Самотність багатодітної матері: 5 історій соло-мам про стосунки, щастя, депресію та допомогу
Фото: Дарина Брикайло
Багатодітність починається з трьох дітей та не має кінцевого виміру. Але мама залишається константою — вона одна. І у своїй великій родині вона може бути самотньою, особливо коли піклується про дітей сама. Дарина Брикайло виховує двох доньок і сина самотужки, і вирішила поговорити з жінками, які взяли на себе відповідальність як особисту, так і батька(ів) дітей, адже багатодітна соло-мама — це коли батько дітей існує, просто він обирає бути в житті дітей, коли йому зручно, або взагалі не бути.
ДОВІДКА ПРО БАГАТОДІТНІ РОДИНИ У КИЄВІ
На сьогодні в Україні майже 400 тисяч сімей, які виховують трьох і більше дітей. Відповідно до Гендерного паспорта міста Києва за 2020 рік, який був підготовлений КМДА, кількість багатодітних сімей по Києву становить 17 031 (53 767 дітей), серед них — 2898 неповних багатодітних сімей, що становить 17% усіх багатодітних сімей міста. Якщо у кожній з таких сімей виховується хоча б по три дитини, то мінімальна чисельність дітей в неповних багатодітних родинах становить 8694 особи.
Кількість дітей, які проживають з одним із батьків та охоплені соціальними послугами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді протягом 2019 р., становила 2442 осіб. Кількість одиноких матерів та батьків, які були охоплені соціальними послугами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді протягом 2019 р., становила 1877 осіб, з них одиноких матерів – 95,5%. Загалом допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) у 2019 р. отримали близько 14 тис. осіб.
Самотність приходить маленькими кроками, ще в пологовому, коли народжується перша дитинка. Всі цікавляться нею, бавляться, тішаться, та і подарунки приносять їй. Соромно зізнатися, що ти теж хочеш уваги: просто букет квітів, чи красиве намисто, а не лактаційні вкладки.
Перше, на що звертається увага, - наскільки ці історії унікальні і як вони одна на одну схожі. Друге, це те, що чоловіки мають заборгованості по аліментах або сума виплат сміхотворно мала. Тобто, жінка залишається наодинці як фізично, морально, так і фінансово.
ПРО ГЕРОЇНЬ
Неллі — 33 роки, 3 дітей, в мирний час жила в Києві, зараз в Ірландії. Чоловік зʼїхав 3 або 4 роки тому. Вчиться в коледжі.
Ноа — 37 років, 3 дітей, 7 років з моменту розлучення, живуть у Канаді.
Ірина — 41 рік, 3 дітей, проживає у Чернігові, 5 років, як розлучена, колишній чоловік позбавлений батьківських прав.
Людмила — 42 роки, 4 дітей — 20, 18, 9 та 5 років. Живе в передмісті Києва. З чоловіком розійшлася, коли найменшій дитині було 4 місяці.
Дарина— 41 рік, 3 дітей — 14, 12, 10 років. Живе в Києві. Роз'їхалися з чоловіком 2,5 року тому. Співзасновниця благодійного фонду Inspiration Family, грантрайтерка.
Які стосунки з чоловіком і чому ви розлучились?
Ірина - З колишнім чоловіком не спілкуємось, він позбавлений батьківських прав. Дітьми не цікавиться, аліменти не платить. Розлучились, бо він пив, не працював, жив за мій рахунок, ще й обкрадав мою родину, зраджував і не займався дітьми.
Нелі - Жоден з трьох насправді не бере справжньої участі у вихованні дітей. Фінансування теж на мені.
Людмила - З колишнім чоловіком не спілкуюсь ні я, ні діти. В молодості він був хорошою людиною з геніальним мисленням та чудовим почуттям гумору, але бонусом йшла алкогольна залежність, від якої позбавитись хотіла я, а не він. Чому я не пішла раніше, а народила в шлюбі 4 дітей? Відповідь на ці питання важко даються людям зі співзалежними відносинами, мені нарешті вдалось вирватись — це головне.
Ноа - Стосунків немає. Але зараз зрозуміло, що і у подружньому житті їх не було. Це був поганий, болючий, жалюгідний союз. Здебільшого. Відносини, де царював абьюз, газлайтінг, зневага, агресія, брехня. Останню ненавиджу і якось я прийняла рішення, що більше не можу допустити, щоб моє життя проходило поряд з людиною, яка й гадки не має про мої цінності, хто я і де я хочу бути.
Дарина - Стосунки з батьком дітей дуже складні, адже він так і не став опорним дорослим, який готовий взяти на себе відповідальність за 3 дітей. Розлучилися через зради, але насправді я жила 16 років у важких співзалежних відносинах. Де за ці роки я просто втратила себе. Зради просто почали знищувати мене фізично, бо я перестала їсти та хотіти жити. Але водночас, лише ця ситуація дозволила мені вийти з відносин. Я наважувалася піти довгих 3 роки.
Розкажіть про епізод, коли вам було найважче? Що вам допомогло?
Людмила - Практично одночасно з тим, що чоловік пішов з сім'ї, у старшого сина з'явилися проблеми з кишківником. Він був на тривалій дієті і під питанням був страшний діагноз - хвороба Крона. Діагноз не підтвердився, але думки про самогубство залишились.
Далі були місяці вживання аптечних препаратів, самоушкоджень, нескінченні розмови про смерть, спроба самогубства — у нього в 16 років була діагностована депресія. На мене неслось з усіх боків, що саме я зруйнувала сім'ю: спочатку чоловік, тепер син, що я маю задуматись над тим, що я погана мати. Коли мені стало нестерпно, я прокричала про допомогу в соцмережах і отримала найцінніше — підтримку людей, які через це пройшли. Тоді ж я познайомилась з психологом, який повільно крок за кроком допоміг нам з сином вилізти з депресійного болота
Ноа - Мені допомагає Бог, люди поруч і розуміння, що все буде добре і лихі часи пройдуть. Що я роблю крок кожного дня, обираючи життя. Не деструкцію.
Ну і терапія, звісно. Магній. Алкоголь. Зараз спорт. Це все допомагає, коли дуже темно. Ще допомагає не тримати у серці образу. найважче, але найсильніше.
Нелі - Найважче було, коли чоловік ще жив з нами. Бо окрім дітей доводилось обслуговувати ще і дорослого. Особливо втомлювали його істерики, приготування їжі та прибирання. Коли він з'їхав, стало набагато легше. Найбільше допомагали розмови та час з друзями та сестрою.
Дарина - Найважче, насправді, кожного дня. Бо кожного дня — день сурка, в якому я маю жонглювати роботою, дітьми, хатніми справами, часом на хоч маленький відпочинок. Допомагає режим, планування, і маленькі кроки.
Ірина - Мабуть, найважче зараз, бо щойно отримала результати аналізів і діагноз Дифузна Лімфома. Страшно залишити дітей самих, не встигнути виростити їх.
Чи відчуваєте ви самотність? Як часто? У чому вона проявляється?
Ірина - Самотність ніколи не відчувала. Навпаки, після розлучення зрозуміла, що я була мазохісткою і мучила себе і дітей.
Дарина - Я достатньо часто відчуваю самотність. Іноді мені хочеться поділитися переживаннями та емоціями, часто я відчуваю абсолютний розпач. Скільки б навколо мене не було людей, але тут і зараз я одна. Я одна маю приймати рішення, шукати вихід, забезпечувати дітей, купувати продукти, оплачувати рахунки, цілувати колінки, вислуховувати істерики і цей список незкінченний.
Ноа - Я відчуваю самотність як втому. Я прийняла самотність як екзистенціальне явище, яке переживає будь-яка людина у житті і неважливо, чи в подружжі. Здебільшого я не відчуваю самотність. Я шукаю її. Тому що з трьома хлопцями мені рідко виходить бути на самоті. Частіше я переживаю сум. Іноді безсилля. Розуміння, що це тільки мої діти і нікому, крім близьких вони не потрібні. Я не чекаю, щоб люди вкладалися в емоційну сторону виховання. Я завжди вдячна допомозі і усвідомлюю, що рівень мого щастя, мого суму залежить тільки від мене. Так і живу. І усім рекомендую.
Я прийняла самотність як екзистенціальне явище, яке переживає будь-яка людина у житті і неважливо, чи в подружжі.
Людмила - Після розлучення я не відчувала самотності. Навпаки, у мене виросли крила. Спочатку мені важко було без чоловічих рук, коли щось траплялось з будинком чи машиною. Але згодом я обросла корисними контактами і маю з десяток чоловіків з руками, які по дзвінку розв'яжуть мої проблеми з каналізацією, забором чи коробкою передач.
Але після двох років самотності я відчула, шо мені не вистачає чоловіка в плані сексу, тоді почала пробувати зав'язувати стосунки, в більшості випадків невдало. Але тіндер мені допомагав заповнити дірку у спілкування з чоловіками. Відчуваю себе самотньою — йду гортати анкети на тіндері. потім нарвусь на когось неадекватного і думаю, як добре бути самій собі хазяйкою.
Нелі - Я взяла на себе забагато відповідальності, розраховувала на її розділення з партнерами. Але завжди лишалась сама виховувати дітей, працювати та робити неможливе. Бути соло-мамою в Україні навіть в мирний час – це надважко, я більше не зможу. Зараз я ніби не живу, ніби я частково померла, важко це пояснити словами. Ніби щось емоційне всередині зламалось і більше не працює на повну потужність. Вже не буває такої радості, не буває захвату чи жаху, любовної пристрасті чи радості співчуття.
Яку допомогу треба (і чи треба) надавати самотнім багатодітним мамам?
Ноа - Допомогу, яку просять. Гроші завжди у нагоді. Знижки на спорт, кінотеатр чи залучення до організацій дозвілля дітей. Навчання фінансової грамотності і фінансування у майбутнє. А також навички як заробити достатньо грошей. Часто багатодітні і самотні матері мають досі складний графік, тому підприємницька діяльність дає можливість корегувати свій час і мати ілюзію стабільності.
Людмила - В першу чергу потрібно реформувати суспільну думку, відійти від совкових стереотипів, яких, на жаль, повно в нашому суспільстві. Було б добре збільшити відповідальність батьків за виховання дітей. Я не розумію, чому є досить прийнятною нормою, коли батько дітей може жити своїм життям, не брати ніякої участі у вихованні, не платити аліментів і при цьому не мати проблем зі сторони закону, мало того — такого батька ще й практично нереально позбавити батьківських прав.
Відчуваю себе самотньою — йду гортати анкети на тіндері. потім нарвусь на когось неадекватного і думаю, як добре бути самій собі хазяйкою.
Моя улюблена дитяча книга "Майя та її мами" про те, що не важливо, якого складу у тебе сім'я, головне — щоб в сім'ї жила любов і взаємоповага
Нелі - Самотнім багатодітним мамам треба житло і регулярні соціальні виплати, яких достатньо, щоб жити, не працюючи, поки діти малі.
Ірина - Я вважаю, що жінка яка сама виховує дітей, а особливо багатодітна, має отримувати матеріальну допомогу. Особливо, коли так звані татусі не допомагають і навіть не платять аліменти, як в моєму випадку. Було б правильно, щоб держава платила замість тих недотатусів, а вони відпрацьовували вже державі. Наш недобатько винен аліментів 250000 і ще пені по аліментах і не копійки ми не бачимо. Добре, коли є кому підтримати, а коли ні?
Дарина - Все що стосується фінансової складової. До прикладу, я маю безплатний проїзд у міському транспорті — це знімає частину фінансового тягаря. Якщо діти молодші — мамі просто необхідна підтримка з хатніми справами та можливість залишити з кимось дітей, щоб банально сходити до лікаря чи виділити час на себе. Але загалом, нам, як суспільству треба тотальне прийняття, що багатодітна соло-мама, при всій її багатозадачності та мультифункціональності все ще має лише 24 години на добу та 7 днів на тиждень.
Вона залишиться з дитиною, якщо та захворіла, вона буде шукати роботу, яку вона може виконати з дому, і точно попросить вихідний, якщо у дитини змагання чи виступ. Вона для дітей - цілий великий світ, а для себе - і партнер, який відмовився взяти на себе свою частину відповідальності.
Чи відчуваєте ви себе щасливою? Що могло б зробити вас більш щасливою?
Ноа - Так, я відчуваю себе щасливою. Ще щасливішою стану, коли запущу свою справу і вийду на стабільний дохід, який собі прогнозую. Ще класні партнерські відносини роблять мене щасливою. Тихе, спокійне, нудне життя робить мене щасливою. А ще - гарна музика і можливість мандрувати.
Людмила - Раніше я відчувала себе щасливою, коли мені вдавалося вирулити зі складної ситуації. Останні кілька місяців в моєму житті з'явилась кохана людина і я себе почуваюсь щасливою просто від того, шо я потрібна і що мною захоплюються.
Дарина - Сьогодні я відчуваю себе щасливою. Але в мене бувають різні дні. Я навчилася їх відслідковувати і радіти, коли мені спокійно і гарно. Щасливішою мене зробить Перемога та фінансова стабільність, яка дасть відчуття опори.
Нелі - Я не відчуваю себе щасливою. Але я відчуваю себе не в паніці, а це дуже цінно. І не в депресії, коли тижнями не можеш помитись, нормально поїсти чи поговорити з дітьми. Я відчуваю себе задовільно. Іноді відчуваю радість. Та покій. Це те, про що я роками мріяла. Просто спокійно посидіти. Виспатись. Мати право не робити подвигів щодня, щоб просто вижити. Не бігти швидко, щоб просто залишитись живою. Все батьківство - це одна велика боротьба і виживання.
Про що ви мрієте?
Ноа - Мрію про матеріальне. І щоб мої батьки були поруч.
Ірина - Зараз я дуже хочу перемоги і загальної і власної. Хочу стабільності і спокою. Хочу маю нагоду знов планувати майбутнє.
Людмила - Як і більшість українців, я мрію про перемогу у війні з Росією. Хочу мати безпеку та свободу у плануванні. Я хочу, щоб той, хто дає мені змогу розкрити крила, повернувся з війни, він пообіцяв нам з дітьми показати море таким, яким ми його собі не уявляли. Хочу пізнавати світ, спостерігати за іншими людьми, прокачувати свої скіли та... не виключаю народження ще одного свідомого українця)
Нелі - Мрію про Україну зі стабільною економікою, що українці, киримли, євреї та інші народи житимуть в мирі та процвітанні. Мрію про адекватне збереження культурної спадщини.
Дарина - Мрію про наш з дітьми будиночок і усиновлення ще 2 діток. Хоча це вже цілі, а не мрії)
За цим текстом залишилося багато болю та складнощів, з якими кожного дня стикаються ці жінки. Багато сили та мужності долати всі перепони. які мають бути розділенні з батьком дітей.
Від себе особисто додам: бути багатодітною соло-мамою - не соромно, відчувати самотність – не соромно, просити про допомогу – не соромно.
Соло-материнство давно перестало йти з прикметником «одинока», а багатодітність із «понароджувала», але багатодітні соло-мами все ще потребують суспільного прийняття та підтримки. І ми, як суспільство можемо це змінити.
