"Маю цеглу з масонськими знаками, мальтійськими хрестами та нашим тризубом": інтерв'ю з колекціонером
Фото автора
Люди обожнюють руйнувати. Навіть під час війни тишком-нишком забудовники зносять у Києві старовинні будинки. Тож історія зникає не поступово, а миттєво. Інколи — за одну ніч. Проте є люди, які, навпаки, збирають її по камінчику. Або, як у нашому випадку, по цеглині. Ми поспілкувалися з колекціонером Олександром Таращуком, у зібранні якого представлені вельми солідні зразки як знаних, так і маловідомих виробників цегли, які розбудовували наше місто.
Олександре, а як довго ви у "справі"? Скільки років збираєте цеглу?
Близько 15 років. Взагалі все розпочалося з бажання трішки погратися с декором. Хотів створити якийсь цікавий інтер'єр. Проте бачте, як втягнувся (Сміється.). Спочатку я просто збирав цеглини, відмивав та розташовував на поличках, а вже потім став детально досліджувати історію: які заводи випускали, де вони розташовувались, які клейма мали. Ба більше, я навіть випустив книжку-довідник "З чого збудовано Київ". Матеріали для неї я збирав-вивчав десь п'ять років.
Скільки всього цеглин у вашому зібранні? Чи ви вже кинули рахувати?
Кинув. Насправді це тільки на початку цікаво: 10 штук, 30, о, 50! А потім ти просто перестаєш цим перейматися. Кількість не головне. Проте мої друзі порахували, що плюс-мінус десь 1000 цеглин. Кожен із цих стелажів (показує на власноруч зроблені полиці. — Прим. авт.) тримає на собі вагу у 0,5-1,5 тонни. З них десь за 300 штук — це київська цегла: Зайцева, Снежка, Ріхерта, Бернера та інших поважних осіб, що виробляли цеглу. Є навіть цегла з такого "режимного об'єкта", як Київська фортеця: вона має клейма з роком виготовлення та літерами К, КП та КВ.
Все інше — з багатьох областей України, Угорщини, Словаччини, Польщі. Колекція формувалася зі зразків звідусіль. Деякі екземпляри прикрашено мальтійськими хрестами, масонськими знаками…
1881 рік. Декілька років тому на цегельному заводі, що належить професору гігієни місцевого університету В. А. Субботіну, було виявлено тиф серед робітників. Появу хвороби пояснили тоді в місті поганим приміщенням для робітників…
(із книги "З чого збудовано Київ")
Я звернув увагу на угорську цеглу у вашій колекції — її тут багато…
І це не випадково. По-перше, вона дуже красива — її художнє оформлення неймовірне. По-друге, в угорців є своя асоціація колекціонерів цегли, що нараховує десь 150 осіб. І там все дуже серйозно та професійно: люди сплачують членські внески, в них своя бухгалтерія і фірмова печатка. Проте головне — це їхні збори, на яких можна знайти та обміняти круті екземпляри для своєї колекції.
Пам'ятаю, як їхав на подібну зустріч, і у мене в машині лежали папери з розкладом різних тамтешніх заходів. А людей на кордоні, щоб ви розуміли, обшукували дуже серйозно. Проте коли митник побачив папери та зрозумів мету мого візиту, то він на мене вже й уваги не звертав. Мовляв, колекціонер — з ним усе ясно. Тож мене, на відміну від інших, доволі оперативно пропустили.
Як ви зазвичай полюєте на цеглини?
Їх можна купувати, але це для мене якось… не спортивно. Не так цікаво. Проте колись на Рівненщині я побачив дуже цікавий екземпляр цегли з тризубом, то не міг заспокоїтись, поки його не придбав. Чому купив? Це справжній раритет. І знайти такий — шанс на мільйон. Тож я не витримав. Проте це швидше виняток із правил.
Зазвичай я йду туди, де зносять старий будинок, і домовляюся на місці з охороною чи виконробом. Питаю, чи можу я там цеглину-другу собі для колекції пошукати. Раніше було набагато простіше — майже завжди дозволяли. А тепер з'явилась інша "фішка". Коли людина відверто не розуміє, навіщо комусь може знадобитись цегла, то починає думати, що та, ймовірно, чогось варта. Приміром, коли у Києві зносили будинки старої фабрики, тамтешній охоронець почав мені розповідати, що він продає одну цеглину по 100 доларів. Коли я ошелешено перепитав його: "За скільки?!", ціна різко трансформувалася у 100 грн. Тож таке.
Крім того, моя колекція поповнюється завдяки друзям. Хтось сам привозить: "Знаю, що ти таке полюбляєш". Або ж мені дають інформацію-наводку, що там-сям руйнують щось старовинне, тож не гай часу, їдь.
Завідує заводом (київський цегельний завод на Юрковиці) помічник начальника виправного арештантського відділення Леонович. Працює на заводі 165 осіб. Спочатку передбачалося, що арештантів щодня водитимуть на роботи з місця їх постійного ув'язнення. Але потім це було визнано незручним, і тепер на заводі збудовано казарми для 120 арештантів.
(із книги "З чого збудовано Київ")
Чи зверталися до вас наші краєзнавчі музеї — можливо, за порадою чи з проханням поділитися раритетами?
Музеї до мене не зверталися, а от я до них — так. Декілька разів писав до Музею історії Києва з пропозиціями про співпрацю, проте ніякої відповіді від них не отримав. А так різні люди та організації час від часу просять у мене цеглу для якихось своїх заходів або фестів.
Розкажіть про найнеприємніше, з чим доводиться стикатися у пошуках.
Найнеприємніше у цій справі — зіпсувати спину. Я не жартую. Адже цеглу носиш власноруч, а це те ще навантаження. Зірвати спину — простіше простого!
1901 рік. Вчора об 11 годині ранку спалахнула пожежа на Куренівці на цегельні купця Козинського. Невідомо з яких причин загорівся великий дерев'яний навіс для зберігання цегли, що незабаром весь був охоплений полум'ям.
(із книги "З чого збудовано Київ")
