"Ми є першим поколінням, яке може сформувати для себе поняття дому". Надія Шаповал і Степан Лісовський — про їхній бренд Nadiia
Інтерв'ю з Надією Шаповал і Степаном Лісовським про їхній бренд Nadiia. Колаж: "ТиКиїв"
Бренд Nadiia народився у 2018 році як спільний проєкт стилістки й креативної директорки Надії Шаповал і фотографа Степана Лісовського. Разом вони вирушили не в одну подорож, досліджуючи українські регіони та їхні традиції. Сьогодні, продовжуючи свої культурні дослідження та надихаючись ними, вони створюють сучасні ужиткові та декоративні вироби Nadiia. Зокрема, у співпраці з митцями й майстрами з різних куточків України, як-от свічкарями, керамістами та гутниками.
Для "ТиКиїв" Надія Шаповал і Степан Лісовський розповідають про знакові вироби Nadiia та підхід до їхнього створення. Вони також діляться своїм баченням дому як спадщини, яку можна передати наступним поколінням.
Яким є шлях продукту Nadiia — від ідеї до готового виробу?
Надія: Це доволі довгий шлях через те, що ми можемо розпочати розробку виробу за рік до того, як він опиниться на сайті. Цей процес доволі довгий, тому що ми працюємо з артизанальними майстернями та виробниками. Взагалі створити продукт такого типу, який зроблений руками, та уніфікувати його — достатньо складно.
Тому продукт Nadiia позачасовий — він не має сезонності. Люди, які люблять нас, поступово звикають до нього, і згодом він стає частиною їхньої купівельної спроможності. І потім цей продукт "живе" на нашому сайті насправді роками.
Розкажіть про бестселери Nadiia: яка їхня історія?
Степан: Почнімо з нашого першого бестселера — стрічок. Завдяки їм з нами познайомилося дуже багато людей. Другий бестселер — наші намиста й браслети "квасолини". Вони створені у складній техніці.
Надія: Степан самостійно придумав і задизайнив ці намиста й браслети "квасолини", і вони стали по-справжньому популярними.
Степан: Техніка, в якій вони створені, достатньо складна та займає багато часу й уваги майстра. Квасолини ліплять вручну, після чого вони всі проходять через два-три випали та збірку.
А як щодо керамічних виробів-бестселерів?
Надія: Це підставки під пахощі, повністю виготовлені вручну. Також це чашка з ілюстрацією Максима Соня, художника з Волині. Завдяки складній роботі ми досягли того, що ілюстрація на ній має такий вигляд, наче справді намальована вуглем. Ця чашка дуже красива, тендітна й тонка, бо теж зроблена вручну.
Степан: Додам, що в нашому бренді є три розділи — home, аксесуари й віднедавна одяг, — і в home ми не оперуємо такими параметрами, як бестселери. Нашим завданням є створити максимальний спектр різного для різних квартир і будинків. І все, що стосується home, знаходить свого покупця. Кожен товар із цієї категорії купується більш-менш рівномірно.
Якщо ж говорити про всі речі бренду, то, очевидно, одяг і аксесуари мають більшу популярність. Тому що люди радше витратять певну суму грошей на те, щоб щось вдягнути й показати це, аніж на те, що стоїть удома.
Це те, з чим ми теж працюємо. Окрім того, що ми виготовляємо, нашим завданням є освітянські підпроєкти, наприклад, ті самі Reels на тему того, що дім — це теж твоє обличчя, місце, де ти приймаєш гостей. Адже коли ти заходиш у квартиру чи будинок, тобі хочеться подивитися на власника й через об'єкти в домі.
Тому до всього, що стосується home, у нас окреме ставлення, і ми не використовуємо якихось класичних патернів на кшталт бестселера.
Чи плануєте масштабувати категорію одягу?
Степан: Наразі наш план — зберегти акцент на одязі для дому, який сьогодні становить близько 30% усієї продукції. Не можу сказати, що це буквально домашній одяг, тому що це звичайні речі, які ти вдягаєш і йдеш вулицею. Тобто сьогодні немає якоїсь великої потреби в окремому одязі для дому.
Проте це все одно речі, натхненні, наприклад, будуарними предметами, як ті, що були першими випущені в Nadiia. Наступні речі будуть із садівницьким вайбом — коли ти закочуєш рукави сорочки та йдеш саджати квіти.
Як ви знаходите майстрів для співпраці? І як вам вдається побудувати з ними надійні, довготривалі партнерства?
Степан: По-різному. Допомагає знаходити майстрів широкий спектр інших проєктів, здебільшого пов'язаних з культурою й мистецтвом, над якими працюємо я та Надя. Так, на початку повномасштабної війни був великий проєкт, який курувала, зокрема, Надя, — i am u are. У ньому вона зібрала величезний пласт різних майстрів, і з деякими з них ми потім почали працювати в бренді.
Знайти майстра в Україні не проблема. А побудувати стабільні довгострокові стосунки є викликом. Важко, тому що обставини сьогодні…
Надія: Дуже важкі для праці з такими матеріалами, як кераміка чи гутне скло: ресурси дуже дорогі, плюс відключення світла. А це продукт, який потребує 12-годинного нон-стоп випікання в печі.
Також у Слов'янську заблоковані всі матеріали. Насправді ми зіштовхуємося з великою кількістю труднощів, щоб отримати фінальний продукт в ідеальному стані, — це дуже довгий шлях.
Степан: Окрім технічних проблем, є нюанси, які багато хто не бере до уваги. Ми всі люди, і майстри, з якими ми працюємо, — справжні художники. Ми завжди зазначаємо на сайті, який майстер чи цех створив продукт.
І, звичайно, обстріли й відключення впливають не тільки на те, скільки, наприклад, нагріватиметься пічка, а й на твій ментальний стан. Тому наші вироби мають додаткову цінність для нас та покупців, оскільки вони буквально виготовляються всупереч всім обставинам сьогодні.
З якими майстрами ви співпрацюєте на постійній основі? Яка це географія та які ремесла?
Надія: У нас загалом велика мапа із різних майстерень та артизанальних мінімайстерень, з якими ми співпрацюємо. Кожна з них спеціалізується на певній продукції, як-от свічках, склі, яке випікається в гутній печі, чи кераміці. Тож ми працюємо зі справжніми майстрами, які по-справжньому вручну роблять продукт.
В принципі ми охоплюємо всю Україну, бо в нас виробництво на аутсорсі. Це й Львів, де на одній гутній печі працює близько чотирьох майстрів. Є артіль жінок у Радивилові, а в Новій Празі, в Кіровоградській області, виготовляють воскові вінки. Є дуже непогані майстри й у Києві.
Також ми тестували велику кількість заводів, яких не так багато, але всі вони не підійшли нам за якістю, тож ми повернулися до майстрів.
Якщо ж говорити про одяг, то це теж насправді майстри. Тобто це не швейні підрядники. Наш підхід до одягу — такий самий, як до кераміки. Його шиють майстрині, тому що матеріал дуже тонкий і потребує персональної роботи та навіть персонального вишивання.
Чи були експедиції або поїздки, які найбільше вплинули на ваші роботи?
Надія: Думаю, велику кількість поїздок ми зі Степаном здійснили через те, що знімали документальну книгу про Україну. У кожному регіоні ми жили десь два-три тижні. Потім ми поверталися туди. Жили там у різні сезони, бачили святкування різних сезонів і знайомилися з майстрами.
Тож я почала поступово надихатися саме народними мотивами. Хоча зараз у бренді ми сфокусовані на іншому — на тому, щоб створити новий український спадок.
Якщо ж говорити про регіони, то на нас, як і на кожного українця, дуже впливають Карпати, тому що гуцули зберігають свої традиції. Також точно можу сказати, що Поділля є нашим улюбленим регіоном.
Водночас зараз, наприклад, мене цікавить питання Чернівців, загалом світського життя на цих теренах і міського життя в Україні. Наш продукт потроху змінюється в цей бік. Ми намагаємося переосмислити й по-своєму надихнутися саме життям інтелігентного українського міста. Тобто людьми, які мали великий архів власного посуду, що передавався з покоління в покоління.
Зараз бренд Nadiia дуже активно працює над тим, щоб стати новим українським спадком.
Що сьогодні означає для вас поняття "дім"?
Надія: Дім — це там, де дуже чисто, охайно. Він має бути наповнений предметами, які несуть пам'ять про щось.
Суть предметів у тому, що вони можуть передаватися з покоління в покоління. Дім — це, в ідеалі гніздо, в якому є тяглість поколінь. Зараз у вільній Україні ми можемо собі дозволити почати створювати таке гніздо, думаючи про те, що наші діти житимуть на цьому ж місці, у цій квартирі чи будинку.
Ми, по суті, є першим поколінням, яке може сформувати для себе поняття дому, щоби навчити йому нащадків, бо через Радянський Союз та окупацію ми його загубили. Але ми можемо його повністю відбудувати та пишатися тим, що в цьому домі є предмети, зроблені в Україні, і вони достойні. Таким чином підіймається гідність. Сімейна також.
Не дарма дослідження власного родоводу зараз набуло дуже сильної популярності. Люди починають по-справжньому платити архіваріусам і спеціалістам, які йдуть та копають історію родини. Це вже початок. По суті, формування дому всередині себе. Зовнішній дім, простір, у якому ти живеш, потребує такого ж підходу.
Це насправді дуже великий подарунок — почати з себе, відчути, що ти далі можеш передати наступним поколінням, правнукам і так далі.
Вони будуть дивитися на предмет у домі й розуміти, що це було куплено й побудовано за часів війни, але війна вже давно закінчилася, а дім залишився та архівує в собі весь цей пласт часу та передає його далі.
В ідеалі та в моєму понятті дім має бути таким.
Степан: Подорожуючи Європою й винаймаючи різні квартири та будинки на Airbnb, я завжди був спраглий до чогось не готельного й не вилизаного. Мені завжди було цікаво пожити в домі реальної людини, яка може розповісти про це місце.
У будинку у Флоренції, куди я приїжджав, був увесь пласт історії, пов'язаної з цим регіоном: у тому, як зроблений дім, які в ньому предмети, з чого їдять, яка колористика, який сад і що в ньому посаджено.
Як на мене, цього неймовірно мало в Україні. Так склалося, як правильно сказала Надя, через величезний період радянської окупації, коли все було уніфіковане й стандартизоване. На жаль, мені здається, цей підхід ми трохи перейняли.
Ми можемо говорити тільки про те, куди часто ходимо в гості, і в Києві, якщо так походити, то це як одна нескінченна квартира у всіх.
Наприклад, що стосується одягу, то люди трохи навчилися одягатися. Мені здається, думка про те, що одяг є продовженням тебе всередині, сьогодні в нас гарно втілена. Тобто всі вдягаються по-різному, і це класно.
Але в питанні дому всі дуже стараються робити під копірку… Під копірку в тому плані, що є якісь параметри, і ми рухаємося за ними. Нам же цікаво, і наші об'єкти про те, щоб будинок розповідав про сім'ю та, якщо це важливо, про регіон. Про власника будинку — щоб ти, ще не поспілкувавшись із ним і зайшовши в його хату, багато чого зрозумів сам.
Тому в бренді Nadiia одна з наших місій — спроба будувати домівки, які будуть не просто функціональними, а й розповідатимуть багато майбутнім поколінням і людям, що приїжджатимуть у гості.
Чи важко вам знаходити баланс між бізнесом і творчістю в межах бренду?
Степан: Це стандартна історія, думаю, як і у всіх. Ми в цьому нічим не відрізняємося, оскільки прийшли в бренд хоч і з творчих сфер, але в них завжди був комерційний складник. Водночас основою того, чим ми займалися з Надею, все одно були креативні практики.
Тому перші роки в бренді давалися нам складніше, адже ми намагалися переналаштувати свою роботу так, щоб вона була не лише про красиве, а й про потрібне.
Сьогодні, коли ми з Надею, наприклад, нафантазуємо собі якісь екстраординарні речі, наша команда, яка відповідає за комерційне, скеровує нас й каже, що ми можемо, а що — ні. Тому ми працюємо в класній зв'язці та, звісно, працюватимемо так надалі.
Нині наш погляд на комерцію значно відрізняється від того, з чим ми прийшли в бренд, тому що комерція не означає щось погане. Вона означає щось потрібне. Думати такими категоріями набагато цікавіше, тому що все ж хочеться, щоб твоя робота була потрібною й промовляла до великої кількості людей, а не була зрозумілою лише нам та нашим друзям.
Які сильні сторони одне одного ви підсилюєте у своєму партнерстві?
Надія: Степан — геній у тому, що стосується розробки продукту, візуальної мови та загалом візуального стратегування бренду. Також він має математичний склад розуму, хоч і каже, що це не так. У нього нормально працює саме стратегічне бачення.
Він часто допомагає мені відсіяти зерно від полови, тобто вичленити дуже чіткий шлях, щоб увесь продукт, який випускається, був послідовним.
Степан: Як на мене, успіх складається з 95% спланованого та 5% дива. Мені здається, це диво завжди вдається Наді. У тому плані, що коли я, команда чи відділ продажу кажемо, що щось не підійде, з'являється Надія й каже все-таки спробувати, дотиснути це й ризикнути.
Дуже часто ці ризики є виправданими. Повертаючись до запитання про творче й комерційне, наш баланс полягає саме в тому, що іноді ми дозволяємо собі ризикнути, попри показники чи те, що є на ринку.
І, звичайно, Надя завжди була більш комунікативною та мала більший спектр різних знайомств у Києві та по всій Україні. Саме ці знайомства дають нам змогу, не думаючи й не шукаючи, працювати з найкращими. Тобто якщо нам потрібна якась думка чи оцінка чогось, в чому ми не обізнані, у Наді завжди буде людина, яка нас проконсультує. Наприклад, в етнографічному чи технологічному питанні.
Так само і з погляду виготовлення. Якщо ми побачимо щось таке, чого раніше ніде не було, в Наді завжди є потрібний контакт, вона завжди його дістане, і ми зможемо з цим працювати.
Яким ви бачите Nadiia через кілька років? Про що мрієте?
Надія: У нас сильна команда, і ми зі Степаном думаємо про те, що нам потрібно поступово повністю вкорінитися в український ринок і поступово виходити на закордонний.
Також у майбутньому Nadiia може підтримувати проєкти, пов'язані з українською культурою. Це можуть бути виставки чи цікаві креативні проєкти, які продовжують наше бачення та йдуть поруч із комерційним брендом.
У проведенні інтерв'ю також брала участь Альбіна Жовненко-Гончар, ведуча "ТиКиїв".
Читай також: "Спільний спадок:" як працює спільнота однодумців, що віднайшла та передала у музей понад 200 старовинних речей
