KHAYAT: "Відмовлятись від свого — це не про мене"
Фото: пресслужба KHAYAT
Співак KHAYAT став відкриттям ще за часів участі в шоу "Голос країни", а в подальшій сольній кар'єрі ще більше розкрився як самобутній вокаліст і музикант. До того ж Андрій неодноразово брав участь у Нацвідборах на Євробачення і був за крок від перемоги.
Цьогоріч співак намагається підкорити сцену Нацвідбору вчетверте — його пісня має назву "Герци". Втім, цього разу він не потрапив до шортлиста фіналістів. Хоча великий шанс стати одним із них у нього є: якщо до 13 січня глядачі проголосують у "Дії" за KHAYAT як за десятого учасника.
"ТиКиїв" поговорив із виконавцем про Євробачення, творчі секрети, особисте життя та прості речі, які зараз його тішать.
Андрію, це вже твоя четверта спроба потрапити на Євробачення. Чому така наполегливість? Не здасися, доки не потрапиш?
Опускати руки, відмовлятись від свого — це не про мене. Я не сприймаю свою участь у Нацвідборах як "спроби" в буквальному сенсі — для мене це етапи творчого процесу. Євробачення — не мрія заради галочки, а можливість говорити зі світом мовою музики. Але я не роблю з цього фіксацію — просто йду за покликом свого внутрішнього голосу.
В одній із попередніх трьох спроб ти став фіналістом Нацвідбору та був буквально за крок від сцени Євробачення. Не образило, що цього разу тобі доводиться виборювати місце у списку фіналістів через глядацьке голосування?
Ні. Образа — це про его. А для мене зараз важливіше довіра. Якщо слухач готовий проголосувати, значить, між нами є контакт. Я сприймаю це як чесний і живий процес, як мотивацію та перевірку — чи відгукується моя музика людям тут і зараз.
Ти взагалі аналізуєш, які пісні "вистрілюють" на Євробаченні? Зважаєш на це, створюючи композиції для Нацвідбору?
Я не дивлюся Євробачення як таблицю формул. Останні роки показують, що час "форматної" музики нарешті минув. Цілеспрямоване написання музики з думкою "як зайти Європі" чи "як вписатись у формат" — це шлях в нікуди. Я намагаюся робити навпаки: писати за своїми відчуттями й не зраджувати собі — так, як і має створюватись музика.
Чи є, на твою думку, якась спільна помилка серед українських артистів, які хочуть потрапити на Євробачення?
Думаю, найбільшою помилкою учасників Нацвідборів багатьох років було намагання бути "зрозумілими", "своїми", "форматними" й відповідати очікуванням. Останні роки українські представники на Євробаченні вирізняються своєю "інакшістю", унікальністю та неочікуваністю. І саме тоді, коли Україна обирає шлях бути собою — чесною, сміливою, автентичною, вона або здобуває перемогу на конкурсі, або потрапляє до першої десятки.
А власні помилки аналізуєш, щось виправляєш із кожним наступним разом?
Авжеж. І не лише музичні. Я в цілому ніколи до кінця собою не задоволений, але це суто моє внутрішнє. В мене немає бажання щось комусь доводити, показувати "роботу над помилками" тощо. Ми не у школі, і я вже достатньо дорослий, щоб знати свою цінність та самостійно аналізувати свої рухи.
До речі, а свій особистий музичний стиль ти якось прораховував, чи він виник спонтанно?
Мій музичний стиль — це результат мого бекграунду, виховання та культур, які в мені перемішалися. Я просто дозволив собі не маскувати це. Не цуратись того, що мене виділяє, а прийняти.
Чим твоя пісня, яку ти хочеш представити на Нацвідборі цього року, особлива? Як довго ти її створював?
Я писав її близько місяця, шукаючи правильну форму для висловлювання. Вона — про стан, в якому ти живеш на межі витривалості. Коли світ диктує й випробовує, а в тебе всередині порожнеча. Ти ще не зламався, але сил рухатися далі вкрай мало.
Деякі рядки народжувалися в моменти, коли я взагалі не планував писати музику, й саме такі миті у творчому процесі я ціную найбільше.
Цьогоріч пісня пройшла довгий шлях змін і трансформацій. Від тієї версії, яку чули на закритих сесіях єврофани та оргкомітет, майже нічого не залишилося. Вона стала, як на мене, епічною та кінематографічною — немов птах, в якого виросли великі крила. І я щиро сподіваюся, що ці зміни будуть усім до вподоби.
Тиша та чай із лимоном
Наскільки тобі легко чи складно творити саме зараз, у ці непрості часи?
Чесно — бувають періоди, коли хочеться мовчати. Я вразливий до атмосфери, дуже емпатичний. Але з часом я зрозумів: не треба нічого з себе вичавлювати. Якщо не пишеться — значить, так треба. Натхнення саме знаходить моменти та можливості повернутися в моє життя.
8 березня ти даєш сольний концерт у Києві — яким він буде?
На ньому царюватимуть відвертість і живі емоції. Хочу, щоб люди вийшли після концерту не з думками "класне шоу", а з відчуттям пережитого тут і зараз та понесли його до своїх домівок.
Як ти готуєшся до виступів, концертів? Чи є певна програма — щось не їсти, чогось не пити, мовчати, медитувати тощо?
Не повірите, але я взагалі ніяк не готуюся — хіба що шукаю тишу у гримерці. Можливо, варто було б придумати якийсь ритуал для поетичної артистичної картинки, але в реальності я просто п'ю чай із лимоном та імбиром і прямую на сцену. Це якщо говорити саме про стан чи підготовку безпосередньо перед виступом.
Якщо ж мова про великі сольні концерти, шоу або Нацвідбір — це окремий мікровсесвіт: легше сказати, чого там немає, ніж перелічити все, що є (сміється). Це і робота у студії 24/7, і шліфування кожного акорду, і репетиції в танцювальній залі з хореографом-постановником. Це постійна взаємодія з маркетинг-відділом, стратегічні сесії з командою, затвердження тритментів, кастинги, робота з дизайнерами, робота в залі…
А у звичайні дні ти розспівуєшся, займаєшся вокалом? Як підтримуєш себе у вокальній формі?
До недавнього часу не займався — тягнув все на природних даних. Але нещодавно почав, бо все-таки зі знаннями в голові працювати легше. Проте вокал — це не тільки техніка, а й психоемоційний стан, гармонія із собою насамперед.
А фізичну форму як підтримуєш?
Трошки ледарював останнім часом, але базові тренування ніхто не скасовував. Це не про форму для фото, а про витривалість — сцена забирає достатньо багато енергії. Тому активно вриваюсь у січень!
Всьому свій час
Ти закінчив Університет ім. Драгоманова за спеціальністю "англійська й арабська мови" — чому арабська?
Мені завжди було цікаво залазити у складні задачі. Тим паче — чому б ні, якщо в мене вдома є носій арабської мови — мій вітчим? Арабська мова складна, але дійсно цікава, тому цей виклик був більше приємною подорожжю, ніж тортурами.
Цікаво, що ти маєш вигляд східного чоловіка, і ми знаємо, що частину дитинства ти провів у Лівані, хоча ліванець — твій вітчим, а рідний батько — українець. Тобі близька східна культура? Бо це ж трошки інший світ...
Дуже близька! І її вплив на мою особистість важко переоцінити. Вона навчила мене любити тишу й поважати свої потреби, відстоювати своє та вимикати емоції тоді, коли керувати має розум.
А ще вона мене навчила смачно готувати, не без цього (сміється).
Східний менталітет передбачає багато друзів — у тебе їх багато? Легко сходишся з людьми?
Я не з тих, у кого десятки друзів. Дуже відповідально ставлюся до того, кого впускаю у своє близьке коло. Для мене дружба — це форма любові, а любити всіх підряд я не можу.
А серед артистів у тебе є друзі?
У шоубізнесі в мене є теплі товариські стосунки, але я не живу тусовкою.
Ти якось зізнався, що віддаєш перевагу знайомствам в Instagram, а не в Tinder. Як це відбувається: ти бачиш дівчину, яка тобі сподобалась, і пишеш їй? І чи значить це, що будь-яка шанувальниця може написати тобі в директ, і ти відповіси та, можливо, запросиш її на побачення?
Чому б ні? Якщо я бачу людину, яка мене зацікавила, можу написати. Але це не означає, що кожне повідомлення в директ — початок якоїсь історії. Соцмережі — це лише інструмент в комунікації, не більше.
А офлайн знайомишся з дівчатами?
Авжеж, у реальному житті знайомитись набагато приємніше. Але соціальні мережі дійсно привчили людей до певної "безпеки" дистанційного спілкування, і, звісно, живих знайомств стає менше, на жаль.
Ти казав, що зараз тобі не до серйозних стосунків, бо ти зайнятий кар'єрою. А ти ставиш собі якісь дедлайни — мовляв, до такого віку про сім'ю не думаю, тільки працюю, а з цього віку вже думаю?
Ні, дедлайнів не ставлю. Все має відбуватись у свій час, коли для цього будуть і бажання, і можливості. Поки що я сфокусований на своєму творчому шляху.
А загалом — ти ставиш собі якісь короткі чи довгі цілі, чи пливеш за течією?
Скажімо так: я ставлю легкі позначки, а не чіткі плани. В цілому, в наш час і мріяти непросто, не кажучи вже про якісь масштабні плани. Але життя триває, і я навчився залишати простір для несподіваного.
Яким є твоє життя поза музикою, що тебе тішить, окрім неї?
Родина, поезія, кіно, смачна їжа…
Яка в тебе зараз найбільша мрія, окрім, звісно, нашої перемоги?
Щоб люди навчилися перетоплювати свій біль, свою лють на щасливі моменти життя, які сьогодні чомусь не в дуже високій ціні. А якщо особисто — щоб люди, яких я люблю, були живі та здорові якомога довше. І мир. Все інше можна надолужити.
