Колишня дача Хрущова: де подивитися на залишки розкоші
Фото: Майя Двалішвілі
Менш ніж в кілометрі від станції метро "Лук'янівська", на вулиці Герцена, 14 знаходиться паркова зона, яка колись належала керівнику Радянського Союзу в 1953–1964 роках Микиті Хрущову. В народі вона так і зветься — колишня дача Хрущова. Розповідаємо, як дістатися та що подивитися на цій цікавій локації.
Як дістатись
Від метро "Лук'янівська" пішки до дачі Хрущова — хвилин 10–15 вулицею Юрія Іллєнка у бік від центру. Цей шлях буде доволі цікавим, адже пролягає він старим районом Києва: з особняками, які не поступаються красою тим, що в центрі міста.
Там, де вулиця Іллєнка розходиться, наче разом із вулицею Герцена обіймаючи парк Котляревського, потрібно взяти праворуч, і через кілька хвилин натрапиш на великий паркан. За ним і розташована колишня дача Хрущова. Вхід до неї — з паралельної вулиці Платона Майбороди, через лікарню. Однак із вулиці Герцена також є секретний хід.
Парк Котляревського розбитий на місці колишньої каплиці царських часів. Такі невеличкі церкви почали будувати по всій тодішній імперії на честь того, що цар Олександр потрапив в аварію під Харковом (потяг зійшов із рейок), але чудом вижив. В радянські часи церкву знесли, та сад навколо неї залишили. У 1975 році тут встановили пам'ятник Івану Котляревському. В особняку, який збудований на початку XX століття, відкрили центр із роботи з жінками. Ще тут є фонтан у вигляді серця, за що його прозвали "фонтаном закоханих". Увечері він підсвічується різними кольорами навіть у воєнні часи.
На перший погляд, ворота з боку Герцена зачинені. Так воно і є. Однак друга хвіртка може бути незамкненою. А перша, перед самим початком садиби, стосунку до дачі Хрущова не має (це — територія Національної Академії Медичних Наук України).
Садиба Більського
Насправді коректно цей парк називати садибою Більського. Бо саме аптекар Октавіан Більський (ще за часів, коли він був помічником аптекаря) наприкінці XIX століття побудував тут собі дачу. А коли вже сам став аптекарем, розширив маєток, щоб на цих двох із лишком гектарах проводити вільний від роботи час. Зручно, адже розташований маєток близько до Подолу, де Більський вів аптечну справу.
Можна розгледіти двовіконний портик центральної будівлі з подвійними пілястрами коринфського ордера й трикутним фронтоном, вхід із невеликим ґанком влаштований в кутку, а на флангах — ризаліти з напівциркульними вікнами. Вони прикрашені архівольтами із замковими каменями й імпостами. З боків ризаліти оздоблені наріжними пілястрами, фестонами та жіночими маскаронами в нішах.
Після встановлення радянської влади садибу націоналізували й створили на її території громадський парк. Та невдовзі прохід для всіх охочих закрили, облаштувавши тут режимний об'єкт і заборонивши навіть гуляти поруч. А ще перенесли трохи далі трамвайну зупинку.
Будівля НКВС-ників
З 1934 року тут оселився нарком внутрішніх справ Всеволод Балицький — людина надзвичайної жорстокості. Він не тільки провадив сталінські репресії, а й був одним з ініціаторів Голодомору. За часів Балицького у садибі з'явилися доріжки, штучні водойми, мостики, бесідки та скульптури. Проте бенкетував він недовго — 1937-го наркома визнали ворогом народу: чи то розстріляли, чи то відправили до Сибіру.
А з парку зробили літній табір для дітей НВКС-ників. Після звільнення Києва від нацистів сюди перебрався жити Микита Хрущов. Це — не єдине місце, де він мешкав у столиці, та саме його, за словами доньки, полюбляв найбільше. Щоранку і щовечора він прогулювався парком. А коли йому подарували магнітофон, то записував у садибі солов'їні співи.
Його прихильність виявлялася з царським розмахом: в ставки запустили рибу, на територію парку — павичів та, подейкують, жив там навіть ведмідь у спеціальному будиночку над яром. Чи це правда — ми вже не дізнаємося. Та й від колишньої розкоші залишилося небагато.
Сучасний вигляд
Наприкінці 1970-х років парк віддали Інституту педіатрії, акушерства та гінекології, якому він належить й дотепер. Колишні особняки зайняли корпуси лікарні — від адміністрації до лабораторії. Поряд із парком побудували кілька новітніх відділень, які зараз вже виглядають геть не по-новому.
Попри статус "пам'ятника архітектури", будиночки садиби перебувають у занедбаному стані. Подекуди вони пішли великими тріщинами, які виглядають доволі загрозливо.
По жодному з красивих мостиків у парку над ярами не можна ходити, бо всі вони — в аварійному стані. Мабуть, що й під мостами також краще не гуляти. І не через воду (водойми тут висохли), а через стан тих мостів.
Та в одному місці все ж таки є вода. Заросла зеленню та застійна. Це — витік річки Глибочиці, притоки Почайни.
Глибочиця відома ще з часів Київської Русі. У X столітті, разом із Дніпром та Почайною, вона слугувала потужним природним бар'єром на шляху загарбників і була важливою складовою Нижнього міста. Вона протікала там, де зараз проходить вулиця Глибочицька, яка, власне, майже повторює рух попередниці. Поблизу Кудрявського узвозу Глибочиця приймає першу притоку — струмок Кудрявець. А біля Житнього ринку — річку Киянь (Киянку). Кажуть, десь саме тут проживав один із засновників нашого міста — Кий. Сучасна річка Глибочиця протікає під землею, тому що майже сто років тому, під час будівництва трамвайної лінії на Поділ, її заховали в колектор.
Весь свій давній шлях від дачі Хрущова, де річка ще на поверхні у вигляді трьох невеличких ставків, далі по вулиці Глибочицькій і потім на бульварі між Верхнім та Нижнім Валом, вона повторює зараз під землею. Там же зустрічає свої притоки. За бажанням у Києві можна записатися на підземні екскурсії шляхом Глибочиці.
А от екскурсій дачею Хрущова не водять. Скульптури тут — у занедбаному стані, спускатись у яри також відважаться тільки відчайдухи.
Та територія парку чиста, тут багато великих старих дерев, стовбури яких переплітаються, створюючи чудернацькі малюнки. Ростуть тут і шовковиці та вишні, плоди яких стиглі та солодкі на смак. Ніхто не забороняє їх зривати та гуляти, де душі завгодно (хоч на свій страх ярами, що поросли бур'яном). Головне — не забути засіб від комарів.
Є тут невеличкий дитячий майданчик, яскрава мозаїка радянських часів на одному з корпусів лікарні. А ще — величезна клітка чи то для павичів, ти до для ведмедя.
У кількох місцях висаджені молоді олеандри, тож, маємо надію, що територію хоча б трішечки облагородять. Оскільки садиба не є громадським парком, а належить лікарні, то стан пам'ятки повністю залежить від керівництва цієї установи.
Читай також: "Київська мала опера: портал у творчий вимір"
