Чому варто вчити жестову мову? Розповідає Маріна Ліферова
Фото: instagram.com/marinaliferova
Перекладачі жестової мови щодня забезпечують людям із порушеннями слуху повноцінне й комфортне життя. Досвідом у цій професії ділиться Маріна Ліферова, яка перекладає для нечуючих людей із дитинства.
Маріна Ліферова перекладачка жестової мови; офіційно працює в закладах різного напряму, як-от Українське товариство глухих (УТОГ); перекладала офіційні заходи у Верховній Раді та виступи президентів; киянкаЯ — CODA (child of deaf adults, або "дитина глухих дорослих"). Народилася в сім'ї батьків із порушеннями слуху та спілкувалася з ними жестовою мовою. З дитинства мене виховували у білінгвальному середовищі люди, які і чують, і не чують.
Де тільки я не перекладала батькам, їхнім друзям та знайомим: у поліклініці, на пошті, на батьківських зборах моїх молодших сестер, у судах... Словом, скрізь, де жестомовні особи мали потребу в комунікації та інформуванні. Тож мій прихід до фаху перекладачки жестової мови був лише питанням часу.
Про жестову мову я можу говорити вічно: це — моє хобі, мій фах, моя любов.
В Україні існує офіційно зареєстрована Всеукраїнська громадська організація "Українське товариство глухих" (УТОГ). Однак коректно буде використовувати терміни, прийнятні для всіх: люди з порушеннями слуху; люди з повною чи частковою втратою слуху; люди, які не чують. Існує також поширений термін "нечуючий". Його не схвалюють деякі мовознавці, але він є в списку рекомендованих "Довідником безбар'єрності".
Про жестові мови світу
У світі є чимало жестових мов: як правило, кожна країна має власну. Пояснити їх складно — я взагалі звикла показувати (усміхається). Але спробуємо:
- Українська жестова мова належить до французької системи. Ми спілкуємося за допомогою рук і пальців, а також використовуємо немануальний компонент — обличчя, голову й тіло.
- Не меншою є британська система жестових мов. Її дактильна абетка базується не на долонях, а на фалангах пальців.
- Існує також система ієрогліфів — японських, китайських тощо.
Під час масштабних подій, як-от Дефлімпійські ігри чи міжнародні конференції, на сцені здебільшого стоять два фахівці. Один перекладає французькою системою (French Sign Language), інший — британською (British Sign Language).
Дефлімпійські ігри — це головні змагання серед спортсменів із порушеннями слуху, що відбуваються з 1924 року.
Про роботу перекладача жестової мови
Труднощі перекладу бувають різні. Лектори великих заходів нерідко використовують нішеві терміни, до яких не готова масова аудиторія. У таких випадках я маю вловити й передати значення того, що називає оратор.
Особливо "весело", коли спікери вживають слова-паразити. Уявіть: людина раз у раз повторює те саме — а я все одно ж повинна "махати крилами"! Викинути слово-паразит не вийде — інакше на екрані я стоятиму, склавши руки на животі. Доводиться імпровізувати, перефразовувати.
Я вже мовчу про політичні події — приміром, дебати у Верховній Раді: там іноді ллється такий потік слів, що хочеться не інформацію передати, а вуха затулити.
А часом, коли спікер говорить щось емоційне, мені важко стримати сльози під час перекладу. Хтось дорікає, мовляв, не треба передавати емоції — інакше глядачі також хвилюватимуться. Але я завжди переживаю за те, що роблю. І мені вкрай важливо бути з людьми по той бік екрана щирою.
Про перекладацькі помилки
Серед перекладачів жестової мови одна з головних перепон — це недорікуватість. Чимало фахівців, як і я, виховувалися батьками з порушеннями слуху. Такі перекладачі чудово розуміють нечуючих людей, знаються на жестах. А ось словниковий запас української мови у них замалий — тому вони часто не можуть доступно та вчасно передати інформацію людям із порушеннями слуху.
В Америці, Канаді, Швеції перекладачів жестової мови навчають у вишах за таким самим принципом, як і знавців інших мов. Він полягає в тому, що вивчити іноземну мову замало. Треба ще опанувати зворотний переклад, тобто навчитися адаптувати текст рідною мовою. В іншому разі перекладач жестової мови банально не побудує речення так, щоб воно збігалося з темпом української мови.
Для перекладача-початківця єдина панацея — це працювати і ще раз працювати. Великий стаж — це як водійський досвід: що більше кілометрів наїздите, то кращим шофером станете. Так само і з жестовою мовою: слід ретельно опанувати всі її аспекти — від словника до вимови.
Чи варто вчити жестову мову
Якось в одній американській школі, де навчалися і здорові діти, й малеча з інвалідністю, я побачила на стіні 10 пунктів, чому класно бути нечуючим. Зокрема, якщо ви маєте добрий зір, то можете розмовляти жестовою мовою в ситуаціях, де не докричатися: під водою, у різних вагонах метро, на далекій відстані тощо.
Вивчати жестову мову ніхто не примушує. Але я переконана, що для пересічного українця це — надзвичайно корисна навичка. Якщо ти любиш людей, регулярно з ними спілкуєшся та прагнеш передати їм свою душу, любов, емоції — можна вивчити хоч усі мови світу. Зокрема й жестову. Спробуй!
Осягнути ази жестової мови можна самостійно, переглядаючи відеоуроки або пісні за допомогою жестової абетки. Для тих, хто хоче вийти на розмовний рівень та спілкуватися жестовою мовою повноцінно, у Києві працюють спеціальні курси. Після закінчення можна отримати диплом перекладача і здобути нову професію.
Читай також: Як книжкові фестивалі розвивають міста?
