"Київ, що тримається", Федір Cердюк: війна — це частина життя
Федір Сердюк та Нікіта Добринін
"Київ, що тримається" — інтерв'ю з важливими для Києва людьми, які розповідають про свої правила збереження сил та віри у важкі для українців часи, та допомагають іншим. Федір Сердюк — експерт з тактичної медицини, а у цивільному житті — підприємець, який входить до українського та європейського списку Forbes "30 до 30".
Сертифікований інструктор California Emergency Medical Services Authority та сертифікований тренер інструкторів першої допомоги товариства Червоного Хреста України. Свій шлях як експерт з тактичної медицини почав після пожежі в одеському будинку профсоюзів. У 2014-му організував курси з медичної допомоги для військовослужбовців у зоні проведення АТО. В цей же час співпрацював з проєктом "Медсанбат", у межах якого проводить навчання військових у зоні бойових дій. У 2016 році став співзасновником компанії Fast та благодійного фонду Pulse, завдяки якому вже понад 15 000 військових отримали знання з надання медичної допомоги за міжнародними протоколами.
Повне інтерв'ю дивитсь тут.
У дев'ятому випуску "Київ, що тримається" ведучий Нікіта Добринін поговорив з Федором Сердюком про те, як технології можуть посилити Збройні сили України, чому важливо відвідувати курси тактичної медицини та як війна змінила наше суспільство.
Микита: Федір, дуже радий бачити тебе в Києві! Знаю, що ти тут буваєш не так часто. Переважну більшість часу працюєш по різних містах та в рідній Одесі...
Федір: У Києві маю регулярні наради, тут відомі "центри прийняття рішень" і мені доводиться їх час від часу відвідувати. Тут є багато наших партнерів із приватного і державного сектору. Я прожив у Києві 5 років, але останні два приїжджаю з візитами.
Микита: Як змінився Київ за час повномасштабного вторгнення на твій погляд?
Федір: Зараз, як на мене, у місто повернулося життя, порівняно з минулим роком. Я щасливий бачити ресторани, що працюють, насичений трафік, людей, що поспішають у справах... У цьому є певний сюрреалізм, зважаючи на те, в яких умовах ми перебуваємо. Але люди живуть своє життя і це круто.
Микита: Можеш уявити картинку, в якій під час війни зупиняється абсолютно все життя в країні?
Федір: У мене багата фантазія. Я чудово уявляю Київ знищеним, зруйнованим, перетвореним на Бучу, Ірпінь, Маріуполь. Я це уявляю дуже добре, і думаю, що це варто тримати в голові, бо це абсолютно реальний сценарій. Навіть зараз, навіть через два-три роки. Адже розмір проблеми, з якою ми зіштовхнулися — як слон в кімнаті. Настільки великий, що можна його навіть не помітити. На побутовому рівні — це чудово, що люди тримаються, працює економіка, є бенефіт для ментального здоров'я людей, які повертаються з війни, з виконанням завдань, захисту критичної інфраструктури... Це супер. Але ця "тепла ванна" надає велику спокусу жити так, наче загрози немає. І це тривожна тенденція.
Микита: А що буде далі? Та якщо це тривожна тенденція, що потрібно з цим робити?
Федір: Все буде добре, або ні. Є речі, на які ми не можемо вплинути. Або на які наш вплив опосередкований. Приміром, чи можемо ми вплинути на швидкість західної допомоги? А от на підготовку військових з тактичної медицини — можемо, це одна з речей, якими я займаюсь. Вже оголошено, що буде додаткова мобілізація, а ми ще не навчили, не підготували і не побудували інфраструктури для регулярної підготовки тих, хто вже мобілізований. Зараз це завдання — не просто із зірочкою, а на олімпіаду.
Микита: Минулого року проходили спільні навчання "Пульсу" і естонських колег з тактичної медицини. Чому саме Естонія стала таким партнером для нас?
Федір: Співпраця з Естонією триває з 2014 року. Естонці з американцями були першими, хто вчив українських інструкторів тоді, на початку війни. До того ж Естонія — повноправний член НАТО. Це країна, яка є для Альянсу однією з пріоритетних через спільний кордон зі злочинним утворенням на ім'я росія. І це країна, яка має такий самий голос в НАТО, як і всі інші учасники. Проте з Естонією набагато простіше мати справу. Для мене немає проблеми в тому, щоб зателефонувати командувачу збройних сил Естонії. Або написати емейл та отримати протягом трьох днів відповідь. Естонія для нас дуже важлива, адже є точкою входу не тільки для організації "Пульс", а взагалі для військово-медичної співпраці України з НАТО.
Микита: Чи планується співробітництво з іншими країнами?
Федір: Так, є й інші країни, з якими ми плануємо, або вже інтенсивно працюємо, але я не можу поки про це говорити. Вони дуже зацікавлені у співпраці, адже готуються до великої війни. Буде вона чи не буде — вони готуються, бо поки в Європі маємо досвід повномасштабної війни тільки ми та росія.
Микита: Чому важливе співробітництво країн НАТО і України в питаннях тактичної медицини?
Федір: Ми можемо отримати від країн НАТО більше якісної матеріально-технічної допомоги, якщо вони зрозуміють, що ми вміємо з цим обладнанням працювати. Політика наших союзників така, що надається те обладнання, яке буде ефективно застосоване. Не менш важлива й сама медична дипломатія. В них є система управління, в них є медичні дані, яких у нас немає. У них є управлінські, технологічні та інші рішення, які ми можемо запозичити. В них є ресурси для підготовки особового складу, яких нам не вистачає.
Західна система будувалася десятиріччями навколо доктрини глобальної війни з тероризмом. А проти України росія діє інколи повстанськими методами — ворог не виходить у відкриту війну, не має важкої техніки, переважаючої артилерії, засобів спостереження тощо. Зараз західна доктрина змінюється. Забезпечення і медична тактика змінюються. Америка та Естонія ніколи не мали справи з такою загрозою та умовами як в Україні.
Микита: Поясни, в чому різниця між медичною підготовкою та тактичною медициною?
Федір: Тактична медицина спрямована на військових або учасників сил оборони, а медична підготовка важлива для людей, які опинилися на місці воєнних подій та готові надати допомогу собі та іншим. У військових є певні задачі — виконати завдання і залишитися живими. Тактична медицина інтегрується в загальну тактику підрозділу. Ми готуємо людей до певних сценаріїв. Приміром, є дослідження, від чого здебільшого помирає цивільне населення — це серцево-судинні захворювання, онкологічні та ін. Ми вчимо цивільних проводити серцево-судинну реанімацію, і у разі раптової зупинки серця потерпілий отримує шанс вижити. Якщо ж у військового зупиняється серце — воно майже завжди зупиняється через крововтрату, тому проводити серцево-судинну реанімацію — недоцільно. Це різні набори навичок, якими люди мають володіти через різні загрози. Тактична медицина готує до порятунку життя на полі бою від поранення.
Микита: Зараз у нас вже більше людей тямлять у тактичній медицині, ніж у 2014-му?
Федір: Так, у 2014-му турнікет був як матірне слово. Зараз волонтери в невеличких селах розуміють, які турнікети краще купити, бо вони рекомендовані комітетом ТССС. Люди отримали величезний бойовий досвід. Зараз немає у світі найдосвідченіших медиків, ніж українські! В нас один шпиталь на лінії фронту приймає більше поранених за добу, ніж усі американські шпиталі під час іракської кампанії.
Але є проблема — нам треба понад мільйон людей із сил оборони навчити тактичної медицини. Це підготовка особового складу, бойових медиків, лікарів, логістика і забезпечення медичної евакуації, індивідуальне і групове медичне забезпечення, а також увесь бюрократичний апарат пов'язаний з цим. Блок тактичної медицини — майже весь проблемний.
Микита: У 2017-му ти разом із командою створив чат-бот "Джгут", який містить необхідні знання як надавати першу допомогу. Чи є статистика, що частіше запитують люди та яку інформацію вони шукають?
Федір: Найчастіші запити — це "людина перестала дихати" і "критична кровотеча".
Микита: Чи можна використовувати штучний інтелект для розвитку тактичної медицини?
Федір: Для мене найтехнологічніша річ, яку я б хотів запровадити — це реєстрація всіх військовими травм. Щоб отримати статистику, від чого найбільше помирають військові, яка допомога надається, яка тривалість евакуації, які є проблеми тощо. Це може дати нам ефективну формулу розміщення логістичних пунктів, розрахунки, куди краще інвестувати. Для цього нам спершу треба почати правильно збирати цю інформацію, саме тут може допомогти штучний інтелект. Є доволі ефективні технологічні рішення, які можна застосувати.
Микита: Ти також є засновником благодійної організації "Бета-технології перемоги". Чим вона займається?
Федір: Тим, що люди в формі навчають людей у формі, а не сторонні інструктори. "Бета" співпрацює з певною військовою частиною і командуванням, де знання, які накопичені на полі бою із застосування дронів, радіоелектронної боротьби, розвідки й інших засобів, акумулюються і поширюється Збройним силам. Це інструктори, які за допомогою сучасних технологій готують досвідчених військових робити свою роботу ще якісніше
Микита: А де в Києві можна навчитися медичної підготовки?
Федір: У всіх, кого ви зможете знайти в інтернеті. До всіх організацій по черзі, з інтервалом у пів року, я раджу сходити. А ще — домовитись зі своїм роботодавцем, щоб він організував відповідне навчання на підприємстві. Я думаю, що програми будуть різні. Їх можна буде порівняти, а за рік-півтора сходити ще до того, хто сподобається найбільше.
Микита: Як для тебе почалася війна?
Федір: Я відправив у середині лютого 2022-го родину за кордон і приїхав у Київ, у нас був тут захід, на якому ми навчали киян зупиняти кровотечу. Ми навчили протягом одного дня близько тисячі людей накладати турнікети! Всім було зрозуміло, що буде повномасштабне вторгнення, я просто чекав. 21 лютого, 22... 23-го я вже сильно втомився. Втомився бути готовим. Прокинувся 24 лютого — і вже о десятій ранку почав виконувати певні свої обов'язки, про які я не хотів би багато говорити. За кілька днів я повернувся в Одесу і почав працювати.
Микита: Тобто ти знав, що буде повномасштабне вторгнення?
Федір: Усі знали. Джо Байден казав наче не тільки мені одному... Міністр оборони США Ллойд Остін казав, що в шпиталі завезли кров... Директор ЦРУ Вільям Бернс попереджав, що путін зробить заяву за декілька днів... Думаю, що знали всі, просто не всі хотіли в це вірити. Так і зараз, не всі хочуть чути, коли я кажу про те, що з Києвом може статися те, що сталося з Маріуполем.
Микита: Що потрібно для того, аби люди зрозуміли, що це може стати реальністю?
Федір: Я не хочу кричати: "Прокиньтеся, в нас війна, нас всіх знищать!". Це не моя роль. Я звертаюсь до людей в політиці та в армії, а пересічним громадянам я просто хочу подякувати за те, що вони працюють та роблять, що можуть. У мене немає бажання сіяти паніку, проте ми маємо справу з потужним супротивником. І гіпотеза про те, що війна закінчиться, коли ворог втратить 100 тисяч солдатів не виправдалася. Поки що ніхто не знає, якою срібною кулею можна зупинити цього монстра, який не рахує втрат своїх людей. В Афганістані Радянський Союз втратив 15 000 і росіяни казали, що ніколи більше не хочуть воювати. В Україні Генштаб нарахував 350 тисяч вбитих росіян і поки що суспільство в росії не дуже на це реагує. Українцям потрібно підготувати план Б. Сподіватися на краще, але розуміти, як діяти у разі поганих сценаріїв.
Микита: Як війна змінила тебе?
Федір: Це питання потребує відвертості. Чогось я перестав боятися, у чомусь, навпаки, впав до інстинктів... Якщо щось мене справді змінило — то це вирішення складних завдань, а не війна та намагання росіян мене знищити.
Микита: Чи змінилася твоя реакція на кризові моменти за час війни?
Федір: Ще за часів АТО я заїжджав у зону і мені було "стрьомно" їхати в Лисичанськ, Новотошківське… Пам'ятаю, там підірвалися на мінах представники ОБСЄ і мені дуже було страшно, що ми зараз на міну наїдемо... Я приїжджав у Маріуполь, ми жили в центрі міста, і думав "а раптом вони вирішать обстріляти центр Маріуполя". Тоді мені було 20 чи 21 рік.
Зараз я відчув, що в країні система безпеки стала набагато потужнішою. Я більше довіряю силам оборони, ніж це було до війни. Я знаю багатьох військових тепер особисто і розумію ролі цих людей в історії України. Взагалі я став набагато оптимістичнішим, як би це дивно не звучало. Тому що війна — це частина життя. Оптимізм з'явився тому, що я познайомився з людьми, які мене надихнули, я дивлюся в майбутнє з оптимізмом.
