Як розпізнати сексуальний харасмент і протидіяти йому: пояснює психологиня
Фото: Freepik
За опитуванням UNFPA, в Україні 42% жінок та 15% чоловіків зазнавали сексуальних домагань у публічних місцях. А днями в харасменті звинуватили художнього керівника Молодого театру Андрія Білоуса. Ми розібралися в ситуації, а психологиня Марина Діденко пояснила, як протидіяти домаганням.
Харасмент в Україні: актуальний приклад
Андрій Білоус — художній керівник Молодого театру в Києві, днями відсторонений від роботи викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. 20 січня в мережі з'явилося анонімне відео студентки вишу, яка невдовзі розсекретила своє ім'я. Постраждалою виявилася 23-річна киянка Софія Сапожнік, що нині мешкає в Лос-Анджелесі. За словами дівчини, Білоус відправляв їй інтимні фото — свої та студенток, — просив надіслати власні та поділитися сексуальними фантазіями.
У КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого спершу зреагували заявою, що "невідомі особи поширюють інформацію про начебто неетичну та протиправну поведінку одного з викладачів". А завідувачка навчальної лабораторії Наталія Корольова заявила, що студентки самі намагаються звабити викладачів своїм "відвертим" виглядом. Та зрештою Білоуса відсторонили від роботи в виші "до закінчення розслідування".
30 січня у Київському національному академічному Молодому театрі, який досі очолює Білоус, відбулися збори. Під час зустрічі попросили піднятися тих, хто був свідком, кого принижували, сексуально домагалися, пропонували роль за секс, хто отримав її за це і кому не дали роль через відмову. Після цього в залі підвелися близько 20 людей. Серед них — і жінки, і чоловіки.
А сьогодні, 31 січня, актори Молодого театру подали колективну заяву до КМДА — просять усунути Білоуса з посади директора та художнього керівника закладу.
Як розпізнати харасмент
У розвинутих країнах під словом harassment (у перекладі — "переслідування") маються на увазі не тільки сексуальні домагання. Явище харасменту — це будь-яка небажана та настирна поведінка, що ображає або принижує людину чи порушує недоторканність її приватного життя.
Загальні прояви харасменту такі:
- дискримінація за віком, статтю, національністю, релігією, сімейним станом, сексуальною орієнтацією тощо;
- дотики без згоди чи дозволу;
- повідомлення чи електронні листи з інтимним підтекстом;
- запитання, пов'язані з інтимним життям;
- непристойні жарти й анекдоти.
А ось сексуальний харасмент — це домагання за ознакою статі чи гендеру людини. Термін часто приписують американській правовій активістці Кетрін МакКіннон: її книга 1979 року "Сексуальний харасмент жінок на роботі" спонукала появі законів щодо сексуальних домагань у США. Втім, явище сексуального харасменту ще 1973 року описала докторка філософії Мері Роу у доповіді "Кільця Сатурна".
В Україні під словом "харасмент" прижився саме його "сексуальний" різновид. Він може виявлятися в різних формах: поділімо їх на словесні, безсловесні й фізичні.
| Словесні: | Безсловесні: | Фізичні: |
| Непристойні або двозначні коментарі про зовнішність, сексуальну орієнтацію. | Непристойні жести, підморгування, облизування губ. | Небажані дотики, обійми, поцілунки. Спроби посадити на коліна, погладжування, обмацування. |
| Натяки на інтимні стосунки, непристойні запитання про особисте життя. | Показ, надсилання або поширення без згоди вульгарних зображень чи порнографії. | Перекривання виходу з приміщення, навмисне обмеження свободи руху. |
| Повторювані запрошення на побачення або інтимні зустрічі після відмови. | Довгі, нав’язливі погляди, "сканування" тіла. | Пряме примушування до сексуального контакту. |
Сексуальний харасмент може спіткати будь-де, де є взаємодія між людьми — на роботі, в закладах освіти, медичних та спортивних установах, у публічних місцях (пляжі, громадський транспорт, бари тощо), ба навіть удома (в колі родини чи друзів)!
Найчастіше домагання відбуваються в місцях, де існує певна ієрархія, соціальний тиск, недостатній контроль за поведінкою, або й погляд на неї "крізь пальці" з огляду на авторитет, заслуги, стать кривдника чи попередні взаємини з ним.
За даними UNFPA (Фонд ООН у галузі народонаселення), про сексуальні домагання на робочому місці повідомляють від 45% до 55% жінок у різних країнах ЄС. Та не слід обманюватися думкою, що проблема харасменту обминає чоловіків. У 2017 році актор Террі Крюс — той самий, з реклам Old Spice — розповів у Сенаті США, що став жертвою сексуальних домагань з боку впливового голлівудського продюсера. (Сам Крюс із 1989 року одружений з жінкою Ребекою Кінг, має чотирьох доньок і сина.)
У 2016 році на одній із вечірок Террі Крюса обмацав за геніталії Адам Веніт, керівник відділу кінофільмів талант-компанії William Morris Endeavour. Зрештою, у 2018 році, прокуратура вирішила не висувати звинувачення Веніту, позаяк термін давності для його судового переслідування минув. Іншими словами, Крюс оприлюднив ситуацію запізно — за словами актора, до цього він боявся помсти.
Інша перепона, пов’язана із сексуальним харасментом, — це звинувачення жертви, або віктімблеймінг. Замість підтримки людина, яка стала об’єктом домагань, нерідко чує щось на кшталт: "Сама винна", "Навіщо ти носила таку коротку спідницю?", "Чого не дав здачі — ти ж здоровий мужик!", "Тобі ж пощастило — сам(а) на тебе вішається!". Такі звинувачення змушують людей по всьому світу не повідомляти про харасмент — усе через страх осуду з боку суспільства, колег чи рідних.
Як протидіяти харасменту
Марина Діденко кандидатка психологічних наук, психологиня-практик, тренеркаСексуальний харасмент — це сильне та різке порушення кордонів: і фізичних, і психологічних. У цій стресовій ситуації людина може завмерти, не розуміти як поводитися — а пізніше картати себе за відчуття бездіяльності. Тому важливо правильно зреагувати на сексуальний харасмент уже в мить, коли він відбувається:
- Окреслити кордони. Треба чітко вказати, яку поведінку ти хочеш припинити і які прояви є небажаними. Не замовчувати й не віджартовутись. Уникати двозначних тверджень і прямо говорити про те, що викликає в тебе дискомфорт. Сказати "Стоп", "Мені це не подобається", "Не робіть цього".
- Зберігати дистанцію. Якщо можливо, відійти або змінити положення в просторі — не давати садовити себе на коліна тощо.
- Викрити кривдника. За можливості треба привернути увагу свідків, бодай спробувати залучити третю особу, особливо якщо це публічна локація.
- Не виправдовуватися. Ти не маєш зобов'язань пояснювати чи переконувати — тим паче кривдника.
- Фіксувати подію. Запам’ятавши деталі, записати їх одразу після ситуації.
Якщо ж людина щойно пережила сексуальний харасмент, треба подбати про себе невідкладно! Ось алгоритм.
- Безпека та підтримка. Варто поговорити з тими, кому довіряєш і на чию підтримку розраховуєш. Це можуть бути рідні, друзі, колеги тощо.
- Офіційні кроки та фіксація події. За бажанням можна звернутися до поліції, керівництва, юриста або правозахисної організації — залежно від місця й характеру домагання.
Що "каже" закон?
Нині в Україні є адміністративна відповідальність за скоєння сексуального домагання (стаття 173-7 КУпАП). Відповідальність кривдника за скоєне така:
- штраф від 80 до 160 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- або громадські роботи терміном від 20 до 40 годин;
- або виправні роботи терміном до одного місяця за вирахуванням 20% заробітку.
- Психологічна підтримка. Дозволити собі будь-які емоції — це нормально. Але замість того, щоб говорити собі негативні речі, краще кинути їм виклик, використовуючи позитивні афірмації. Це — позитивні твердження про те, що тобі подобається в собі. Не завадять й інші методи самопідтримки: дихальні практики, фізична активність тощо.
- Допомога фахівця. У разі пережитого харасменту варто звернутися до психолога, який працює з травматичним досвідом — це допоможе швидше повернутися "в колію".
- Відновлення кордонів. Слід усвідомити, що відповідальність за сексуальні домагання лежить тільки на кривднику. Для зміцнення особистих кордонів украй важливо навчитися говорити "ні".
У процесі важливо розпізнати мить, коли думки стають самозвинуваченням:
- "Я повинен був...", "Я не повинна була..." тощо;
- "Якби у мене був тільки [...], тоді цього б не сталося";
- "Я це заслужив", "Я посприяла цьому" тощо.
У такому разі психологиня Марина Діденко радить думати про себе як про друга чи подругу: "Якби друг розповів мені цю історію, я б звинуватив його?"/Чи подумала я, що подруга мала б зреагувати інакше?"
Часто ми можемо бути добрішими до наших друзів, ніж до самих себе. Отож варто спробувати сказати собі те, що почув би від тебе друг в аналогічній ситуації харасменту. Пам'ятай: твоєї провини у домаганнях до тебе нема, тому важливо про це не мовчати. Люди, які підтримають тебе, знайдуться завжди — якщо не в найближчому оточенні, то в колі тих, хто пережив схожий досвід.
