"Знімаючи лише українських артистів, я думала, що взагалі не маю шансів". Тетяна Горбатюк — про свої фото на обкладинці альбому Breathe та в шортлисті премії Abbey Road

Світлина фотографки Тетяни Горбатюк, що стала обкладинкою альбому австралійського гурту Breathe. Фото надане героїнею

Тетяна Горбатюк — одна з двох українських фотографів, які увійшли до шортлиста провідної міжнародної премії для музичних фотографів Abbey Road Music Photography Awards 2026. Її світлина з дніпровським гуртом Fuji Moodji представлена в портретній категорії. Загалом на конкурс надійшло понад 24 тисячі заявок із 40 країн.

Це не єдиний знаковий професійний момент для Тетяни цьогоріч. Австралійський гурт Breathe зробив її зворушливе фото, створене під час концерту в Києві, обкладинкою свого другого альбому.

Хто ти за освітою?

Маркетологиня.

Як ти почала займатися фотографією?

Мені здається, фотографія була зі мною весь свідомий вік. Спочатку я фотографувала на телефон. У дитинстві дуже хотіла камеру, але розуміла, що для родини це фінансово неможлива покупка.

В якийсь момент мама купила камеру. Я цьому дуже зраділа, але, побачивши, що це звичайна "мильничка", мені стало сумно. Хоча ця "мильничка" досі в мене є, працює та зараз робить модні кадри, які всі юзають. 

Концерти з'явилися у моєму житті трошки раніше, аніж фотографія. У 2014-му чи 2015 році я побачила на талант-шоу український гурт Epolets, і в мені наче щось перемкнулося. Я почала більше слухати та досліджувати українську музику. Коли навчалася у Львові, стала їздити в тури з нашими виконавцями, і загалом мені дуже подобалися концерти.

У 2019 році разом із подругою пішла працювати в "Сільпо". Насипала салатики й котлетки, заробила гроші, купила свою першу камеру та почала знімати концерти. Було доволі нескладно починати в цій сфері, бо вже мала знайомства в цих колах. Напевно, це було легше, ніж якби я починала з портретів.

Розкажи про своїх музичних клієнтів: хто серед них?

Я фотографка "ДК Енергетик": 90% усіх їх фото зроблені мною. Знімаю "Паліндрома" і The Unsleeping — це з тих, чиї концерти намагаюся не пропускати. Також це Blooms Corda й Саша Чемеров. Колись знімала багато концертів Latexfauna.

Цього літа доєдналася як фотографка до туру Open Air Fest Макса Барських, який проходить у різних містах. Це класний новий досвід, бо з такими артистами й "шоубізнесом" я не працювала до того.

Які твої музичні співпраці запам'ятались тобі найбільше?

У 2023-му я вперше зняла фестиваль "Брудний пес". Зараз я частина команди як постійна фотографка. Завдяки цій співпраці сталося багато класного у моєму житті. А також завдяки цьогорічному фестивалю Atlas, де я мала можливість познімати австралійський гурт Breathe на їхньому виступі та поза ним.

Розкажи історію свого фото, яке стало обкладинкою альбому Breathe.

Я особливо не була знайома з творчістю Breathe, але знала, що вони підтримують Україну.

Вони виявились суперкласними людьми. Їх дуже розчулило все, що відбувається в Україні. 

Breathe — для мене найбільше відкриття цього року. Коли я фотографувала їхній виступ, був дуже щемкий момент, коли вони показували привітання своїх друзів із Нью-Йорка та Австралії. Я сама ледь не пустила сльозу. Повернувшись, побачила, що у першому ряді майже всі плачуть, і я це зняла.

Коли я обробляла фото, то зрозуміла, що ця світлина не дуже хорошої якості, бо було занадто темно. У мене була навіть думка видалити її, але я вирішила все-таки залишити. Потім Breathe написали мені й подякували за фото. Сказали, що ця світлина їх дуже розчулила: вони плакали та хочуть використати її як обкладинку альбому.

Як би ти описала свій стиль у фотографії?

Я думаю, що це художньо-репортажне знімання. Я намагаюся передати все, що відбувається, але додати якихось приколів, як-от із допомогою світла. Колись я дуже часто використовувала подвійну експозицію в концертних фотографіях.

Щодо твого фото з Fuji Moodji, яке потрапило в шортлист Abbey Road Music Photography: де проходило знімання?

У Старих Петрівцях Київської області на пляжі.

Читала, що під час знімання з тобою сталася не дуже хороша "пригода".

Це було дуже важливе знімання для мене, бо Fuji Moodji — моє відкриття минулого року. З погляду того, що ти крутишся у всій цій музичній індустрії, і зараз рідко з'являється хтось молодий і прикольний. Я подумала: "Які класні чуваки, треба їх пофотографувати". 

Я дуже готувалася до цього знімання, набрала купу світла. Ми познімали на камінні та вже поверталися назад, коли я не втримала рівновагу й упала. Розбила окуляри, об'єктив, коліна, руку, трохи голову й губу. Озираючись назад, я розумію, що мені дуже пощастило, бо там були такі камені, що можна було впасти — і все… 

Я доробила знімання, вирішивши, що "купа грошей вкладена у світло, і ми маємо дознімати". Ми дофоткались та поїхали в лікарню.

Ти довго відновлювалась?

Я десь тиждень не виходила з дому, бо це все мало жахливий вигляд. Потім зняли шви. Загалом відновлювалася близько двох тижнів, якщо взяти все разом. Але воно й досі до кінця не зажило. В якісь моменти я відчуваю місце від швів і рубці.

Чому ти вирішила взяти участь в Abbey Road Music Photography Awards?

Це доволі популярна премія серед музичних фотографів, хоча в Україні не надто. Пам'ятаю, що торік ми з колегами обговорювали це, і тоді не було можливості долучитися, якщо ти з України. Не знаю, з яких причин. У списках країн не було України. 

Цьогоріч, оскільки підписана на Abbey Road Music Photography, я натрапила на їхній пост про те, що залишилося 12 годин до завершення приймання заявок. Побачила, що в списках з'явилася Україна, та вирішила взяти участь. За дві години до завершення приймання заявок почала швидко шукати свої світлини. 

Ще була проблема: потрібні були фото тільки з 2025 року, а я після цього знімання (з Fuji Moodji — прим.) майже взагалі не фотографувала десь пів року, тому вибір був невеликий. 

Я подалася на кілька номінацій, на які встигла.

Що для тебе означає потрапляння в шортлист цієї премії?

Якщо чесно, спочатку нічого не означало. Дехто з друзів, які шарять, що це за премія, почав вітати. Потім побачила, що про Дениса Дідківського (інший український фотограф, що потрапив у шортлист премії — прим.) почали писати медіа. Згодом і зі мною зв'язалися Суспільне та інші. Тоді подумала, що, напевно, це означає трошки більше, ніж я гадала. 

Знімаючи лише українських артистів, я думала, що взагалі не маю шансів туди потрапити. Але виявилося, що важлива не людина на світлині, а сама фотографія. 

Що для тебе ідеальна концертна фотографія?

Зловити момент, який триває пару секунд, з ідеального ракурсу та з ідеальним світлом. Таке буває дуже рідко, але коли це стається, більшого задоволення для мене в моменті не існує. 

З ким зі світових та українських музикантів ти хотіла б попрацювати? 

Якщо говорити тільки про концертну фотографію, то хотіла б пофотографувати концерт Джамали й ONUKA. Та "Океану Ельзи", бо постійно щось не складалося. Зі світових — Tame Impala та Turnstile. Це вже супермрії (сміється). Також це Fontaines D.C. та Djo.

А ще загалом європейські фестивалі. Цьогоріч не вийшло, але є деякі знаки та нові знайомства, тому, сподіваюся, наступного року це нарешті станеться.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter