Як психоделічно асистована терапія допомагає військовим позбутися ПТСР: розповідає дослідниця Марина Мормуль

Колаж: "ТиКиїв"

Згідно з даними МОЗ, в Україні понад 20 000 людей мають офіційно підтверджений діагноз посттравматичного стресового розладу (ПТСР). За різними оцінками, симптоми ПТСР можуть мати 20-30% військових і ветеранів, однак реальні масштаби цієї проблеми стануть зрозумілими лише після завершення війни.

Відповіддю на цей виклик стають ініціативи, що поєднують медицину, науку та системну реабілітацію: однією з таких є проєкт "Фенікс", у межах якого реабілітацію вже пройшли понад 120 ветеранів і ветеранок, а також члени їхніх родин.

Марина Мормуль, одна із засновниць "Фенікса", 15 років працювала у фармацевтичній галузі, керуючи повним циклом виробництва — від наукових розробок до виведення продуктів на ринок, проводила клінічні дослідження та працює на перетині науки, медицини й бізнесу.

Сьогодні її ключовий фокус — дослідницька діяльність і розвиток інноваційних підходів до діагностики та лікування психічних розладів, зокрема ПТСР. У своїй роботі вона поєднує практичний досвід реабілітації ветеранів із пошуком рішень, що можуть змінити підхід до психічного здоров'я — від ранньої діагностики до персоналізованих терапій.

Марина є активною учасницею Української психоделічної асоціації та послідовно просуває наукове, етичне й доказове вивчення психоделіків як перспективного інструменту в психіатрії. Її діяльність спрямована на інтеграцію світового досвіду, результатів клінічних досліджень і міжнародних стандартів у вітчизняний науково-медичний контекст.

Розкажи про твоє знайомство з психоделічно асистованою терапією. 

У моєму житті до повномасштабного вторгнення взагалі не було жодного дотику до теми психоактивних речовин. Можливо, тому що вже понад 10 років я практикувала різні практики самосвідомості: кундаліні-йогу (без активації), холотропне дихання, регулярні дихальні практики, трансцендентальну медитацію та самопізнання через різні системи. З них на постійній основі я обрала human design та IFS-практику.

Але з повномасштабною війною прийшли зміни, коли зруйнувалися всі без винятку опори: зміна країни проживання, новий побут із дітьми, завершення попередньої професійної діяльності, розлучення, пошук нових професійних напрямків, у яких хотілося більше сенсів.

Тоді я почала бачити масштаб ПТСР, спричиненого війною, особливо в близькому колі, і зрозуміла, що ніби все життя готувалася різними шляхами до того, щоб вкласти всі свої знання та вміння у сферу ментального відновлення.

Я мала виступ на швейцарському форумі Recovery Ukraine, де говорила про необхідність започаткувати окремий науковий напрямок вивчення психологічної травми війни. Тоді ж дізналась про українську асоціацію психоделічних досліджень UPRA з найновітнішими підходами лікуванні ПТСР та резистентних депресій. Мене познайомили із засновником асоціації, і почалися активні процеси.

Занурившись у цю тему, я нарешті усвідомила й визнала, що сама перебуваю в стані глибокого вигорання через кількість одночасних викликів. Побачивши результат триденної терапії одного ветерана, я вирішила спробувати й сама — якщо дійсно хочу займатися цим напрямком професійно.

Як проходив твій перший досвід психоделіків?

Мій перший досвід був дуже сильним і таким, що повністю змінив уявлення про можливості людського організму виходити за межі власної психіки. У своєму житті я не мала жодних уявлень про змінені стани свідомості, окрім алкоголю, який протягом останніх трьох років був відсутній у моєму житті.

Мене нічого не налякало: я перебувала в дуже безпечному просторі та поруч із людиною, якій довіряла. Так само не було образів чи тілесних відчуттів, здатних налякати. Хоча сам досвід був непростим, усі виклики були мені під силу.

Мене здивувало, наскільки потужним є відчуття себе й тіла у стані повної присутності. Психоделічний досвід повністю "втілив" мене — вивів із голови та замкненого кола непродуктивних думок, повернув довіру до Всесвіту й дав відчутне бачення того, що ми є духовними істотами, яким життєво необхідні цілі та приналежність до чогось більшого, ніж просто матеріальний світ.

Які в тебе були очікування від власної терапії та досвіду?

Я була повністю готова. Це був той стан, коли назад дороги вже немає, а новий шлях ще в тумані — лімінальний період, у якому ти готовий на все, аби лише знову знайти опори й відчути землю під ногами.

Фізично я також була підготовлена: давно дотримуюся чистого харчування, а додатково прибрала стимулятори — чорний і зелений чай (каву не вживала вже давно), щоб досвід був глибшим. Також я давно практикую рефлексію та усвідомлене планування власних бажань і прагнень, тому мала дуже чіткий запит.

Фактично про психоделічну терапію до власного досвіду я не знала нічого. Коли ця тема з'явилася для мене як потенційне розв'язання проблем ПТСР, я занурилася в неї вже професійно.

Я маю медичну освіту й тоді вирішила поновила свою сертифікацію вже як психіатр. Ретельно вивчала англомовні наукові дослідження, проходила навчальні курси, багато спілкувалася з чоловіком, який у цій темі вже понад 10 років, і бачила живий терапевтичний досвід ветерана. Для мене цього було більш ніж достатньо для підготовки.

Як би ти пояснила непосвяченій людині, чим терапевтичний контекст принципово відрізняється від "досвіду заради досвіду"?

Ключова різниця — у якості підготовки та готовності інтегрувати інсайти в повсякденне життя. Багато людей мають досвід взаємодії із психоделіками лише в рекреаційному або фестивальному контексті, що може бути небезпечним. Такі досвіди відбуваються не в безпечному й тихому просторі, який підтримує внутрішні процеси.

Крім того, є схильність романтизувати або перебільшувати значення образних інсайтів, тоді як основна робота має початися після досвіду — у період нейропластичності, який може тривати до пів року. Це вікно можливостей для впровадження свідомих змін у спосіб життя й мислення. Саме тут з'являється шанс вийти зі застійних, негнучких патернів психіки, які шкодять людині, але часто не піддаються зміні лише через розмовну терапію чи усвідомлення.

Як ти зрозуміла, що цей досвід — привід рухатися в бік досліджень? З чого почалося навчання та наукове заглиблення?

Цей шлях почався одразу. Я академічно вихована й науково орієнтована людина. Ще до глибокої концентрації саме на психоделіках я почала об'єднувати науковців навколо теми ментальних розладів, якісної психологічної реабілітації, новітніх методів діагностики та лікування.

Зараз це вже відображено в діяльності науково-медичного центру, що займається дослідженнями ПТСР, а також у роботі благодійного фонду ментального відновлення ветеранів, ветеранок і членів їхніх родин "Фенікс проєкт", який заснував мій чоловік, і до якого я активно долучилася.

Які питання в наукових дослідженнях психоделіків тебе найбільше здивували?

Те, що досліджень уже дуже багато, але водночас у цій сфері відчутно бракує фахівців із класичних клінічних досліджень. Через це значна частина результатів ще не оформлена суто доказово.

Також дивує, що вже є сфери, де практично немає альтернатив ПАТ, але прогрес у медичному застосуванні все одно рухається дуже повільно. Водночас уже зафіксовані позитивні результати при суїцидальних намірах, у підлітків, при розладах харчової поведінки, кластерних і фантомних болях, а найчастіше — при ПТСР та резистентній депресії.

Де сьогодні проходить межа між доказовою наукою і гіпотезами, які ще не підтверджені?

Мені здається, що класичний інструментарій наукового методу поки що не здатен повністю осягнути міждисциплінарність ефекту психоделіків. Тут є надто тонкі виміри — духовний, культурний, філософський, які виходять за межі суто медичного підходу.

Які ризики найчастіше недооцінюють, коли говорять про психоделічну терапію?

Я пов'язую ці ризики з медикаментизацією та небезпекою звести все до протистояння фармкомпаній і "дії препарату". Насправді ж значно більший вплив мають set & setting, роль терапії, компетентність терапевта і готовність людини відмовитися від ілюзії "чарівної пігулки".

У ПАТ ключову роль відіграє не лише речовина, а й контекст, у якому людина входить у досвід і виходить із нього. Саме тому в цій сфері так багато уваги приділяють поняттям set і setting — двом умовам, без яких глибока й безпечна робота з психікою практично неможлива.

Та навіть за ідеальних set і setting найважливіше починається після. Психоделічна сесія відкриває вікно нейропластичності — період, коли психіка стає особливо гнучкою. Але цей стан потребує інтеграції.

Без інтеграції навіть найглибший досвід швидко втрачає силу й перетворюється на яскравий спогад. З інтеграцією ж він стає точкою змін. Саме тому психоделічна терапія — не про тривалу роботу з минулим, а про набуття вектора на майбутнє з новою ясністю, відповідальністю й ресурсністю.

Про ПТСР серед ветеранів та досвід роботи з ними 

За роки існування проєкту "Фенікс" реабілітацію пройшли вже понад 120 ветеранів/ветеранок та членів їхніх сімей. Здебільшого вони дізнаються про проєкт від своїх побратимів або вивчаючи тему самостійно, коли звичні методи не допомагають у їхньому стані.

У чому специфіка роботи саме з травмою війни, а не з "цивільними" формами ПТСР?

Це більш комплексний ПТСР. Хоча фактично всі українці зараз потребують особливого ментального відновлення — через тривалу невизначеність, безнадійність, депривацію сну, розлуку та втрати. Усе це вимагає нових підходів і методів відновлення.

Як ви працюєте з питанням безпеки, відбору та довгострокових наслідків?

Існують чіткі критерії визначення ПТСР та неефективності попередніх ортодоксальних протоколів. За наявності фінансування ми могли б розгорнути перші офіційні дослідження ПТСР і психоделічно асистованої терапії серед українських ветеранів. Команда фахівців уже сформована й фактично чекає можливості працювати в масштабних проєктах.

ПАТ заборонена, якщо людина не готова внутрішньо або за наявності медичних протипоказань: гострі фази психічних захворювань, шизофренія в особистому чи сімейному анамнезі.

Як ти бачиш майбутнє психоделічно асистованої терапії в Україні?

Як мережу відновлювальних центрів, де сесії проводять навчені терапевти, а фасилітацією також займаються ветерани. Цей принцип уже показав дуже хороші результати в наших групах. І обов'язковий міждисциплінарний підхід: піклування про тіло, подальша соціальна реабілітація. Все це прописано в законі про реабілітацію, але наші спроби співпрацювати з реабілітаційними центрами поки неможливо втілити через брак команд, фінансування і законодавчі обмеження.

Тому зараз проєкт існує за межами України, але є всі можливості для відбору людей, що потребують реабілітації в Україні. Працюємо в цьому напрямку й чекаємо законодавчих змін, щоб можна було розгорнути наукові дослідження вдома.

Що ти сьогодні робиш інакше у власному житті, знаючи так багато про психіку та травму?

Цей шлях дав мені більшу довіру до себе й повернув до базових системних речей: турботи про тіло, здорового харчування, виходу з токсичних стосунків. Зараз я будую власну піраміду гармонії — піклуюся про тіло, психогігієну й душу.

Окремою лінією цього шляху стало навчання IFS-терапії — новітньому для України методу психотерапії внутрішніх сімейних систем, який на сьогодні демонструє одні з найкращих доказових результатів у роботі разом із ПАТ.

Для мене це можливість інакше вибудовувати підготовку та інтеграцію досвіду — глибше, точніше, швидше. Особливо в роботі з ветеранами, де результат часто отримується не в самому досвіді, а розгортається після нього.

Яке головне запитання про психоделічну терапію тобі видається найважливішим, але його майже ніхто не ставить?

Чому всі так її бояться? Можливо, тому що вона виводить людей з автоматизмів — і тоді ними стає складніше керувати.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter