутрішнім прагненням поширюватися далі, освоювати новий простір і рухатися вперед. Майже так само, як насіння-крилатки використовують вітер, щоб опинитися якомога далі від дерева, на якому виросли.
Джейн Б. Бурка та Ленора М. Юен, "Прокрастинація" (Видавництво Старого Лева)
Ходімо до другої книжки. Але чесно відповідай: вже захотів закрити цей текст і відкласти його на "потім почитаю"? Якщо так, то наступне видання може виявитися саме про тебе.
"Прокрастинація" присвячена не боротьбі з відкладанням справ, а спробі зрозуміти, звідки воно взагалі береться.
Дослідження, яке почалося ще 1979 року з перших терапевтичних груп у Каліфорнійському університеті в Берклі, показує: прокрастинація — це не лінь, не слабка сила волі та не проблема тайм-менеджменту. Насправді це значно складніше психологічне явище, пов'язане з емоціями, страхами та механізмами самозахисту психіки.
До речі, обидві авторки — докторки психології — відкрито визнають власну схильність до прокрастинації. І це одразу додає книжці довіри: з вами говорять люди, які самі проходили через те саме.
Моє головне відкриття після прочитання було дуже простим і водночас неприємним: прокрастинація часто захищає нашу самооцінку. Ми відкладаємо не саме завдання. Ми відкладаємо емоцію, яку це завдання може викликати.
За прокрастинацією часто стоїть один із п'яти страхів: невдачі ("раптом не вийде"), успіху ("тепер від мене чекатимуть більшого"), втрати автономії ("це мій час"), сепарації ("тоді я перестану бути потрібним") або близькості ("краще бути зайнятим, ніж підпустити когось надто близько"). Після цього починаєш дивитися на власне "зроблю завтра" зовсім інакше.
Не впізнав себе в жодному пункті? Щиро вітаю. Але підкину ще одне відкриття, яке мене добряче зачепило.
Авторки описують явище bedtime procrastination — прокрастинацію сну. Це ситуація, коли людина свідомо відкладає момент, коли треба йти спати, хоча об'єктивних причин немає. Причина часто проста: психіка намагається повернути собі хоча б кілька годин особистого життя після дня, який повністю належав роботі, обов'язкам та іншим людям. Якщо ти хоч раз ловив себе на думці "ще одна серія і точно спати" о другій ночі, то вже знайомий з цим механізмом.
Оллі Совіярві, Теему Аріна та Яакко Халметоя, "Посібник біохакера. Апґрейдь себе та розкрий свій внутрішній потенціал" (видавництво "Фабула")
Третя книжка, яку я нарешті дочитав, але до розділів якої постійно повертаюся і щоразу знаходжу щось нове — це "Посібник біохакера".
Знову трохи про мене. Я багато років налаштовую власний сон. Фільтри повітря, зволожувачі, маски для сну, беруші, температура в кімнаті, текстиль, аромати, поступове приглушення світла ввечері та його плавне збільшення зранку — все це для мене не примха і не дивна одержимість. Мене справді захоплює розуміння того, як працює мій організм і що саме на нього впливає. Сон для мене — це про безпеку, про продуктивність, про завтра.
"Посібник біохакера" — це фактично енциклопедія сучасного біохакінгу. У книжці понад 500 сторінок. Автори зібрали дослідження з фізіології, нутриціології, медицини та науки про сон і пропонують дивитися на організм комплексно.
Тіло має свої входи (input) — їжу, світло, інформацію, фізичне навантаження. Має свої процеси обробки (output). І має результати (feedback) — рівень енергії, здоров'я, концентрацію та настрій.
Головна ідея біохакінгу проста. Гени задають стартові умови, але саме спосіб життя значною мірою визначає фінальний результат. Як це описує крилата вже фраза: "Генетика заряджає пістолет, а спосіб життя натискає на гачок".
Повернімося до сну. Біохакери вважають, що ранок не повинен починатися з різкого звуку будильника. Натомість вони пропонують використовувати світлові будильники (я роблю це за допомогою LED-стрічки з режимом "світанок"), які поступово, у зазначений у застосунку час, збільшують яскравість освітлення та змінюють температуру світла. Фактично це імітація природного сходу Сонця.
Я сам роблю в кімнаті максимально можливий блекаут перед сном і поступове повернення світла зранку. Мені подобається логіка цього підходу: ти не змушуєш організм прокидатися всупереч природі, а намагаєшся відтворити умови, в яких людство жило тисячі років до появи екранів, реклами та нічного освітлення міст.
Ще один міф, який руйнує книжка, стосується тренувань. М'язи не ростуть у тренажерному залі. Тренування лише створює навантаження і запускає процес відновлення. А сам ріст м'язів, адаптація організму та значна частина гормональних процесів відбуваються вже під час сну й відпочинку.
Те саме стосується й навчання. Теему Аріна пропонує працювати циклами приблизно по 90 хвилин глибокої концентрації, після яких мають бути повноцінні перерви або навіть короткий сон. Мозок теж потребує часу, щоб обробити інформацію, а не лише споживати її без зупинки.
Саме тому ця книжка для мене не стала історією "прочитав і поставив на полицю". Я повертаюся до неї постійно — як до довідника, інструкції чи навіть панелі керування власним організмом.
Читай також: Крим на сторінках: 5 книжок про наш півострів
