Про творчість під час війни, роботу з Аланом Бадоєвим та світовими зірками: інтерв'ю із засновницями бренду Luvi
Фото: Luvi
Ти не знайдеш в інтернеті багато інтерв'ю з цими дизайнерками, але вони дуже відомі серед зірок українського шоу-бізнесу, у колі дизайнерів та поціновувачів гарного та якісного одягу. Просто весь цей час вони були занурені у свою улюблену роботу, створювали круті сценічні костюми та працювали над своїми колекціями. А от спілкування з журналістами здебільшого уникали. Кажуть, що не дуже люблять публічність та бажають, щоб за них говорив їхній одяг.
Читай наше нове цікаве інтерв'ю із засновницями українського бренду Luvi Людмилою Седляр та Вікторією Заграфовою. Серед клієнтів Luvi — Макс Барських, Alekseev, Алан Бадоєв, Ольга Фреймут та навіть світові зірки. Поговорили про все: про творчість під час війни, про роботу із зірками, про постійну нестачу часу та неймовірну віддачу від роботи.
Нещодавно Luvi випустив колекцію Pre Fall 2023 "Літник", яка має дуже цікавий бекґраунд, пов'язаний з розвитком залізничного сполучення у Галичині наприкінці XIX століття. Літниками називали людей, які приїжджали в ті краї на відпочинок. Дизайнерки розповідають, що українські традиції, культура та ремесло надихають їх на створення гарного та сучасного одягу з етнічними елементами. Але не тільки це...
Ви завжди занурювалися в історію та культуру України?
Людмила: Мені зараз дуже подобається, що люди почали купувати своє, українське. Ми ще пам'ятаємо ті часи, коли люди дізнавалися, що це українське в магазині, і їм було не дуже це цікаво. Їм хотілось щось французьке, бажано відомого бренду. Але війна вплинула на те, що люди почали цікавитися своєю історією більше і ми так само.
Вікторія: Щодо етнічних якихось мотивів, то ми дуже добре розуміємо що таке дизайн і добре знаємо, як зробити так, щоб одяг мав симпатичний вигляд. І ти дивишся, що у тебе є певний багаж і ти вмієш поєднувати цікаві деталі. Нам сподобалася якась квіточка, переважно Люда це все вибирає, ми разом дивимось і робимо з різних елементів свій якийсь малюнок, бо нам так подобається.
Людмила: Але коли ми почали читати ці всі історії, то дуже багато різної інформації спливло. Хтось каже, що є сенси у певної вишивки, а хтось пише, що сенсів немає.
Вікторія: Але ж річ у тому, що тобі подобається якась деталь, ти отримуєш від цього задоволення й ти її впроваджуєш у дизайн свого одягу і в цьому і є сенси.
Людмила: Зараз дуже багато дизайнерів критикують за те, що вони шукають сенси там, де їх немає. Але якщо собі уявити, що тоді жінки вишивали у своє задоволення, щось собі думали, вкладали якісь свої сенси — це й має свою цінність.
Вікторія: А оскільки ми обожнюємо ремесло, то ми беремо це у свою роботу. Ми завжди використовували й використовуємо тільки якісні матеріали та робимо практично таку старовинну роботу, яка робить наші речі дуже гарними.
Ви якось розподіляєте між собою обов'язки у вашому дуеті?
Вікторія: Така дурна ситуація, що ми ніяк ці обов'язки не розподіляємо. Ми як дві вишеньки з "Чипполіно", які поєднані між собою.
Людмила: Малює ескізи Вікторія!
Вікторія: Але як я їх малюю? Я малюю й одразу: "Люда, йди сюди!". Я їй показую, а вона: "Та ні". І пояснює чому "ні". Ну добре, думаю, зараз щось ще тоді помалюю. Іноді, коли воно малюється само собою, ти навіть думаєш, що це не ти, а воно само. Я полюбляю, коли воно само. Ну, буває і мурня, осічка.
А якщо немає часу на осічку, тоді що робите?
Людмила: Якось завжди все стається так, як потрібно. Зараз взагалі, нам так здається, що немає сенсу кудись встигати. Просто час можна використовувати так, як тобі треба. Тому що, в принципі, якщо сказати, що ми кудись встигаємо, то ми нікуди не встигаємо. В такому разі тобі треба свій час вигадати і все. Ми, наприклад, вирішили для себе, що нам не подобається робити колекції, які мають сезонність, тому що зараз це здається неважливим.
Але основною вашою роботою певний час було не створення колекцій одягу, а саме концертні костюми для зірок? Як тоді відбувався цей процес?
Вікторія: Коли ми тільки починали свій бренд, то ніхто не знав що таке референс. І наш друг Алан Бадоєв нам розповідав свою ідею на словах, а референсу не було. Ну, міг сказати, що в якомусь фільмі була така картинка. І ти, виходячи з цієї ідеї, видаєш потім свою ідею і також розповідаєш без картинки. І людина або сприймала це, або ні. Просто коли ми подружились з Аланом і йому подобалось те, що ми робимо, тоді він вже нам дуже сильно довіряв і постійно з нами працював.
Людмила: Це така доволі складна праця, бо ти практично продаєш ідею. Але, коли ми розмовляємо з режисером, з фотографом, а це все творчі люди, які можуть тебе зрозуміти й мають гарну уяву, то це цікавий процес. Ми вже всі один для одного відомі в нашій сфері, коли до нас звертаються, то знають нашу роботу і вона їм подобається.
Вікторія: Люда — художник-графік, я — театрально-декораційний художник і освіта нам дуже допомагає в створенні образів для кліпів, для сцени.
Людмила: Ми добре знаємо і можемо собі уявити, як працює тканина, який вона матиме вигляд при професійному освітленні, як вона буде себе поводити.
Вікторія: До речі, коли ми починали працювати із зірками, то це був моветон. То було не прикольно, бо ти ж дизайнер, у тебе має бути директор. А директор — це окрема людина, яку треба включити у процес, налаштувати на одну хвилю і ще й платити. Тоді на початку ми з Людою добре і самі справлялися.
Тобто ви завжди працювали з клієнтами напряму?
Людмила: Так, завжди, хоча ця робота дуже непроста. І через це нам завжди казали, що дизайнери навпаки хочуть відокремитися, щоб до них не приходили клієнти. Ми взагалі так не робимо, ми любимо спілкуватися, нам є що розповісти, ми вміємо показати людині, як вона може змінитися. Дуже мало класних стилістів, які не просто про одяг, а про людей.
Вікторія: Хоча ми себе ніколи не презентували, як стилісти, просто через те, що ми розбираємось в одязі, ми можемо людину гарно вдягнути й для нас це природні речі.
Людмила: А ще ми колись були дуже здивовані, що дизайнери не самі їздять в магазин, за них тканини підбирають якісь інші люди. Ми не могли цього зрозуміти. Як це можливо? Коли людина, яка не розробляє дизайн, і вона буде купувати тканину?
Вікторія: Мені, наприклад, дуже подобається дивитися на тканини, я можу довго в магазині ходити серед тканин. Для мене це як риболовля, іноді спіймав рибку, іноді — ні.
Людмила: Віка ще така людина, яка може домовитись з усіма і їй можуть давати навіть без грошей тканину. Просто інколи її треба розмотати, подивитись, як вона себе поводить, чи буде вона закладатися в певні складки.
Зараз українські бренди дуже популярні серед світових зірок. У вас також є цікавий досвід. Розкажіть!
Вікторія: Був у нас такий незвичний момент, коли ми працювали для Євробачення-2023. І це не було ніяких зв'язків, це було дуже випадково. Нам написали в інстаграм, а ми ж так рідко дивимось туди, коротко кажучи, не подивились. Це вже був другий лист із серії: "Мені просто вже цікаво, чи дасте ви відповідь, чи ні, бо ви не відповідаєте. До речі, це буде костюм для Грема Нортона". Щооо? А мені він дуже подобається, я сама дивлюсь його інтерв'ю. І тоді ми вже почали відповідати, а це писала стилістка Грема, яка з ним все життя працює.
Людмила: Ми ще тоді думали, як це буде відбуватися: чи вони нас запросять на примірку, а нам примірка дуже потрібна. Але примірки не могло бути ніякої, бо він зайнятий дуже сильно.
Вікторія: І тоді вона відправила нам піджак Нортона і це нас врятувало. Ми зняли з піджака мірки. Спілкувалися з нею онлайн, надсилали їй зразки, які ми вигадували. Вона обрала те, що їй сподобалось.
Людмила: Ми хотіли зробити повний костюм зі штанами та сорочкою, проте для них було важливо вкластися у бюджет. Цей показ фінансувала корпорація ВВС, яка працює коштом податків британців, тому для них було принциповим платити всім виконавцям і робити це суворо в рамках плану. Тому дозволили зробити тільки піджак.
Вікторія: Так, це робота була за гроші. Це не було таке: "Ей, це ми, ми тут, ми щось зробимо, візьміть!"
Людмила: Але я хочу сказати, що не завжди якась наша робота про гроші. Були такі випадки, коли ми робили щось безплатно, тому що нам це подобалось. Наприклад, ми робили костюми для Alloise, це був перший в Україні кліп з розворотом на 360 градусів на англомовну пісню "Crown". Нам було дуже цікаво, ми не розуміли, як це буде й ми безплатно там працювали. Для того, щоб самим побачити, як це буде, й просто зробити класний продукт.
Тобто ви надихаєтесь співпрацею з людьми?
Вікторія: Ми в принципі надихаємось людьми.
Зараз ви плануєте повністю зосередитися на створенні колекцій?
Людмила: Зараз основне, що ми для себе хочемо — це працювати тільки зі своєю колекцією. Але в принципі ми продовжуємо працювати з артистами, тому що такі запити є й навіщо відмовлятися.
Вікторія: Нам дуже подобається процес вигадування. От коли доводилось організовувати власні покази, то нам це не дуже подобалось. Ми робили це самі й це було нудно. Організаційною роботою займатись нам не подобалось.
Людмила: Ми постійно в русі, постійно зі всіма співпрацюємо, щось обговорюємо. Навіть коли кудись їздили відпочивати, то вже скучили за роботою. Ось якось Алан каже нам, що поїдьмо кудись на 3 місяці. Але три тижні — це вже велика відпустка і вже було багато. Поки що так само ми працюємо кожного дня в ательє. Але скажу так: якщо тобі робота подобається, то ти не працюєш жодного дня у своєму житті!
