"Режисура — це спосіб думати, дихати, бачити сенси в тиші, в русі, в людині" — Даша Ши про творчість, натхнення та Київ
Фото: з архіву Даші Ши
Колись Дашу Ши знали як яскраву ведучу шоу "Дурнєв +1". Сьогодні вона — відома режисерка, яка знімає для "Дія", Visa, Rozetka, Carlsberg та гурту "Пиріг і Батіг", і членкиня журі конкурсної програми для відеомейкерів "Ти та Київ". І поки митці подають свої заявки, ми розпитали Дашу Ши про її творчий шлях, натхнення, зв'язок із Києвом та очікування від робіт конкурсантів.
Твій творчий шлях надзвичайно строкатий: розкажи більше про те, як ти прийшла саме до режисури?
Мій шлях до режисури був не прямою стежкою, а радше довгою прогулянкою із зупинками в дуже різних точках. Я працювала телеведучою, продюсувала, писала сценарії, вела проєкти — і весь цей досвід, здавалося б, не зовсім режисерський, насправді навчив мене найголовнішого: слухати людину, відчувати настрій, бачити історію там, де її ще не сформульовано словами.
До режисури я прийшла інтуїтивно, бо в якийсь момент зрозуміла: мені замало лише говорити чи писати — я хочу створювати цілі світи, кадр за кадром…
На майданчику ти працювала в багатьох амплуа: від костюмерки до ведучої. Якби не режисерське крісло, чим би займалася зараз?
Я навіть не уявляю, чим могла б займатися, якби не режисура. Бо це не професія. Це — моє життя. Стан, у якому мені цікаво кожної миті. Режисура — це спосіб думати, дихати, бачити сенси в тиші, в русі, в людині. Це не крісло з написом, а відповідальність, відповідальність перед командою, інтуїція, здатність зібрати навколо себе десятки енергій і перетворити їх на одне ціле.
Я точно на своєму місці — і це найбільше мене тішить.
Що подобається знімати найбільше?
Мені справді дуже подобається реклама — я люблю структуру, чіткість, виклик у кожному кадрі. Але найбільше свободи я відчуваю, коли знімаю музичні відео. Саме там народжується моя режисерська інтуїція, там немає меж для емоцій, символів і нюансів.
Як би ти описала свій режисерський стиль? Які вони — роботи Даші Ши?
Мої відео — це завжди про людину. Навіть у найбільш візуально складних рішеннях я шукаю нерв, живе серце сцени, ту емоцію, яка змусить глядача відчути, а не просто побачити. Я не боюся поєднувати поетичність та гостроту, красу і тривогу. Справжня я — в музичних відео. Там я найбільше говорю — без слів.
Над яким проєктом мрієш попрацювати?
Я зрію до свого фільму. Це не мрія в далекому майбутньому, це щось, що поступово проростає всередині. Я дуже сподіваюся, що незабаром цей момент настане — і я зможу розповісти в кіно історію, яка для мене по-справжньому важлива. Це буде не просто кіно — це буде щось дуже особисте, глибоке, але водночас відкрите для кожного, хто захоче це відчути.
Чи надихає тебе Київ?
Так, Київ надихає мене, але це складне, багатошарове натхнення. Я сама зі Львова, і перші приїзди до столиці в шкільному віці були для мене стресом… Місто тоді тисло на мене, маленьку. Але зараз усе змінилося. Зараз я відчуваю Київ як свій дім. Велика ріка, все велике — і я вже виросла, щоб цим насолоджуватись… Київ — це дім, у якому я творю. Я особливо відчуваю це в моменти, коли їдеш на зйомку о 5:30 ранку, місто ще спить, набережна порожня, і сонце сходить над Дніпром. І є тільки я, моя музика — і мій Київ.
Яким Київ постає у твоїх роботах?
Я знімаю Київ постійно: більшість моїх проєктів народжуються саме тут. І щоразу він постає іншим. Київ може бути модерновим і динамічним, може бути старим, історичним, зруйнованим — на жаль, але завжди з характером і пам'яттю. Мені дуже близьке це поєднання шарів, коли в одному місті уживаються контрасти. Все залежить від задуму: Київ дає можливість знайти локації для будь-якої історії. І щоразу, коли я обираю локацію, я відчуваю не просто фон, а частину сенсу.
Київ не буває фоном. Він завжди — герой сцени.
Даша Ши стала членкинею журі конкурсної програми "Ти та Київ" для відеомейкерів, які фільмують столицю. Більше інформації шукай на наших сторінках, а поки — ділимося очікуваннями режисерки від робіт київських митців:
Я хочу здивуватися багато разів. Хочу щось сміливе, можливо, навіть андеграундне — не просто очевидну красу, а Київ через особисту історію. Місто творять люди, і я хочу побачити справжніх людей Києва.
