Анна Завертайло про нові виклики, волонтерство та ресторанний бізнес після перемоги
На фото: Анна та Стас Завертайло
Сьогодні український бізнес переживає не найкращі часи. Спочатку пандемія, а тепер і велика війна змусили підприємців реагувати на нові виклики. Доводиться працювати в режимі віялових відключень та постійних загроз ворожих ракетних ударів. Солодка індустрія також стала на воєнні рейки. Кондитерський фронт почав проявляти креатив і створювати лінії патріотичних солодощів, мережі влаштовують спеціальні акції, активно волонтерять заради майбутньої перемоги. Ми поспілкувалися з Анною Завертайло, співвласницею мережі кафе-кондитерських Honey та пекарні "Завертайло".
Про адаптацію до викликів війни
Виклики війни – це зовсім нові виклики. Вони суттєво відрізняються від викликів пандемії чи економічної кризи.
Головна проблема – відсутність можливостей. Бо було втрачено багато налагоджених механізмів роботи. Але ми розпочали велику адаптацію від початку, й відтепер щодня постійно щось змінюємо в роботі.
Оптимізуємо, вмикаємо творче мислення і створюємо нові, актуальніші продукти, змінюємо пропозицію, меню, набуваємо нових навичок у всьому. Відсутність світла це реально найскладніший чинник, який шкодить бізнесу гарантовано заробляти, зростати та мати споживачів. Наразі ми підлаштували всі процеси, чекаємо на генератори.
Про рішення залишатися в Україні
Ми українці за покликом крові. В нас не могло бути іншого вибору. Ми любимо свою землю, свою державу, боронимо її від ворога разом з усіма українцями. Тому ми тут. Працюємо на перемогу.
Найбільше за рік досягнення і провал
Ми створили "Джонсонюка", і про це тістечко написали по всій Європі. Досі не віриться, наскільки це приголомшливе досягнення. Провали? Дещо таки ми не "втащили". Одного разу через відсутність світла на підприємстві ми не змогли віддати замовлення на 5 000 цукерок в дуже крутий проєкт.
UPD. Зараз кафе-кондитерська Honey переживає факап з отруєнням.Наразі очікуються офіційні результати лабораторних досліджень.
Про мотивацію йти далі
Я не страждаю від тривожності – занадто багато проєктів, планів та роботи. Я просто роблю те, що маю, і це заспокоює. В мені більше любові до життя, ніж страху. Тому я не "парюся" з причин, які не можу змінити. А приймаю життя таким, як воно є. У всій красі Божественного задуму. Чого тривожитися? Треба себе брати в руки, працювати, допомагати людям і насолоджуватися тим, що ми маємо, – своїм життям.
Про волонтерство
Донатити – це наше основне завдання під час війни. А точніше, заробляти, щоб допомагати Збройним Силам. Тому ми обрали для себе волонтерську функцію закупівлі зброї для наших солдат. Бо головне зараз – вибити ворога! Тому ми обрали бути партнерами Благодійного фонду Сергія Притули та ведемо проєкт з відновлення трофейних танків. Вже відремонтували два.
Про колекцію етнотортів у кав’ярні
О, це любов. Ще на початку червня ми всією командою почали шукати, як і чим підсилити наш культурний фронт.
Ми мріяли візуально втілити у декорі тортів красу по-українськи, тож переосмислили традиційні символи та основні візуальні образи, пов’язані з місцевими ландшафтами, квітами, рослинами, візерунками, знаками.
З красою, створеною природою, створеною людьми. Кожен декор мав транслювати особливе таємне повідомлення, що пройшло крізь час і простір у символах вишивки та інших зразків народної творчості.
Так ми обрали декілька основних елементів і почали працювати над перевтілення їх на кондитерський декор. Хотіли зробити такі торти, які були б доречними, вишуканими, стильними, прикрашали кожен святковий стіл, уособлювали українське кондитерське мистецтво.
Люди з початком повномасштабної війни стали більше бажати солодкого і цінувати поживні страви.
Про популяризацію української кухні
Треба вмикати голову і робити в Україні унікальні речі. Шукати, досліджувати власні надбання, вивчати культурну спадщину. Але створювати абсолютно нові проривні проєкти, які будуть мати сенс та нове гастрономічне бачення.
Якщо є бажання – знайдеться ресурс. Зараз складні часи, але є багато можливостей. Головне – не боятися їх побачити!
Про відвідувачів із лептопами
Взагалі мені не подобається, коли люди у закладах працюють замість того, щоб їсти. Але я не можу засуджувати людей, які обирають нас для того, щоб смачно поїсти та попрацювати, бо завжди намагаюсь зрозуміти кожного.
Мають бути правила поведінки для всіх. І якщо я ставлю себе на місце гостя, то очікую, що він так само чемно буде поводитися зі мною. Тобто зрозуміє, що є ще люди в чергах, і вони теж хочуть просто поїсти. Тому не слід засиджуватися за столом з ноутом та філіжанкою кави.
Про ресторанний бізнес після перемоги
Сподіваюся, він буде. І це вже досягнення. А далі справа за волею керівників та власників, які продовжать його розвивати. Гадаю, ресторанний бізнес стане ще більш чесним, відвертим, орієнтованим на українське не тільки у знанні традицій, а й у своїх спробах дослідити унікальність вітчизняних продуктів, щоб писати нову українську гастрономічну історію. А ще стане більш прогресивним, творчим, більш автентичним.
