Як аматору стати чемпіоном України з марафону: історія Максима Аненка

Фото: Максим Аненко

Максим Аненко — майстер спорту та тренер із бігу, який у небіговому житті брендує комерційний транспорт плівками. У 2025 році він став чемпіоном України з марафону, хоча не є професійним атлетом — ця подія зацікавила й надихнула багатьох. 

Ми поговорили з Максимом про графік тренувань, історію стосунків із бігом та плани на майбутнє.

Про початок занять бігом

Моє перше знайомство з бігом відбулося в 9 класі — випадково потрапив у гурток легкої атлетики. Тоді я бігав 400 метрів із бар'єрами, а потім, після закінчення школи й переїзду до Києва, перестав бігати. Ходив у тренажерний зал, трохи качався, були спроби в паверліфтингу. До цього була легка атлетика, дзюдо, самбо, футбол і плавання.

Вдруге я повернувся до бігу в часи ковіду, у 2021 році. Побачив на Олімпійській забіг — то був Kyiv Euro Marathon — і загорівся. Через місяць уже був мій перший півмарафон.

За що любить біг?

Для мене біг — це про свободу. Люблю його за відчуття легкості й польоту та можливість комунікувати з різними суперцікавими людьми.

Для мене будь-який спорт, яким я займаюся, — це, в першу чергу, про боротьбу. Я не бачу для себе варіанту "просто побігати". На самому початку вирішив, що класно було б протестувати ліміти свого тіла — що там за тією гранню, коли вже не можеш.

Біг — це не лише про швидкість і медалі. Це про дисципліну, терпіння і щоденну роботу над собою. Я бігаю, бо біг — це місце, де не потрібно пояснювати себе. Ти просто є. І цього достатньо.

Про перемогу на Київському марафоні у 2025 році

Марафон вигравати не страшно. Страшно не виправдати власних очікувань.

У моєму випадку перемога була бонусом. Я рідко ставлю за ціль саме перемогу — був план виконати норматив майстра спорту. На 38-му кілометрі відірвався від переслідувача й тоді вже осягнув, що, скоріш за все, буду чемпіоном України з марафону.

Про відмінність професіонала від аматора

У моєму розумінні аматор — це людина, для якої спорт усе ж таки хобі, а окрім нього є основна робота, не пов'язана зі спортом.

Мій основний фокус — дистанції 10-42 км. Десятки можна стартувати ледь не щотижня, а марафон — по-хорошому, раз на пів року.

Професійний спортсмен — це про спорт високих досягнень, якісне відновлення, державне фінансування, оплачувані збори та тренувальні кемпи. Я не ставлю собі за мету бути профі — просто хотів би бути аматором із рівнем бігу, конкурентним до професіоналів.

Бігові плани та мрії

У 2026-му планую попрацювати над швидкістю. Скоріше за все, акцент робитиму на стартах на 5-10 км навесні, а восени — розбігатимуся з набутою швидкістю у півмарафоні.

За 5-10 років можна впертися в ліміти швидкості, й далі є три шляхи: ультрамарафон (50 км, 100 км, 12-24 години тощо), трейл та тріатлон. Привабливі всі три по-своєму. В ультру хотілося б заходити з амбіціями національного рекорду на 100 км або на 12-годинну дистанцію — інше було б нецікаво. Трейл — для душі. А от тріатлон — це щось нове, плюс додаються ще два аеробні види спорту. Тому чаша терезів, скоріше, схиляється в бік тріатлону.

З цікавого — лінійка мейджорів (сім найкрутіших світових марафонів), а також World Marathon Challenge — сім марафонів на семи континентах за сім днів.

Але бігова глава життя прожита вже не дарма, адже, певно, чемпіонство України з марафону і є такою главою.

Про тренувальну рутину

Протягом року тренувальний цикл розбивається на блоки. Взимку — базовий період із помірним обсягом, але великою кількістю силових робіт. Навесні обсяги зростають, зростає швидкість, прибираються силові тренування — "розбігаємося" під старти.

Літо — теж міжсезоння: швидкість трохи зменшую, але обсяги тримаю або нарощую, додаються довгі забіги. Осінь — як і весна: контрольні гострі роботи, кількість довгих забігів зменшується, зменшується тижневий обсяг, прибираються силові тренування.

Якщо брати завантажувальні тижні на підготовці до старту, то це 7 днів і 12 тренувань на тиждень. Ти як машина: прокинувся — посміхнувся — побіг на ранкове тренування, зазвичай швидкісне, із загальною дистанцією 15-22 км. Потім сніданок, робота, вечірнє тренування — 10-12 км легкого бігу. Інколи додаються силові тренування або мобільність як друге чи третє тренування за день.

У тижні міжсезоння значно тихіше — десь 5-7 тренувань на тиждень, із меншим обсягом і швидкостями.

Про мотивацію та підтримку

Мотивує колосальна підтримка під час забігу, оскільки здається, що тобі кричать всі. А надихаюся своєю командою Suffer, тренером Олексієм і результатами суперників, бо вони прогресують із шаленою швидкістю.

Біг навчив мене бути чесним із собою. Він знімає всі маски: якщо ти слабкий — це видно, якщо сильний — теж. І це дивне, але дуже чисте відчуття свободи.

Біг — це чудовий інструмент для прокачки дисципліни. Якщо з цим є проблеми, то треба просто домовитися з товаришем про ранкове тренування разом — і пропустити його просто не вийде. 

Про стан та очікування під час марафону

Відключаються всі емоції, думки, очікування. Просто працюєш, дихаєш і переставляєш ногами. Думаєш про те, що, як би важко не було, головне — не піти пішки. 

На себе намагаюся не тиснути. Заздалегідь прогнозую три фінішні результати: "а раптом вийде", дуже хороший, задовільний. Поганого результату немає, бо на старти виходжу завжди готовий, а тиску інших не помічаю абсолютно.

Поразки точно не злять — скоріше ставлять більше запитань до моєї підготовки. Вони — частина шляху, досвід, без якого перемога не була б такою солодкою.

Біг у компанії та суперництво

Безмежно кайфую від конкуренції та бігових клубів: суперники ми лише по дистанції, а загалом усі відкриті, підтримують, обмінюються порадами. Це нетворкінг, від якого отримую постійне задоволення.

Нехай біг буде багатогранним. Я кайфую як від постійної комунікації на тренуваннях, так і від одиноких пробіжок із музикою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter