Режисер стрічки "Буча" Станіслав Тіунов: "Цей фільм має побачити кожен!"

Фото: пресслужба

7 листопада в українському прокаті стартує фільм "Буча", заснований на реальних подіях: він розповідає історію громадянина Казахстану Костянтина Гудаускаса, який, маючи політичний притулок в Україні, завдяки казахстанському паспорту проїжджав на окуповану росіянами територію Київської області й вивіз звідти 203 людини. Про те, як створювалась стрічка і чому Костянтина у фільмі зіграв польський актор Цезарій Лукашевич, ми поговорили з режисером Станіславом Тіуновим.

Станіславе, ваш фільм став "скандальним", здається, ще до того, як ви завершили знімання: дехто став закидати, мовляв, як зараз можна знімати кіно на таку надчутливу тему…

А в мене питання протилежне: як можна не знімати кіно про це? Я хотів зробити фільм саме на цю тему. За пів року до початку роботи над "Бучею" я займався волонтерством і зрозумів, що це має масштабуватись у щось більш глобальне. І якраз у цей час тему злочинів росіян в Бучі почав розвивати Олександр Щур — сценарист і продюсер, мій партнер з цього проєкту. Він побачив інтерв’ю Костянтина Гудаускаса і, вражений його історією, почав переписуватись із ним. І сценарій почав народжуватись. Паралельно ми почали готуватися до фільмування.

Окрім історії Костянтина Гудаускаса, яка лягла в основу сценарію, ви шукали ще якісь?

Звісно: у стрічці ще доволі багато героїв, в яких теж реальні прототипи — наш фільм заснований на реальних подіях. Але Костянтин — головний герой, навколо якого об’єднуються інші історії. У нас, наприклад, є історія родини відомого композитора Ігоря Поклада, яку теж вивозив Гудаускас. Олександр Щур, працюючи над сценарієм, декілька разів зустрічався з усіма прототипами наших героїв, отримував ексклюзиви, дозволи на фільмування їхніх історій. Оскільки, наприклад, одна з жінок, прочитавши сценарій, зізналася: "Я взагалі не хотіла бути якось пов’язаною з цим проєктом, згадувати Бучу, окупацію тощо, але вам даю ексклюзив". От ця робота з людьми забрала дуже багато часу.

Як ви працювали над тим, щоб в кадрі все було максимально правдиво?

Ми плідно співпрацювали і з ГУР, і з військовими. Наприклад, нам надали перехоплення розмов російських військових, які ми інтегрували у фільм. Таку кількість лайок, матерних слів ми за все життя не чули! Якби вигадували їхні розмови самі, до такого б і не додумались — там було по 10 матів на одне російське слово! А ми слухали це десятки годин, і потім просто боліла голова — це тяжкий негатив.

Але і військова адміністрація, і ГУР, і Київрада нам допомагали, чим тільки могли. Всю інформацію, що є в сценарії, ми детально перевіряли.

Представники ГУР, наприклад, розповідали, як відбувається допит, що лежить праворуч, що ліворуч, як треба одягати наручники. Нам активно допомагала Гайде Різаєва — кримська татарка, яка двічі була в полоні: вона керувала спецоперацією, якою займався Костянтин.

Вона могла спокійно сказати: "От коли мене катували… Отут в мене були сині ноги". Її важкий досвід допомагав нам відтворити реалістичність цих сцен. І звісно, ми показували фільм і ГУР, і адміністрації (на той час під керівництвом Залужного). А вони сказали, що драматургія настільки працює, що вони інколи забували подивитись, чи правильно на акторах сидить форма тощо.

А де ви брали військову форму орків, їхню техніку?

Нам надавали реальну форму, зняту з росіян — знайомі Олександра Щура присилали її з фронту. Техніка теж була трофейна. Був цікавий момент із трофейним БТР, який вже працював на ЗСУ, і для знімання його треба було за одну ніч перефарбувати, а після знімання повернути. Це було окреме суперзавдання для нашого лінійного продюсера Андрія Савченка. Пам’ятаю, у нас знімальний день мав початись о 5 ранку, а о 4:25 Андрій пише: "Перефарбовували! Їде до вас!" А після зміни він перефарбовував його назад.

Завдяки таким людям в нашій команді ми зробили унікальний фільм — мабуть, в майбутньому історичний.

До речі, щодо цього БТР: ми з оператором залазили в нього, знімали деякі кадри. І в ньому таке відчуття смерті… Там максимально некомфортно! Ці штуки несуть певну ауру і надають реалістичності фільму.

Поляк у ролі казаха

Дуже цікаво, що фільм про Бучу ви знімали не в Бучі…

З однієї простої причини: Бучу так швидко почали відбудовувати, що нам доводилося шукати інші, схожі, локації чи навіть щось спеціально будувати.

Бо в Бучі за два-три тижні після вже був новий асфальт. Але, наприклад, будинок Покладів ми знімали саме в будинку Покладів.

 Я навіть знайшов там на вулиці російський сухпайок — ми використали його в одному з кадрів.

Що Поклади розповідали: в якому стані був будинок, коли вони повернулися?

Є просте слово, яке асоціюється з росією: срач. От в такому вигляді був будинок, і це з урахуванням того, що в ньому жили не прості солдати, а ФСБ-шники вищого рівня. Військова техніка стояла у них просто у дворі: вони виламали паркан і заїхали. Ми відтворили все максимально один в один.

Та й український блокпост ми знімали оригінальний. Звісно, там вже їздили машини, ми його інколи перекривали, але він був ідентичний, і в кадрі були деякі люди, які реально стояли на ньому, коли Костянтин вивозив через нього людей.  

Які складнощі виникали під час знімання?

Складнощі були щодня! В останній знімальний день на Говерлі були град і блискавки, які в прямому сенсі ледь не вбили половину знімальної групи.

Якось під час знімання у Ворзелі дощ ішов 40 годин, і надрукований сторіборд (розкадрування) довелось передруковувати чотири рази. Наша друга режисерка обморозила руку, її забрали до лікарні. Десь затримувалась техніка, десь, коли ми мали відтворювати події без снігу, зранку він випав шаром у 2 см. Довелося переносити знімання, а Цезарію, який грав головного героя, вже треба було повертатися до Польщі.

Але через дуже щільний графік і невеликий бюджет, ми казали: "Окей, нова проблема. Зараз розв’яжемо її й підемо далі".

А якісь обмеження під час знімання були?

Обмеження номер один — комендантська година. Через неї група мала вже о 5:00 ранку розгорнути техніку, підготувати акторів, грим, костюми тощо й почати знімати о 7:00. А значить, з дому потрібно було виїхати о 4:00, а прокинутись о 3:00. Бо кожні 10 хвилин вирішували, чи встигнеш ти зняти заплановане.

Пам’ятаю, як ми з частиною команди відмовлялися від обіду, щоб встигнути поставити камеру чи викопати якусь траншею.

Дуже багато кадрів ми хотіли зняти з дрона, а отримати дозвіл на це було вкрай важко. І от дають дозвіл, наприклад, на знімання з 16:00 до 17:00 — і ти маєш за годину зняти. А тут вітер, дрон зносить, а в тебе є лише година — роби що хочеш. А іноді дрон просто не злітав. Оці штуки часом глобально ламали плани.

А чому в головній ролі у вас саме польський актор, Цезарій Лукашевич?

Ми пробували дуже багатьох акторів! Але якось образ не складався, доки ми не знайшли у Польщі Цезарія: він просто максимально синхронізувався зі своїм героєм, і відбувся метч: ми зрозуміли, що наш Костянтин — саме він.

А як він грав? Він же не знає української?

Він грав польською: вчив всі тексти своїх партнерів по сценах, щоб розуміти, що відбувається. А коли фільм вже був змонтований, його переозвучив найкращий, на мій погляд, актор дубляжу Андрій Твердак — він пережив всі емоції нашого головного героя, відчув всі сцени, де він рятував людей, і відтворив все ідеально. Сторонні люди навіть не помічають, що Цезарій в фільмі говорить не своїм голосом.

А як Цезарій сприйняв саму історію? І якими були його враження від України — він не боявся до нас їхати?

Звісно, боявся: для європейця, який бачив нашу війну тільки в телевізорі, перша повітряна тривога — це незабутні враження. Сценарій став для нього просто виносом мозку, особливо після того, як він зустрівся з деякими прототипами героїв, які зі сльозами розповідали йому свої історії.

Цезарій був у захваті від того, як ми підготувалися до процесу, як знімали. Він, звісно, був дуже змучений через те, що говорив у кадрі польською, а після кожної зміни, коли вся команда їхала відпочивати, ми з ним ще по дві години готувалися до наступного дня.

У нього була цікава шпаргалка — лист А4, де він з обох боків розписав весь фільм: заміточки польською, англійською, схематичний розвиток його персонажа… Бо в кіно найважливіше — підготуватись. Цезарій до підготовки підійшов фундаментально.

Як ви підбирали інших акторів? Бо у вас гучні імена — В’ячеслав Довженко, Сергій Стрельников, Олександр Печериця…

Ми робили дуже багато проб, адже важливо, щоб актор не просто підходив на роль, а ще й добре працював із виконавцями інших ролей.

На роль, яку зіграв В’ячеслав Довженко, антагоніста головного героя, багато було претендентів?

Не буду приховувати: інші актори на цю роль пробувались. Але я розумів, що Слава ідеально підійде. Пам’ятаю його перші проби: я бачив, наскільки для нього ця роль важлива, наскільки він відповідально до неї ставиться.

І зіграв він прекрасно: ті, хто вже бачив фільм на закритих показах, кажуть, що не можуть визначитись, хто зіграв краще, Цезарій чи Слава. Вони обидва — потужні актори, а інколи сильний може просто задавити іншого в кадрі. А тут вийшло потужне акторське протистояння. На першій їхній пробі вся група просто затамувала подих: це дійсно було magic!

Та й з усіма акторами працювалося класно: я відчував, що навіть для того, хто був у кадрі 30 секунд і нічого не говорив, ця робота важлива.

Якось із Сергієм Стрельниковим ми мали перезняти сцену після повноцінного знімального дня. Нам треба було повернутись на Софійську площу, відбудувати все так, як було за два дні до того, щоб перезняти одну коротеньку сцену. І ніхто слова не сказав: треба — значить треба.

Герой Довженка — ФСБ-шник. У цього персонажа був конкретний прототип?

Це радше збірний образ. Був реальний ФСБ-шник, з яким зустрічався Костя, але ми додали до нього риси інших людей: вирішили, якщо покажемо в кадрі когось конкретного, росія зробить із нього героя. Їм же тільки дай: вони й наш тізер показали й обговорили в себе на всіх каналах, а тут би просто пам’ятник цьому покидьку поставили.

У вас же знімалися й діти! Як працювалося з ними в такому тяжкому фільмі?

Працюючи з дітьми, я намагаюся створити для них пригоду — тоді вони максимально включені та поводяться так, як нам потрібно. Я сподіваюся, що вони не відчули важкості фільму, і коли їм буде 15-16, передивляться фільм і зрозуміють, що, бувши дітьми, зробили щось важливе.

До мурах

Є особисто для вас у фільмі зворушливі моменти?

Попри те, що я вже 100 разів пережив ці історії — працюючи і зі сценарієм, і з режисерською експлікацією, і на майданчику, бувало, під час монтування деяких сцен я казав режисерові монтажу: "Зробімо перерву, зараз просто серце вилетить".

І досі у фільмі якісь моменти чіпляють до мурах, хоча я дивився його вже понад 400 разів.

Ви вже показували фільм за кордоном, зокрема в Америці — як люди реагували?

Де б ми не демонстрували цей фільм — у Конгресі США, Гарвард-клубі чи на Варшавському кінофестивалі, скрізь відчуваємо вдячність і розуміння, що цей фільм має побачити весь світ.

Багато хто після перегляду казав: "Чим я можу допомогти?" У Вашингтоні один конгресмен сказав: "Я зараз всім подзвоню, хай надають вам допомогу!"

Хтось пропонував: "Ми хочемо передати вам автівки, дайте якийсь благодійний фонд".

І з кожної поїздки ми з Сашею Щуром привозимо контакти людей, які хочуть якось допомогти — не тільки фільму, а й Україні. В Нью-Йорку нам сказали: "От автівки швидкої допомоги, просто заберіть" — я написав до фонду, в якому працював, там знайшли людей, і автівки переправили до України. Те саме було з медикаментами.

І навіть якщо на цьому поставити крапку і більше фільм ніде не показувати, він вже виконав дуже важливу місію.

Які у вас очікування від українського прокату?

Ви знаєте, ми показували цей фільм бучанцям, які були в окупації чи волонтерами — це був, напевно, найважливіший показ для нашої команди. Пам’ятаю, я під час сеансу просто перед залом ходив туди-сюди — дуже хвилювався!

Але глядачі всі як один сказали: "Ми хочемо, щоб цей фільм побачили всі". А коли це кажуть бучанці, то ти розумієш, що все було не дарма.

І ми поважаємо вибір тих, хто не може чи не хоче цей фільм дивитись. Але важливо зрозуміти, що нам теж було важко знімати, працювати з акторами, проговорювати з людьми, які стали прототипами героїв, їхні історії… Тому, якщо люди зможуть знайти в собі сили подивитися цей фільм, як ми знайшли сили, щоби його зняти, ми будемо їм дуже вдячні.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter