Julik: "Перемогу України я планую зустріти на Хрещатику!"

Фото: пресслужба Julik

Сьогодні, 10 травня, український співак Julik (справжнє ім'я — Назарій Гук, 34 роки) презентував весняну новинку "Квіти". Її артист створив, повертаючись із закордонного благодійного туру. Ми зустрілися та поговорили не тільки про творчість, а й про особисте…

Цього року я гастролював у багатьох країнах, і щоразу очі та щасливі обличчя жінок спонукали мене до створення ще однієї пісні-присвяти. Я не часто буваю вдома, тож користуюся послугами кур'єра, щоб доставити квіти та зробити приємне своїм рідним, — ділиться Julik. — Це зручно, хоча живу емоцію в такий спосіб не передати. Ось такими маленькими дрібницями ми, чоловіки, можемо робити наших жінок щасливішими. Робімо це частіше!

Назарію, ти залучаєш до співпраці авторів чи всі пісні з репертуару твого авторства?

Більша частина пісень, звісно, мої. Зараз я намагаюся балансувати, й коли не виходить створити щось самотужки, тоді на поміч приходить саундпродюсер та автор пісень Андрій Парфенов зі своєю командою. Дві пісні їхнього авторства "Просто обійняти" та "Під зорями" дуже добре вписалися в мій репертуар. Також є кілька пісень, створених у співпраці з Богданом Нестором — він хороший аранжувальник та генератор ідей, який завжди може щось слушне порадити. 

За два роки повномасштабного вторгнення ти побував у більш ніж 10 країнах світу і зібрав понад 70 тисяч євро на допомогу нашим захисникам. Розкажи про ці тури!

Ми з командою майже пів Європи об'їздили з благодійними концертами, щоразу це були збори на підтримку наших хлопців. Ми передавали на потреби захисників швидкі, дрони, турнікети й багато інших речей. Ми підтримуємо емоційний дух діаспорян, збираємо донати та робимо все можливе, щоб дати нашим бійцям найкраще.

Як зараз за кордоном реагують на концерти українських артистів? Чи зменшилися донати?

Тут ви дуже добре зауважили. Насправді ситуація з донатами наразі сумна. Якщо два роки тому можна було привезти солідні суми, то зараз вони зменшилися вдвічі. Проте надія не згасає, ми робимо все можливе, аби виправити ситуацію, та розповідаємо про те, що відбувається в Україні у зв'язку із повномасштабним вторгненням агресора. 

Щось непередбачуване траплялося в цих турах?

Бувало різне. Приміром, у Римі в минулому турі ми зі співаком Андрієм Заліском спали на смітниках. Так, це прозвучить дивно, але таке було, бо ми зекономили на житлі, а термінал аеропорту на той час зачинили. І таких історій багато. Скажімо, якось недобросовісні люди розбили скло в нашій автівці. У нас виліт зранку, а скла немає. Добре, що нічого не вкрали, всі живі-здорові. Хоча, звісно, це не порівняти з тим, як в окопах наші хлопці ризикують своїм життям, за що їм велика шана! 

Ти багато виступаєш перед військовими —  у шпиталях та на полігонах. Як вони реагують на музику під час війни та про що говорять після концерту?

Насамперед від себе та артистів хочу подякувати кожному та кожній, хто боронить нас і наше небо! Кожен виступ — це емоція, яку важко описати словами. Я виступав перед бійцями ще на початку повномасштабного вторгнення, і тоді мені було ніяково співати веселі пісні, аж до клубка в горлі... І я вирішив запитати їх: що саме співати? Всі в один голос гукнули: "Співай веселе та радісне!" Після цих слів мені стало легше, і коли я бачу їхні радісні обличчя, аж самому легшає на душі, й так щоразу. І досі всі просять виконати щось веселе, бойове — таке, що підносить настрій. 

Як зараз із емоційним станом? Де знаходиш натхнення для нових пісень та виступів?

Коли я виходжу на сцену, щоразу відчуваю мандраж через обов'язок перед аудиторією. Хоч би як важко було, хоч би що ти відчував, але маєш нести запал та позитив у маси. Нещодавно я втратив батька. Трагічну звістку мені повідомила дружина одразу після одного з концертів. Я почувався спустошеним. Добре, що колеги мене тоді підтримали. Точно знаю, що батько пишався би мною… 

Тебе часто плутають з іншим колишнім учасником гурту DZIDZIO Олегом Турком та називають тебе його псевдонімом "Лесик", особливо, в ТікТок. Що скажеш на це?

Хочу раз і назавжди покінчити із цією темою. Я — Julik! Особистість, яка створює свою музику для людей. Досить зазирати у минуле. Я щиро вдячний, що у мене був неоціненний досвід роботи в гурті DZIDZIO. Нині товаришую з Михайлом Хомою: наша співпраця стала дружбою.  

Як ставишся до перекладу текстів пісень артистів, які колись співали російською?

На мою думку, це треба було робити раніше. Радий, що нарешті в етерах радіо, на інтернет-майданчиках — наша хороша, якісна українська музика. Прикро, що такою ціною. Вірю, що після Перемоги ми ще більше цінуватимемо своє, адже якнайкраще людей вчить саме історія. 

Чи плануєш найближчим часом концерти/сольні альбоми?

Наразі я перебуваю у новому закордонному турі. Цієї неділі виступатиму в Афінах, через тиждень відіграю кілька концертів у Португалії. Далі буде низка благодійних концертів в Україні. А вже з осені — новий тур містами України. Стежте за оновленнями у соцмережах! Щодо пісень, то влітку вийде ще одна запальна пісня, далі — ймовірно, дует. А там вже і до альбому недалеко. 

Ти вже двічі співав Гімн України перед важливими футбольними матчами. Які емоції викликає стадіонна аудиторія? 

Я не є палким фанатом футболу. Проте зробити хорошу та поважну справу — заспівати Державний славень — ось моє! Кожен вихід на футбольне поле — це тремор, велика відповідальність перед собою та глядачами. 

Кажуть, що задля популярності артисту-чоловіку краще залишатися неодруженим. Чи погоджуєшся з цим? 

Не згоден. Можливо, для піару це важливо, але не для людини. Кожен артист — особистість, і кожен хоче мати власне щастя та кохання. Деякі приховують — це їхнє право на щастя у тиші. Хтось публічно все розголошує, бо тенденції зараз змінюються. Я вважаю, що застарілі шаблони вже не працюють.

Чи не ревнує тебе кохана Катерина до фанаток? І як вони реагують на те, що твоє серце вже зайняте?

Ревнощі були на початку кар'єри, коли я працював у гурті DZIDZIO. Але згодом ми вибудували міцні довірливі взаємини. Головне у стосунках — це довіра, і коли вона є, то, відповідно, ваш фундамент буде триматися якнайдовше. Був колись випадок, коли фанатка фліртувала, а моя дівчина Катя (вона ж тепер і дружина) дала їй відсіч. Реагують усі по-різному, але більшість ставиться з розумінням. (Сміється.)

Кажуть, що з артистами складно вжитися, бо поміж родиною та музикою вони завжди вибирають другу. Як із цим у тебе?

Наше життя багатогранне, і головне — знайти баланс і не впадати у крайнощі. На початку кар'єри я був максимально занурений у музику. Сьогодні ж намагаюся робити вихідні й приділяти більше часу родині — це важливо для гармонійного, щасливого життя. 

Ти батько восьмирічного сина Дениса. Як ви з дружиною пояснили йому, що в нас війна? 

Ох, пригадую 24 лютого, обстріли, сирени та паніку людей довкола. Часу в дорозі було вдосталь, адже ми їхали понад 15 годин за маршрутом Київ — Львів. Я хотів відвезти сина у більш-менш спокійне місце. Ми одразу розповіли дитині, що це війна. Пояснили, що росіяни хочуть захопити нашу територію. Звісно, йому спочатку було важко все сприймати, проте згодом син став плести маскувальні сітки, створювати малюнки для військових. Його оптимізм мене вражає. Він вірить у Перемогу та намагається також допомогти чим може. Зараз він вчиться у школі, відвідує заняття із карате та проживає відносно щасливе, але неспокійне дитинство. 

Чи є в нього потяг до музики?

Однозначно є — гени даються взнаки. Він має добрий слух, ходить зараз на уроки вокалу, колись ще захоплювався грою на барабанах. Чи стане музикантом — його вибір, якщо вибере таку стежку, то я буду за. 

Який ти тато?

Я намагаюся давати синові те, що дав мені колись мій батько: підтримку, турботу та увагу. Я не сварюся сильно за той чи інший каприз, пояснюю сину все. І найголовніше — ніколи не дозволю собі підійняти на нього руку. Не розумію, як можна бити дітей! Це негуманно і суперечить усім моральним нормам. Виховуйте нащадків у любові, але сильно не балуйте; давайте найкраще, але пояснюйте — якою ціною та зусиллями все це дається. 

Про що ти мрієш?

Перш за все — щоб закінчилася війна. Дуже хочу об'їхати кожне місто та селище із концертами, присвяченими нашій Перемозі. А так глобально поки що не замислювався. Та й є гарна приказка: "Людина планує — Бог керує". 

Ти мав декілька спроб почати життя у Києві. Де зараз живеш?

Так, насправді двічі Київ мене не приймав, чи то може я так до нього ставився. Проте за п'ять років до повномасштабного вторгнення після третьої спроби я почав жити у столиці. Це так круто, я адаптувався і нарешті себе відчув киянином. Мені імпонує цей рух, вічний поспіх і своя атмосфера. 24 лютого я вирішив перевезти дружину і сина до Львова, щоб було безпечніше. А сам — то у Львові, то в Києві чи за кордоном на благодійних концертах. Мій дім — кожен куточок України, який відгукується тією чи іншою історією у моєму серці. 

Які місця/райони у твоєму списку улюблених в Києві?

Я живу в Подільському районі, він для мене особливий: там була колись моя студія звукозапису, син тут ходив у садочок, словом, я його собі вподобав. Також обожнюю парк "Наталка" — там дуже атмосферно, особливо ввечері. Культові Хрещатик, Майдан Незалежності та інші визначні місця також є у моєму серці.  

Два роки тому у Києві ти підібрав безпритульного песика. Розкажи про те, як зараз твій чотирилапий друг?

Ми дійсно щасливі, що так трапилося, син дуже прикипів до цього песика. Джессі — норовливий собака, проте з надзвичайно великим серцем. До речі, у Подільському районі ми зустріли ще одного члена нашої сім'ї. 

Яку зі своїх пісень ти асоціюєш із Києвом? Як для тебе звучить столиця?

Пісня "Під зорями" підходить найбільше. Оскільки під синьо-жовтими зорями на Хрещатику я планую зустріти нашу Перемогу. Цілу ніч сидітиму й спостерігатиму за тим, як кожна людина із щасливим обличчям проходитиме повз. Це, мабуть, буде дуже круто, хочу це відчути якомога швидше! 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter