Діалоги з містом: Наталка Нікішина про переїзд до Києва, рідний Схід і кохання "з першої виделки"

Наталка Нікішина. Усі фото: Наталка Нікішина

У рубриці "Діалоги з містом" ми спілкуємося з творчими киянами про їхнє життя та проєкти через зв'язок із Києвом, натхнення, особливі місця й значення столиці в буденності та роботі. Героїня сьогоднішньої розмови — фудінфлюенсерка та переможниця проєкту "МастерШеф-14" Наталка Нікішина. 

Насамперед хочу спитати про переїзд до Києва: як це було? Чи вдалося місту стати для тебе домом? 

У 2014 році ми з родиною були змушені тікати від війни до Києва. Це був емоційно дуже важкий період для всіх нас. Ми залишили квартиру в Луганську, звичне життя, комфорт і фактично їхали в нікуди. У той час переселенців зі Сходу часто сприймали з упередженням, тому я була внутрішньо готова до холодності. Але сталося навпаки.

Мене одразу вразили привітність і відкритість киян — посмішки, готовність допомогти, проста людська нормальність. Це було несподівано й дуже підтримало в момент, коли земля буквально пішла з-під ніг.

У Києві я пішла до дев'ятого класу — мені було 14. Перші місяці, звісно, були непростими, особливо через різкий перехід на українську мову. Та адаптація минула швидко: я знайшла спільну мову з однолітками, з'явилися друзі, сформувалося своє коло.

З часом Київ став моїм особливим місцем. Саме тут відбулося все, що формує людину: перше кохання й перші розчарування, навчання і перший професійний досвід.

Це місто навчило мене хапатися за можливості й розуміти, що втрачене не повертається.

Сьогодні і Київ, і Луганськ асоціюються в мене з домом. Луганськ — це моя батьківщина, моє дитинство і затишок, точка на мапі мого серця, яку неможливо викреслити чи замінити. І так буде завжди. А Київ — місто мого дорослішання і становлення. Він прийняв мене в найскладніший момент і дав шанс стати тією, ким я є сьогодні. І, мабуть, саме тому я називаю його домом.

Чи є в столиці місця або ж ком'юніті, що нагадують тобі про рідний Схід? Якщо ні — хотілося б мати тут такий простір?

У моїх дитячих спогадах про Луганськ є один дуже чіткий образ. Найкрасивішою будівлею для мене був скляний корпус Східноукраїнського університету імені Володимира Даля. Він здавався символом великого міста — справжнього мегаполіса, ніби з фільму про майбутнє. Я дивилася на нього й думала: от поїду у велике місто — і там буде багато таких масштабних просторів. У цьому сенсі Київ справді виправдав мої очікування.

Але якщо говорити саме про східне ком'юніті, такого сталого простору я поки що не знайшла. Одного разу мене запросили на зустріч східняків, яку організовував проєкт "Дикий Схід". Це було дуже тепле відчуття — опинитися серед своїх. Наскільки мені відомо, подібні події більше не повторювалися.

Тож наразі я не зустріла місця, де вихідці зі Сходу могли б регулярно збиратися, підтримувати одне одного й створювати щось разом. Можливо, саме тому я почала формувати таке середовище самостійно. Мені дуже хочеться об'єднувати людей, створювати майданчик для спогадів і голосу Сходу. У цьому мені допомагає мій проєкт "Як удома". Поки що це рубрика в соцмережах, але я обов'язково перетворю її на щось більше.

До речі, розкажи більше про свій проєкт "Як удома".

Це дуже особлива й важлива для мене історія. Вона народилася в той момент, коли я почала готувати родинні страви, які в дитинстві для мене готували рідні — просто щоб бодай на мить відчути той самий знайомий смак.

І раптом я побачила, який відгук це має в аудиторії. Ці страви пробуджували спогади, асоціації з домом, теплі моменти. Тоді я зрозуміла: це щось значно більше, ніж просто їжа.

Саме так з'явилася ідея запрошувати на свою кухню луганчан і донеччан. Ми відтворюємо їхні родинні рецепти й говоримо про важливе: втрату дому, спогади, щасливі миті, про те, що для кожного з нас означає "як удома".

Люди пишуть, що впізнають у цих історіях себе. Що схожі пиріжки їм готувала бабуся чи мама. Що вони відчувають підтримку. І для мене це безцінно. Так проєкт "Як удома" став способом об'єднуватися й бути поруч одне з одним — через найпростішу й найчеснішу річ: їжу, знайому нам із дитинства.

Зараз кияни переживають складні часи. Що допомагає тобі триматися?

Чесно — триматися непросто. Останній рік морально був дуже важким, тому я не боюся говорити про те, що звернулася по професійну допомогу. І так, мені допомагають антидепресанти — для мене це питання відповідальності за свій стан, а не про слабкість.

Але є й інші речі, які мене підтримують. Насамперед — робота. Вона тримає в тонусі, дає відчуття сенсу й потрібності. Від самого початку війни зайнятість і можливість бути корисною стали для мене опорою.

Рятують і прості, дуже базові речі: спів, спорт, кулінарія. Коли готую — заземляюся. Коли читаю — перемикаюся від реальності. Коли працюю з тілом — повертаю собі відчуття контролю.

Зараз я вчуся не вимагати від себе щоденного героїзму. Просто робити те, що можу, в тих умовах, які є. І цього достатньо.

Чи є страва, що завжди покращує настрій і дарує відчуття затишку?

Смажена картопля з квашеною капустою. Майже ніхто не розуміє цього поєднання, але для мене це смак дитинства й абсолютна гастрономічна насолода. Добре пам'ятаю, як ця страва з'явилася в нашій родині: якось тато захотів чогось особливого й вигадав таку комбінацію. Для мами це була справжня дикість, а для мене — любов "із першої виделки".

Поділися улюбленими місцями в столиці: де тобі подобається гуляти, пити каву й проводити час?

Я обожнюю Ярославів Вал — це моє улюблене місце в Києві. Тут вирує життя, багато хороших кав'ярень і неймовірна стара архітектура. Відчувається дух міста з історією, який природно поєднується із сучасністю та креативом. І, звісно, моя любов — "Ярославна". Для багатьох киян це вже маленький символ, повз який я теж ніколи не проходжу: ці пиріжки давно підкорили моє серце.

Ще люблю Труханів острів і Русанівську набережну. Коли хочеться більше простору, повітря й тиші, їду саме туди. До того ж помітила, що вода мене дуже заспокоює. Хоча, якщо чесно, я не з тих, хто постійно гуляє: іноді бракує часу, а іноді — просто ресурсу.

А як щодо закладів? Якби ти показувала Київ уперше, куди повела б гостя? 

Якщо говорити про сніданки, я люблю ходити в "Косатку". Тут завжди смачно та атмосферно. Та загалом я фанатка азійської кухні. Тому "Китайський привіт" і "Тайський привіт" — мої стабільні фаворити. Нещодавно була в новому закладі Микити Силіна — азійському барі "Зірочка". І це вау — буду тепер там частою гостею.

Ще люблю водити друзів у Pie Spot Pizza або Pie Spot Burger. Це завжди безпрограшний варіант, коли хочеться смачно поїсти та провести час компанією. А на десерт і каву — звісно, у Honey.

Наостанок: уяви, що ти готуєш страву, натхненну Києвом. Якою вона була б — на смак, за інгредієнтами та подачею?

Думаю, це був би еклер із фундучним праліне та каштановим кремом англез — витончений, стриманий, але з глибоким, багатошаровим смаком. Тонкий баланс між ніжністю й характером.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter