Художник Олексій Сай: "Наша "Чорна хмара" — це попередження світу: "Готуйтесь, вже припливло!"

Олексій Сай. Фото: надане Олексієм Саєм

На початку червня на Софійській площі на декілька днів зʼявилась у прямому сенсі чорна хмара — велетенська, дуже загрозлива та гучна. Виявилось, що "Чорна хмара" — це інсталяція, яка 25 серпня — 1 вересня представить Україну на відомому фестивалі Burning Man у США.

"ТиКиїв" зустрівся з творцем "Чорної хмари" художником Олексієм Саєм і поговорив про подробиці цього проєкту та участь в Burning Man.

Олексію, ти вже втретє готуєш проєкт для фестивалю Burning Man — чому така сталість?

Ну хоча б тому, що цей майданчик — місце, з якого дуже добре розлітається інформація, і тому на це варто витрачати час. Першу свою інсталяцію для ВМ я робив ще 2017 року, і мене ще тоді вразила атмосфера там: легка й дуже творча. Річ у тім, що на Burning Man не приїжджають випадкові люди. Суть цього фестивалю — в суспільному проживанні в інших соціальних умовах. Тут збираються ті, кому не ліньки витратити свої сили, щоб побудувати ціле місто в пустелі, а у фіналі прибрати все начисто, бо по закінченню події має здаватися, що ніякого фестивалю і не було. Тут кожен відповідає за все.

Аудиторія фестивалю специфічна, але думки цих людей здатні впливати на світ. Я правильно розумію?

Так. Розумієте, BM — не просто музичний  фестиваль, це одна з найвпливовіших артплатформ у світі, де народжуються культурні, соціальні й політичні сенси завтрашнього дня. Тож в якийсь момент Віталій Дейнега (ексзаступник міністра оборони України, засновник благодійного фонду "Повернись живим", генеральний продюсер інсталяцій Phoenix, I’M FINE та Black Cloud — Прим. Ред.) придумав, що через ВМ ми займатимемось адвокацією України, і я цю ідею підтримав. І сьогодні ми цим займаємось не тому, що так сильно хочеться, а тому, що бачимо, що це реально працює.

А чому "не так сильно хочеться"?

Бо важкувато. І це, в принципі, не відпустка. Робота в пустелі важка, наче на Марсі: вдень — спека, вночі — лютий холод. Торік і під час збирання, і під час демонтажу інсталяції нас супроводжувала піщана буря. А коли вітер, треба ходити навіть не в масці, а в респіраторі та окулярах, щоб щось бачити й зберегти очі. Там жорсткі умови.

Торік ви показували на ВМ інсталяцію I'M FINE, біля якої люди починали плакати — стільки в ній було "зашито" біди. Цьогоріч ви везете "Чорну хмару", яка візуалізує величезну екзистенційну загрозу, що нависла над головою людства. Як з'явилася ця ідея?

Ну, спочатку ми довго думали, що саме нам треба сказати. Річ у тім, що інсталяція — це спосіб комунікації з людьми. Якою сьогодні має бути розмова, щоб мати результат? Зараз вже не той час, щоб просто розповідати про нас і нашу війну — час показувати, що це може статись не тільки з нами, що світ заходить в турбулентну зону і треба бути пильними. Ну і від того вже пішла ідея "хмари". 

Я робив багато різних ескізів інсталяції, думав, як зробити її такою, щоб вона говорила до людей, була універсальною та ефектною, а ще щоб в цьому була краса. Краса — це така категорія в мистецтві, яка може бути, а може не бути — зважаючи на необхідність. У цій скульптурі краса була необхідна, бо всі мають запам'ятати її, відчути як досвід, який назавжди залишиться з кожним глядачем. А ще Black Cloud — не тільки велетенська надувна скульптура: в ній є світло і звук, громи й блискавки, в темну пору всередині й зовні хмари починають працювати стробоскопи, які імітують зародження бурі всередині. Але головне, що хмара несе звуки війни — вона в цьому сенсі дуже гучна. 

Про звукову доріжку, будь ласка, детальніше!

Аудіосупровід для проєкту створив український електронний музикант Involver, використавши звуки з акустичного щоденника запорізького музиканта Дениса Васильєва — той задокументував російські воєнні злочини (в інсталяції використані звуки вибухів та обстрілів Запоріжжя, яке потерпає від різних видів російської зброї — Прим. Ред.).

Як того року з I’M FINE у глядачів був візуальний і тактильний досвід — кожен мав змогу помацати всі ці отвори від куль — так тепер глядачі зможуть почути, як звучать виліт і приліт, який звук у FPV-дрона, який — у "шахеда", який — у ракети й протиракети. Це досвід, а не знання, і от мистецтво дозволяє надавати таким переживанням форму, яка запам'ятовується краще, ніж просто новини.

А чому хмарка? Ну, це попередження: "Готуйтесь, вже припливло!", або Get Ready! Це не декорація, а сигнал. Розмова, яку потрібно почати до того, як стане запізно.

Не розуміти, а відчувати

Киянам пощастило, бо вперше перед фестивалем ти вирішив показати свою роботу в Києві... 

Нам потрібно було в будь-якому випадку робити тестове збирання, бо в умовах Burning Man краще бути максимально готовим: там все це робити нелегко. І показати мало сенс, а Софійська площа для цього дуже підходить.

У твоєї "Чорної хмари" дуже складний ТТХ. Серед багатьох параметрів мене зацікавило, що на виготовлення Black Cloud пішло 4 км чорної тканини…

Це правда. 4 км чорної тканини важать тонну — і це тільки тканина, без дротів, що всередині. В цілому скульптура вийшла розміром 30 м завдовжки, 17 завширшки та 15 м заввишки (30х17х15). Всередині в неї 20 кВт світлових приладів і ще якась кількість кіловат звуку — точно не знаю. Також всередині — комп'ютер, драбини, дроти й купа всякого господарства.

У надутому стані хмару підтримують шість "дуйчиків". І ще поруч стоїть величезний генератор, який це все підживлює.

У жорстких умовах пустелі Невада це все точно витримає?

Ця конструкція вивірена інженерами й сотні разів ретельно перевірена. Ми ж серйозні хлопці. З боку організаторів фестивалю вона також буде перевірятися. Це дуже ретельна, кропітка і в чомусь бюрократична робота, бо ми відповідальні за те, щоб на фестивалі нікого випадково не вбило і ні з ким нічого не сталось.

Я десь чула, що Black Cloud в кінці фестивалю спалять…

Ні, неправда — хто це сказав? Там спалюють дуже небагато чого. 2023 року ми робили інсталяцію Phoenix, яка мала вигляд тризуба, заколоченого, як і багато українських памʼяток мистецтва, від ракетних обстрілів.

І ось вона стала першою українською скульптурою, яка взяла участь у традиційному спаленні фігур на фестивалі — ми спалили коробку від неї, і то частково. 

Коли Black Cloud зібрали на Софійській площі, тобі самому не було страшно поряд із нею?

Розробляючи щось, я завжди виселяю себе з людини, яка це все придумала, і вселяю в людину, яка побачила твір вперше. Особисто для мене наша хмара має загрозливий вигляд, працює і здається осмисленою. Та і люди наче не скаржились — ніхто нічого поганого мені не казав.

Та все ж були ті, хто відчув поряд з інсталяцією негативні емоції. 

Ну, а чому ні? Ця хмара така велетенська, тривожна та нависає. Але ж задум всім зрозумілий. Інша справа, багато хто починає давати поради, як все покращити. Та я вже до того звик, і в мене випрацьована резистентність до всяких побажань щодо мистецтва. Мені нормально — хай кажуть, що хочуть. Я знаю свою справу і не хвилююсь.

Чи треба взагалі таке мистецтво розуміти або судити?

Його треба відчувати або не відчувати. Судити за бажанням. А ось розуміти… Я начебто намагаюся зробити так, щоб моє мистецтво не треба було особливо розуміти. Ну це ж хмаринка — що там в ній розуміти? 

Мистецтво можна просто відчувати. Ну от як музику: її слухають, але не всі аналізують. А на моє мистецтво треба дивитись. 

Але ж потрібно і в контексті бути, щоб недолуго не засуджувати. Ну як з "Чорним квадратом" Малевича,  ми ж можемо сказати: "Фу, що це за геометрична фігура". Але ж вже доведено, що це світовий шедевр. 

Авангардний процес у мистецтві дуже важливий —якщо він комусь не подобається, це не означає, що його не має бути. Так само як академічна наука: запитайте в пересічного громадянина, чи подобається йому якась там формула — його відповідь не матиме жодного значення для тих, хто цим займається. Я не намагаюсь бути зарозумілим, але це різні процеси. А Black Cloud — це робота радше вжиткова, це масова комунікація з людьми, тому особливо аналізувати її немає сенсу. Вона проста.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter