Як відсутність особистих кордонів заважає нам повноцінно жити
Фото: Getty Images
Особисті кордони — це невидима для інших, але чітка з позиції кожної окремої людини межа її власного "я", а саме її бажань, відчуттів та можливостей стосовно себе та до оточення. Будувати особисті кордони — це говорити про власні цінності та, за потреби, вміти відстояти їх та наполягти на своєму. Вибудовування кордонів передбачає вміння відкрито говорити про свої потреби та бажання.
Відсутність особистих кордонів робить нас вразливими. Зокрема, коли ми сприймаємо щось на власний рахунок чи гостро реагуємо на критику у свою адресу, та дозволяємо робити щодо нас те, що насправді, нам не підходить.
Буває так, що ми довго не помічаємо того, що перестали говорити про свої потреби, й витрачаємо багато зусиль на те, щоб терпіти обставини. Нас засмучують зауваження, й ми починаємо сумніватися у власній правоті навіть без логічної перевірки фактів.
Багато важливих рішень ми можемо приймати, виходячи з підсвідомого бажання робити "правильно" чи подобатись людям. Хоча насправді вже тривалий час (а може й завжди) ми йдемо проти власних потреб та переконань.
Без системи власних переконань, які ми вибудовуємо роками, роблячи висновки зі своїх дій та подій навколо, ми більш схильні покладатися на чиїсь погляди.
Людину, що має власні переконання та не покладається на зовнішні авторитети, важче зачепити та розчарувати. Адже, якщо вона сама для себе може визначити, за якими критеріями є хорошою людиною, то її віра у власну цінність та значущість зростає, зовнішні оцінки стають менш визначальними факторами. А це, своєю чергою, веде до внутрішньої свободи та незалежності.
Приклади здорових особистих кордонів
- ти не мусиш рятувати/лагодити інших;
- люди можуть проявляти злість, це окей. Але якщо тобі не ок з цим, уточни, що саме викликає цю злість;
- відмовляти нормально;
- ти не маєш відповідати за інших;
- кожен має право на власні почуття;
- робити себе щасливим — особиста відповідальність кожної людини;
- це нормально, коли з тобою можуть не погодитись;
- ти не маєш відповідати очікуванням інших;
- кожна людина самодостатня й може сама задовольнити власні потреби.
Нам властиво бути справедливими, добрими та чуйними до небайдужих людей. Однак, ми можемо потрапляти в пастку ідеї "зробити все можливе", а не те, про що нас попросили, якщо взагалі хтось звертався по допомогу. Часто, коли ми обираємо вислухати, поспівчувати, розв'язати проблему, ми не запитуємо себе: чи достатньо в нас на це ресурсу?
У здорових стосунках в нормі зберігається баланс "брати-давати"
Багатьом властиво також не показувати негативних емоцій: гніватися, ображатися, висловлювати невдоволення тощо, адже прояви цих переживань не підтримуються в суспільстві. Однак, часто проблема в тому, що ми просто не вміємо їх екологічно демонструвати, не насильницьким шляхом, без провокування подальшого конфлікту.
Гнів є яскравим та чітким маркером порушення особистих кордонів. Тому його слід "приборкати" в собі, та навчитись не впадати у відчай, коли ти перейшов кордони іншої людини настільки глибоко, що вона виявляє цей гнів.
Щоб почати встановлювати особисті кордони, ти можеш обмежити потік інформації, який споживаєш, взяти вихідний, якщо давно його хотів, привчити колег та друзів писати в чати до певної години. Головне зрозуміти, що пріоритетно навчитися поважати та цінувати не інших людей, а себе.
Матеріал є частковим перекладом статті з блогу Therapy Dave.
