Актор із бойовим досвідом Володимир Ращук: "З війська я не піду, але позивний "Артист" треба виправдовувати"

Володимир Ращук у фільмі "Каховський об'єкт". Фото: FILM.UA

Актор Володимир Ращук — певний феномен у своїй спільноті: на відміну від колег, які свого часу заявили про мобілізацію, але у війську сприймаються лише номінально, він дійсно чинний військовий із великим бойовим досвідом. Водночас і чинний актор, який останнім часом багато знімається. Зокрема, зараз його можна побачити у фільмі "Каховський об'єкт".

Ми зустрілися з Володимиром і дізналися, як йому вдається поєднувати службу та зйомки, як війна вплинула на нього як на людину й актора, а також привітали з поповненням у родині: 5 жовтня Володимир і його дружина Вікторія стали батьками.

Володю, вітаю з появою на світ Яреми Володимировича! Які відчуття з цього приводу?

Син — це твоє продовження — твої тіло та кров. І це фантастичні відчуття!

Малий народився у важкий час. Вам як батьку від цього не страшно?

Життя ж таке — стьобне. У нас от тут пологовий будинок, а навпроти морг: тут народжуються — там помирають. Я через війну трошки фаталістом став і до всього ставлюся з чорним гумором. Насправді вдалих часів для людського життя немає, бо в нас як не революція, то криза, як не ковід, то війна. Фігня відбувається постійно, але треба бачити можливості будь-де. 

Коли моя дружина народжувала, мені багато хто писав: "А як воно буде, якщо тривога?" А я казав: "Видихніть всі. Якщо тривога, значить, буде мій син народжуватись під салют". Ну, що тут зробиш?

Тепер вже питання, чи буде у вас час його виховувати, бо ви 24/7 чи на війні, чи на зніманнях…

У мене в голові вже давно складена модель виховання: я б хотів виховувати малого так, як колись мене виховували. І точно не хотів би бути татом на свята. 

А ви б не хотіли піти з армії? Воюєте ж уже майже чотири роки!

Тут головне, що ніхто мене не відпустить. Чесно? Задовбався я сильно, і більше від того, що постійно звідти повертаєшся сюди, а далі назад — і від цього когнітивного дисонансу штормить сильно. Але мої пацани там, і ми маємо помститися за тих, кого вже немає. Та й мене ж не ТЦК зловило, я ж добровольцем пішов — ми на війні історію пишемо. 

А що, до речі, зі здоров'ям?

Від броників сильно "полетіли" спина та коліна. Шість контузій теж не минають без наслідків — судини проблемні, постійний шум у вухах, зір впав. Але я зібрався із силами і схуд на 25 кіло за вісім місяців. Це суто режим: спорт, їжа в судочках — я собі готував навіть на фронті. Це все постійний самоконтроль.

Лише цієї осені у вас декілька прем'єр: "Каховський об'єкт", а далі сімейне фентезі "Хрещатик 48/2". А ще ви встигли знятися у проєкті "Лютий привіт". Як поєднуєте службу в лавах ЗСУ з кіно? 

Цієї осені ще повинні вийти за моєї участі серіали "Відступники" та "Охоронці", але їх понад рік тому знімали. Зомбі-екшн "Каховський об'єкт" вже у прокаті, а в листопаді прем'єра другого сезону "Прикордонників". А ще наприкінці жовтня вийде детективне реаліті-шоу "Зрадники" — це щось типу "Мафії".

Через все це в кіноспільноті і взагалі акторській спільноті всі вважають, що я вже повністю повернувся і не воюю, а у військовій спільноті всі кажуть, що я більше військовий, ніж актор. Зараз намагаюся якось балансувати. Все важче і важче стає, тому доводиться, на жаль, великою кількістю робіт жертвувати. Для "Каховського об'єкта" мене заздалегідь вимолювали в командування, тому вийшло.

Торік вийшли з вами горор "Конотопська відьма" і другий сезон серіалу "Голова" — під час війни у вас почала круто складатися акторська кар'єра.

Я і раніше багато знімався. Завжди був активною людиною — театр, кіно, музика, спорт. Перед повномаштабкою мав сім проєктів за сім місяців. Пахав так, що не мав жодного вихідного. Плюс паралельно грав у 28 виставах Театру ім. Лесі Українки. Плюс ми репетирували з музичним гуртом. Ну, і змагання — так живу все життя. 

Я ж два роки від початку повномаштабки взагалі не знімався і нічого не грав. А вже коли був у шпиталі, мені запропонували зіграти в "Позивний "Тамада", і це для мене стало реабілітацією та поверненням надії на те, що я повернусь до акторства. Бо я вже поховав свою професію.

Життя як перегони

Ви позиціюєте себе як "досягатора"...

Так, бо для мене важливо весь час ставити собі якісь цілі й досягати їх.Тому в моєму житті завжди було багато спорту. Раніше я займався вільною боротьбою, в цій дисципліні я КМС, а ще — водним поло й волейболом. Далі мене трохи поламали, і я зайнявся залізом — важка атлетика, паверліфтинг. А потім мені сподобались перегони з перешкодами. 

Ви згадали про Театр Лесі Українки, в якому грали з 2007 року. Зараз виходите на сцену?

Зараз я не граю в театрі, хоча місце для мене там заброньоване. Та декілька вистав під час війни все ж зіграв — коли в шпиталі з пораненням лежав, хотілося зробити культурний захід для побратимів, щоб вони в театр із сім'ями сходили. У мене ж позивний "Артист", тож треба його виправдовувати. 

Як ваша дружина, акторка Вікторія Білан-Ращук, витримує те, що у вас весь час розпланований? 

Вона така ж сама. До війни ми все разом робили — гурт разом, знімання разом, вистави теж. 

Як називався ваш гурт? 

Cabaret-band "А'лЯ PARTERR" — щось типу рок-кабаре. Чимось наша творчість була схожа на те, що зараз робить гурт Schmalgauzen, який я обожнюю. Тільки наші виступи були театральніші, більш нагадували музичні перформанси, і в них було багато гумору. 

У "Каховському об'єкті" я вперше побачила, що у вас добрі очі. Ви граєте в кіно то бандитів, то військових у всіляких екшенах, а могли б легко зіграти закоханого шеф-кухаря чи якусь комедійну роль.

От бачите, ви це зрозуміли. Мене все життя бісило те, що продюсери та режисери дивились на мене як на, умовно кажучи, велику людину й давали відповідні ролі — військовий, бандит, охоронець тощо. А я завдяки театру, який мене, фактично, і відкрив, грав все. Люди, які мене бачили на сцені в комедійній виставі, зізнавалися, що не уявляли мене в комедії, але я їх вразив. Я багатогранний актор, а люди вішають на мене кліше. Мене пре, коли мені дають якусь полярну роль, в якій є де розігратися, показати весь спектр можливостей. Бо багажу в мене "за гланди", а мене юзають в одному амплуа.

Це проблема й кастинг-директорів, і режисерів, і продюсерів, бо вони сильно поділяють акторів на амплуа. Тому я люблю театр більше, ніж кіно, бо на сцені можна грати різнопланові, характерні, гострохарактерні ролі, буфонаду, тобто все те, чого від тебе не очікують.

У мене є мрія зіграти моновиставу, після перегляду якої люди б вийшли, почитали афішу і сказали б: "Блін, а де ж там був Ращук?" — щоб мене на сцені навіть не впізнали. Перевтілення — оце і є сенс акторства.

А про яку роль мрієте в кіно?

Я б із радістю зіграв Святослава Хороброго, єдиного сина київського князя Ігоря та княгині Ольги. Він у військовій справі був лютий. Вислів "йду на ви" йому належить. Це він перед тим, як нападати, попереджав ворога: мовляв, "бережіться, я вас вбиватиму". Ми в нашому підрозділі батальйону "Свобода" дуже шануємо Святослава Хороброго і якоюсь мірою вважаємо себе його нащадками. Отаку сильну постать я готовий зіграти. У фільмі "Чорний ворон" я грав Ларіона Загороднього — отамана холодноярців. Це була честь для мене, бо тим самим я доторкнувся до чогось величного.

А не думаєте зняти кіно про війну, маючи такий досвід? 

Ми зараз із "Титанами" та з хлопцями з різних підрозділів знімаємо невеличкий проєкт "Побратим". Це історія про наше велике військове ком'юніті — завжди, що б із тобою не сталося, поруч є надійний побратим. Ми цей проєкт знімаємо для себе, але, може, він колись і дійде до глядача. А якщо чесно, я про війну не хочу знімати: мені її "за гланди" вистачає. Але якщо фільм корисний, то нехай. Та я точно проти таких фільмів, як "Буча", бо подібне треба знімати документально по всій правді — але людям це зараз не потрібно, нащо їх додатково шокувати. І чим фільм "Буча" корисний? Та нічим. 

А чим корисний "Каховський об'єкт"?

Він важливий, бо тут зомбі — це метафора до сьогодення, в якому ми маємо купу зрадників із совковим зомбуванням. Ось реальна історія: нещодавно наші хлопці в лісі, де ППО стояла, зупинили бабусю. Така собі мирна старенька човгала через ліс, а коли її перевірили, знайшли в неї п'ять телефонів і повну карту лісу. І вона з чотирьох номерів зливала ворогу наші позиції. От така собі виявилась "прошита" комуністка, яка мріє повернути Радянський Союз. Це і є зомбі, і саме про це фільм. 

Бойовий досвід на знімальному майданчику

У "Каховському об'єкті" у вас дуже поважна роль — командир із позивним "Джміль", який веде свій загін у бункер до зомбі. Ви десь казали, що цю роль наче з вас писали?

У мене майже чотири роки реального бойового досвіду з участю в боях, з виходом з оточення… У Сіверськодонецьку після загибелі командира роти я був змушений зайняти його місце. Багато не розповідатиму, але я пройшов шлях від простого піхотинця до управління батальйоном, від солдата до старшого лейтенанта, а скоро й капітана дадуть. Тож зрозуміло, що бойовий досвід у мене на рівні інстинкту. 

Чула, на зніманні "Каховського об'єкта" ви були єдиним актором із бойовим досвідом, який передавали на репетиціях цивільним акторам…

Це була моя умова — навчати їх. Я з акторами два перші заняття працював, дав їм якусь базу — як автомат тримати, як із ним рухатись. А далі вже долучив своїх хлопців із батальйону "Свобода", і вони забирали наших і відпрацьовували з ними штурм будівлі, нарізання кутів, як треба у формі рухатися, розмовляти, взаємодіяти. 

Вважаю, що кожен свідомий українець мусить засвоїти такі елементарні речі, як тактмед, розбирання-збирання дрона, керування ним, тримання зброї тощо. Треба бути готовим щохвилини — бо хто знає, що може піти не так. І от що мене як військового дуже дратує, так це те, що в Києві про це майже ніхто не думає. Всі мають бути готовими: не можна ставитись до війни так, ніби вона десь далеко і вас не стосується. Треба шліфувати навички, щоб вижити.

Військовий досвід не вбиває у вас акторство? Бо після участі в бойових діях ви дивитесь на цей світ вже абсолютно іншими очима.

Коли 2022-го після Бучі, де я опинився як доброволець, я повернувся додому, то казав дружині, що в мені просто здохло щось людське, і я не знаю, як далі жити. Я тоді просто сидів на кухні, пив коньяк, палив без упину і плакав. Я тоді вважав, що з акторством у мене все скінчено. Але бачите, акторська природа така — все бере як досвід. 

От ви сказали, що у мене очі добрі. А я відповім, що не бачив жодного українського військового, у якого були б злі очі. Це ж парадокс. А що відбувається? Коли я йшов на війну, то сказав своєму капелану, що реально боюся вбивати, бо не знаю, що зі мною далі буде. А він відповів: "Послухай, це не вбивство і не гріх. Ми захищаємося, ми виборюємо та відстоюємо своє, і в нас немає вибору. Ми мусимо це робити". І от якось це в мені так "потоваришувало". І чесно скажу: на фронті ті, хто поряд, знають мене і як надзвичайно жорстоку людину. Ви навіть не можете уявити, наскільки. Бо війна — це не романтика.

Люди виконують накази та вбивають. Для цього ми отримуємо справжні пульки, гранатомети та дрони. Що поробиш — на війні інших завдань немає. І в цьому всьому з'являються певні цинізм та холоднокровність, а от душа навпаки стає сентиментальнішою. Мене нині розчулюють якісь маленькі дрібнички, від яких я можу заплакати. Зізнаюся, що під час пологів дружини я плакав.  

У фільмі "Каховський об'єкт" наші військові не дуже бояться зомбі, бо не личить професійним військовим боятися всякої нечисті. А от ви злякались би?

Ми ще застали ті часи, коли на Бахмутському напрямку і в Курдюмівці проти нас був "Вагнер". Їх же не просто так орками називали — це реальні зомбаки. Це тіпи, які дуже круто заривалися в землю і за нашого підходу із землі вилазили.

Ті істоти були настільки безстрашні, що були варіанти: або вони під чимось, або реально це не люди. Від зустрічі з ними інколи жилочки трусилися — але тут: або ти, або тебе.

Борода вже давно стала фішкою вашого іміджу. У "Каховському об'єкті" ви в кадрі з примітною бородою, у фентезі "Хрещатик 48/2" у вас розкішна борода до поясу, а от зараз з'явилися світлини, де ви без бороди. То вона ваша чи наклеєна?

У "Каховському" в мене борода своя. У "Хрещатик 48/2", де я граю хоронителя Києва Кожум'яку, теж своя, але там до моєї бороди доплітали ще довгий шмат, тому в кадрі вона ефектна. На першому сезоні "Прикордонників" у мене була своя борода, а от уже в другому ми вирішили, що я буду без бороди, але з вусами.

Ну, і видаєтесь ви без неї років на десять молодшим.  

Раніше я колись зголював бороду, то дійсно себе відчував і молодшим, і невпевненішим. А зараз, мабуть, я в такому стані, що от залишив собі вуса, і мені з ними так кайфово! З вусами у мене такий стиль прикольний, який мені дуже "заходить".

Про що ви нині мрієте? Я про прості людські мрії. 

Все просто, навіть примітивно: я дуже хочу повернутися до свого цивільного життя. Хочу подорожувати, мрію добудувати наш із Вікою будинок — ми його проплатили 21 лютого 2022 року, а за три дні почалася війна. Коли вже орки відійшли від Києва, ми вперто почали його будувати, і зараз він вже зведений, але без внутрішніх робіт.  

Тобто вам треба ще багато грошей заробити, щоб його підняти... 

Насамперед для цього потрібні здоров'я й робота. Тому всім, хто стверджує, що в мене роботи багато, кажу, що мені її не вистачає. А по-друге, в мене зараз сенс життя з'явився, бо у мене ж син народився! І дуже багато пов'язаних із ним планів: треба, щоб Яремка і музикою, і спортом займався, і мови знав, і був чемним. А я маю бути поряд, щоб стати сину прикладом. А для цього потрібно вже закінчувати цю війну. Ну, і в цілому хотілося б просто бути щасливою людиною. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter