Чому розташування має значення: Ілля Неправда про цінність району та новий ЖК Olegiv Podil

Фото: Olegiv Podil

Обираючи житло, ми спираємося на безліч критеріїв: поверховість, ціна, безпека, сусідство й, звісно ж, розташування. Останній часто стає визначальним, адже відображає наш стиль життя, цінності й звички. Для забудовника це також ключовий аспект, адже локація — це відповідь на головне запитання потенційного мешканця: "Чому я хочу жити саме тут?"

Про важливість району, зв'язок з історією й цінності, що простягаються крізь століття, ми поговорили з Іллею Неправдою — творцем концепцій та брендів. На прикладі проєкту ЖК Olegiv Podil, розташованому на старовинному Подолі, Ілля поділився своїм баченням. Саме він розробив бренд цього житлового комплексу. 

Яке значення в цьому проєкті мало розташування житлового комплексу?

У цьому проєкті ми повністю створювали продукт з нуля — працювали над брендом, над позиціонуванням житлового комплексу Olegiv Podil. А сам район ми детально вивчили, щоб краще зрозуміти, хто саме може бути зацікавлений у цій локації. Бо місце насправді непросте, і дістатися туди не завжди зручно, тож ми зробили акцент не на логістиці, а на цінностях, які це місце може дати.

Найголовніше — це, звісно, вид. Ми розташовані на пагорбі, з якого відкривається шикарна панорама — на старий Київ, Поділ. І це така річ, яку не купиш і не придумаєш — вона або є, або її немає. 

Другий момент — саме місце дуже сильне за енергетикою. Історично ця точка мала значення. Під час дослідження ми виокремили певний сегмент — "заможні подоляни". Це люди, які щиро люблять Поділ. Для них Київ — це саме Поділ, і вони не уявляють себе десь іще. Вони знають про всі мінуси — бруд, пацюків, проблеми з каналізацією, відсутність паркінгу — але все одно залишаються вірними району. Для них ми створили продукт, який поєднує локацію, яку вони люблять, із комфортом, якого їм так не вистачає. У нас є паркінг. Немає дворового безладу. І водночас — ті самі улюблені вулиці, атмосфера Подолу, але вже без побутових проблем.

Крім того, сам Поділ історично завжди був районом майстрів і творчих людей. Там були ремісничі майстерні, в яких працювали гончарі, художники, ковалі. І ми хотіли підтримати цей дух. Навіть зараз на Подолі дуже багато креативних бізнесів, агенцій, дизайн-студій.

Ця творча енергія — вона нікуди не зникла, вона жива.

Все це стало основою нашої бренд-концепції. Ми вирішили позиціонувати Olegiv Podil, як Art Boutique Residence. Хочемо, щоб сам простір був пронизаний мистецтвом. Щоб лобі, коридори, зони загального користування працювали як справжня галерея. Щоб там можна було проводити виставки, запрошувати гостей, відкривати двері — і щоб це було не просто місце, де живеш, а простір, що надихає. 

З того, що ви розповіли, чи можна сказати, що район і його історія стали основоположними в концепції?

Так, це справді стало основою. Ми дуже глибоко вивчали цю локацію — і я добре її знаю, бо сам там навчався й прожив багато років. Можна сказати, я був там щодня. Ми обходили всі ці пагорби, вивчили кожен закуток. Багато старих склепінь знаходили, копалися в історії, дивились, як усе розвивалося.

А чи була певна визначальна причина для роботи з цим районом? 

Ні, насправді ми не були на проєкті з самого початку. Ми долучилися, коли архітектурна концепція була вже готова. Був і неймінг — Olegiv. Зрозуміло, що він пов'язаний з локацією. І, чесно кажучи, це влучне ім'я — воно органічно вписалось в нашу концепцію, підсилило її.

Ми чітко розуміли: змінити щось глобально — вже не вийде. Але ми точно знали, що можемо додати — цінність. На момент, коли ми зайшли у проєкт, це була просто дуже красива архітектура: сучасна, з гарними темпами, все мало крутий вигляд, але не було зрозуміло — чому саме тут я маю жити? Чому це має стати моїм домом? І от якраз на це ми й дали відповідь. 

Ми "упакували" проєкт. Знайшли його місію, сформували концепцію. Ми бачимо тут не просто мешканців, а певне творче середовище — людей мистецтва, митців, музикантів, дизайнерів, інфлюенсерів, тих, хто щось створює і цінує справжнє. Тим паче саме такі люди зараз досить платоспроможні. Це якраз і є наш фокус. До того ж це невеликий будинок, бутикового формату. Це означає, що на поверсі небагато квартир, немає десятка ліфтів, усе камерно. Тут люди знають одне одного. Заходиш у будинок — і вітаєшся з кожним, бо всі знайомі, знаєш, хто де живе. Це дуже особлива атмосфера.

Ще одна деталь, яка доповнює нашу концепцію. Ми хочемо, щоб кожна квартира або апартамент мали свою ідентичність. Не просто номер 87, а, наприклад, апартамент, присвячений конкретному митцю. Це може бути художник, музикант, поет — той, кого обере сам мешканець. Якщо у вас є улюблений митець — ми можемо ідентифікувати вашу квартиру саме його ім'ям. Ба більше — на дверях буде гравіювання з підписом цього митця. Це справді круто.

Це про персональну емоцію, про зв'язок із культурою, про унікальність кожного простору.

Тож коли ми вже прийшли на готовий проєкт, наше завдання було не вигадати щось, чого там немає, а навпаки — знайти справжню цінність, яка вже є в цьому місці, й розкрити її. І ми це зробили. Ба більше — ця концепція почала впливати навіть на планування і на простори всередині будинку. Наприклад, забудовник побачив потенціал у терасах. Ми підкреслили: великі тераси — це справжній козир, і вони можуть стати основою відчуття "хочу тут жити".

На цих терасах можуть стояти сучасні скульптури. І це не просто якісь декорації, а роботи реальних українських митців, які сьогодні відомі в усьому світі. Наші скульптори зараз неймовірно виросли. Роботи Назара Білика, Міші Реви — це мистецтво світового масштабу. І коли в тебе на терасі стоїть їхня скульптура — це вже зовсім інший рівень життя. Це — вау. Це — культура у твоєму просторі. І саме це — про справжню цінність квадратного метра

Ти жив на Подолі дуже довго. Розкажи, які стереотипи знаєш про цей район? І що з них правда, а що вигадка? Чого насправді немає?

Я там навчався, дійсно добре знаю цей район. І хоч зараз я тут не живу, та прекрасно розумію, наскільки особлива атмосфера Подолу. У певний момент ми самі для себе сформулювали:

Поділ — це новий Берлін. І це не перебільшення. 

Тут усе органічно виростає: з'являються ресторани, готелі, концепт-стори, фешн-бутики, артпростори, івент-майданчики. Паралельно розвивається бізнес, будуються нові бізнес-центри, щось реставрується, щось відкривається. Навіть рейв-площадки, як-от на Кирилівській — вони створюють трохи хіпстерську, трохи андеграундну, але дуже справжню атмосферу. І це не те, що можна спроєктувати. Це не можна просто вирішити: "зараз побудую тут свій Берлін". Такі речі виникають тільки з часом, через живу взаємодію людей, через органіку. І це головна цінність Подолу.

У нас був цікавий досвід — ми запускали Vin bar на Хорива. Поруч — бургерна "3B", "Доска Бар" для скейтерів, артпростір "Завертайло", і водночас — офіси СБУ, поліція, люди в костюмах. І Vin bar, де публіка зовсім інша — більш доросла, культурна, така, що цінує вино і спокій. І що цікаво — все це на одному перехресті. П'ять абсолютно різних аудиторій. Вони не заважають одне одному, співіснують, доповнюють простір. І це працює. Це тільки Поділ може таке дати. В іншому районі Києва — просто неможливо. Там усе більш однорідне: район диктує свої правила, свою аудиторію, і щось різко інше — просто не приживається.

На Подолі ж можна розмістити щось нове, абсолютно відмінне — і воно почне працювати. Бо тут є прийняття, є свобода, є культурне змішання. Наприклад, та ж Namelaka — хто б міг подумати, що це місце стане точкою тяжіння? А ще недавно це була промзона з кримінальним шлейфом, повна розруха. Але саме там зараз стоїть Namelaka — ресторан, який працює, живе, притягує. І це диво. Але знову ж таки — тільки на Подолі таке можливо.

Поділ — це свобода. Місце, де всі можуть бути собою. І це — його суперсила.

Поговорімо трішки й про сам житловий комплекс. На твій погляд, чому краще обрати домівку в житловому комплексі, а не в будинку старої забудови. Чим приваблює цей формат саме житлового комплексу?

Ну, звісно, цей проєкт — унікальний. Я не буду повторювати, але очевидно: він бутикового формату, і це його великий плюс. Тут про ком'юніті, про те, хто поруч із тобою живе. А для людей творчих, чутливих до контексту, це критично важливо. Вони — гедоністи. Їм важливо, куди вони ходять, хто навколо, з ким перетинаються, хто в їхньому колі.

А якщо це ще й місце, де вони живуть, — то це вдвічі важливіше. Тому для них — саме такий формат.

І зрозуміло, чому краще жити в новому: бо є паркінг, а це — одна з головних проблем Подолу. Інфраструктура старого району просто не витримує навантаження. Стара інженерія — це катастрофа: постійно щось прориває, зникає світло або вода, запахи, аварії. Це буденність старої забудови.

Навіть якщо ми бачимо гарно відреставрований фасад на Подолі — це не означає, що там усередині нові інженерні системи. І, на жаль, у 90% випадків — ні, не нові. Тому що це одна з найдорожчих частин у реноваціях. Простіше побудувати нове з нуля, одразу з сучасною інженерією, ніж реконструювати щось старе. Це шалено дорого.

Реконструкція — це завжди складніше: потрібно зберігати стіни, обходити їх, підлаштовуватись. І таких прикладів у Києві — дуже мало саме через це. Тому більшість старих будинків живе на старій інженерії. А ще безпека, сусідство, спільнота — все це стає критичним фактором. Особливо зараз, у контексті повномасштабного вторгнення.

Чи може паркінг слугувати укриттям?

Звичайно, так, там передбачене укриття. Загалом зараз усі нові будинки такого рівня вже мають це в проєкті. Укриття або реалізоване окремо, або облаштоване на базі паркінгу. Думаю, в цьому разі — це буде саме паркінг, просто з окремою зоною, підготовленою під укриття. І це справді дуже важливий момент. Сьогодні — це не просто опція, а базова необхідність. Тому так, усе враховано.

Як ти вважаєш, що в цьому комплексі найкомфортніше? Що стане його родзинкою? 

Я думаю, що це іміджева частина цього комплексу. Бо коли він буде добудований і там з'явиться справжній артпростір, ти просто захочеш сказати: "Я живу в Olegiv Podil". І всі одразу зрозуміють, про що мова. Це вже певний рівень.

Це не просто адреса, це про статус, про успіх. Про те, ким ти є і чого досягнув.

Особливо для людей, які самі заробили свої гроші. Якщо ти дійсно працював і тепер можеш собі дозволити жити в житлі такого класу — це важливо. Це як точка, яку ти пройшов. І коли ти з гордістю можеш сказати: "Так, я живу там" — ось це, я вважаю, має бути основним вау-ефектом. Це має працювати саме так.

 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter