Феси та халпахи: як дизайнерка Лілія Дерман популяризує кримськотатарські головні убори
Лілія Дерман та її вироби — кримськотатарські головні убори. Колаж: "ТиКиїв"
"Я не могла більше цього робити", — говорить про трансформацію своєї творчості кримськотатарська дизайнерка Лілія Дерман. Після початку повномасштабного вторгнення мисткиня призупинила один із напрямів своєї професійної діяльності — розробку сценічних костюмів. Натомість зосередилася на дослідженні й створенні різних елементів кримськотатарського традиційного костюма, популяризуючи та інтерпретуючи їх у сучасності.
Сьогодні особливе місце у доробку дизайнерки, яка живе в Києві, посідають традиційні головні убори. Зокрема, вишукані жіночі феси, що вирізняються формою зрізаного конуса, та чоловічі хутряні халпахи циліндричного силуету.
Для "ТиКиїв" Лілія Дерман розповідає про особливості цих та інших традиційних аксесуарів її народу. А також про солідарність і підтримку, які вбачає в тому, що українці носять елементи кримськотатарського костюма.
Про творчість після 24 лютого
Матір Лілії Дерман — українка, батько — кримський татарин. Її родина по батьковій лінії з кримського села Ускут (Привітне з 1945 року — прим.) була серед тих, кого радянський режим примусив покинути свою батьківщину у 1944 році. Після повернення вони, як і багато інших кримських татар, оселилися в селищі Новоолексіївка, Херсонщина, неподалік Криму.
У першій половині 2000-х, після закінчення школи, Лілія переїхала до Києва. Досліджувати кримськотатарські головні убори, одяг та інші аксесуари вона почала після початку повномасштабної війни. До цього дизайнерка створювала сценічні костюми, зокрема для циркових і танцювальних виступів.
"Я не могла більше цього робити (створювати сценічні костюми — прим.). У мене почали виникати питання, які стосувалися самоідентифікації. Того, як я можу протистояти фізичній окупації та боротися з наративами, які росія чи Радянський Союз насаджували роками, з допомогою своєї професії.
Ці наративи, що не відповідають дійсності, вони успішно вкорінили не тільки в головах українців, а й за кордоном", — каже Лілія.
"Це було непросто, але в мене вийшло"
Спочатку дизайнерка вирішила створювати чоловічі кримськотатарські головні убори. Нині вона виготовляє їх у різних формах та з різних матеріалів, як-от каракулю та шерсті мериноса.
"Сьогодні на материковій частині більше немає майстринь, які б фахово робили ці вироби. Оскільки я можу працювати не лише руками як майстриня, а й є дослідницею, то почала вивчати це питання", — розповідає вона.
До власного дослідження цієї теми Лілія ніколи не тримала в руках кримськотатарських головних уборів. Спочатку вона звернулася до книг, завдяки яким дізналася, як крізь століття змінювалися елементи традиційного костюма її народу. Також дизайнерка вивчала історичні світлини й попросила знайомих і друзів надати їй чоловічі головні убори різних форм, розмірів і з різного каракулю, привезені з Криму.
"Зібравши теорію й реальні речі, я почала робити це сама. Це було непросто, але в мене вийшло", — говорить Лілія.
"Намагаюся показати історичну, культурну тяглість"
Дизайнерка ділиться, що з фесом — жіночим головним убором у формі зрізаного конуса — їй працювати складніше. Особливо, якщо декорувати його монетами, бісером чи вишивкою. Лілія зазначає, що оскільки це невелика за розміром річ, на ній "видна кожна дрібничка".
Лілія Дерман — про феси
На розвиток будь-якого традиційного костюма впливали соціокультурні, політичні та економічні фактори. Приміром, на оздоблення фесу впливав соціальний статус. Відомо, що деякі феси прикрашали паперовими квітами. Такий декор з'явився не через пошук майстринями ще одного варіанту оздоблення. Це було переважно через потребу в економії ресурсів.
Але жінки завжди хочуть мати гарний вигляд, тому шукали способи, як це зробити. Папір і паперові квіти були одним із них.
Або, наприклад, я мала нагоду подивитися на кілька фесів кінця XVIII — початку XIX століття. Вони зшиті з кусочків. Якщо сім'я була бідною, то намагалася використати всі матеріали, що були під рукою, без залишків.
Також феси оздоблювали монетами. Їхня кількість свідчила про економічний і соціальний статус сім'ї. Чим більше їх було, тим заможнішою була родина. Зустрічаються головні убори, декоровані лише однією монетою.
Якщо говорити про оздоблення, то прикрашені феси носили неодружені дівчата. Одружені жінки, які мали дітей чи онуків зазвичай носили вироби без декору.
Створюючи свої перші феси, дизайнерка намагалася зробити їх максимально наближеними до старовинних зразків. Також для вишивки на своїх виробах вона брала за основу орнаменти музейних експонатів.
"Звичайно, є багато фесів, які я переосмислюю, роблю сучасні, але це більш похідна історія. У своїх виробах я більшою мірою намагаюся показати історичну, культурну тяглість", — розповідає Лілія.
"Доводилося боротися буквально за кожен вигин"
Одним зі своїх найскладніших виробів дизайнерка називає сучасний головний убір із топеліком — прикрасою-оберегом на верхівці фесу.
"Мені вдалося знайти майстрів, з якими я створила топелік у техніці філіграні (створення візерунчастих прикрас із тонкого золотого, срібного чи іншого металевого дроту — прим.). Але це було дуже довго та складно, тому що люди не розуміли пластики ліній.
Мені доводилося боротися буквально за кожен вигин. Було дуже важко досягнути того ефекту, — щоб орнамент був не спотворений. Але в нас вийшло", — згадує авторка головних уборів і одягу.
Як зазначає Лілія, виготовлений топелік зі срібла з позолотою та вагою 75 г мав нетрадиційний вигляд, адже і створювався як сучасний дизайн.
Ще один фес дизайнерки прикрашений топеліком, виготовленим у техніці карбування. Вона передбачає створення об'ємних зображень чи візерунків з допомогою обробки металу тисненням. Як і техніку філіграні, її також використовували для виготовлення пряжок до кушаків — традиційних поясів.
Серед виробів, над якими дизайнерка працювала найдовше, — чоловіча сорочка. В її основі — традиційний крій кримськотатарських чоловічих сорочок XVIII-XIX століть. Лілія мінімально адаптувала його для більшого комфорту. Також вона оздобила річ вишивкою. Сумарно робота над цією сорочкою тривала близько тижня. Трохи менше часу дизайнерка працювала над коран капи — сумкою для Корану.
Авторка головних уборів і одягу розповідає, що запитів на інші елементи кримськотатарського костюма — не лише на головні убори — в неї стає дедалі більше. Тому вона й працювала над уже згаданою сорочкою. А також над чоловічими штанами традиційного крою, вишитими жіночими манжетами та чоловічим кушаком.
"Чоловічий кушак дуже-дуже довгий. Його довжина може бути і чотири, і п'ять, і шість метрів. Його обмотують довкола талії два рази. Традиційно це робили тричі, бо чоловіки важко працювали, а пояс допомагав тримати їм каркас спини та зберігати своє здоров'я. І, звичайно, оскільки раніше в штанах не було резинок, цей пояс ще тримав сорочку й штани", — пояснює Лілія.
Про своїх клієнтів
Дизайнерка розповідає, що отримує багато замовлень із-за кордону. Дуже часто від кримських татар, які давно живуть в інших країнах і вже встигли асимілюватися.
"Зараз відбувається такий сплеск питання: "Хто я?" Мабуть, шукаючи відповідь на нього, вони намагаються віднайти такі вироби", — говорить Лілія.
Також вона отримує замовлення від українців, які живуть за кордоном. Вони купують її речі, щоб одягати їх на різні офіційні заходи для адвокації України й кримських татар у світі.
"Це й люди, які почали звертатися до свого роду. Наприклад, ті, хто мають змішану кров. Приміром, чиї прадідусь, бабця чи мама були кримськими татарами. Ну, і кримські татари в Україні теж досить часто замовляють", — розповідає дизайнерка про своїх клієнтів.
"Тільки разом ми — сила"
Лілія абсолютно позитивно ставиться до того, що українці носять елементи традиційного кримськотатарського костюма. Дизайнерка проводить паралель із вишиванкою: її одягають люди з різних куточків світу, навіть ті, хто не має українського походження.
"Багатьох хвилює питання: якщо це, наприклад, головний убір кримських татар, то, мабуть, це якось пов'язано з релігією? Та ні, це передусім про культуру. Релігія накладає зовсім інші відбитки на формування кримськотатарської культури.
Я вважаю, що ми можемо носити вироби одне одного, підтримуючи у такий спосіб одне одного й демонструючи свою солідарність. Тримаючи одне одного за руку міцніше, бо тільки разом ми — сила", — говорить Лілія.
