Кліше, стереотипи та справжні потреби жінки: розмова з культурологинею про 8 березня
Колаж: ТиКиїв
Нещодавно депутати Верховної Ради запропонували скасувати Міжнародний день боротьби за права жінок 8 березня та встановити День української жінки 25 лютого, на день народження Лесі Українки. Серед аргументів, зокрема, радянське коріння свята та відсутність асоціації з виборюванням жіночих прав.
Ми поспілкувалися з культурологинею Катериною Палій та з'ясували, чи реально повністю скасувати свято 8 березня, який його початковий сенс, а також поговорили про кліше та стереотипи, пов'язані з Міжнародним жіночим днем.
Про те, чи можна переосмислити свято 8 березня
Культура – особлива сфера, у якій часто неможливо передбачити рух сенсів і просто змінити те, що не влаштовує, за помахом руки. Так, будь-яку важливу дату можна створити, а будь-яке свято замінити. Але для цього потрібен час та відповідна символічна й ідеологічна підготовка.
Щоб перестати святкувати 23 лютого, багатьом знадобилося щось більше, ніж роз'яснення та запровадження інших свят, а саме – війна. Лише після цього більшість людей і справді замислилися над тим, а чи правильно у цей день святкувати й вітати українських чоловіків.
Свято 8 березня не має виразного негативного контексту, як 23 лютого, що викликає пряму асоціацію з армією загарбників, тому його вкрай складно просто анулювати. Є два базові рушії популярних суспільних практик – звичка та комерція. Звичка диктує нам святкувати, не замислюючися про сенси. Комерція розкручується довкола букетами та цукерками, щоб бізнес міг заробити. До того ж не варіант просто вибрати інший день, не надавши цьому обґрунтованості.
Чому це свято не лише про жіночність і красу
День солідарності жінок у боротьбі за свої права має один сенс. День жіночності та краси – зовсім інший. Чи маємо ми право пропагувати один сенс у день іншого значення? Цікаве запитання, адже якщо прибрати з рівняння красу та жіночність, солідарність не має виразного святкового настрою, це про гідність, гордість та маніфестацію.
Тоді цей день мав би бути таким: жінки збираються разом та публічно і непублічно транслюють ідеї рівності прав, свободи та сестринства. Подарунки від чоловіків у цей контекст слабко вписуються.
Захисниці свята 8 березня у контексті "свята для жінок" наполягають на тому, що не варто відбирати у них свято, коли вони можуть отримати увагу чи подарунки. І, безумовно, їх можна зрозуміти.
Ті, хто вважає святкування 8 березня спотворенням змісту та заміщенням досягнень жінок, говорять про дискримінацію, скляну стелю чи домашнє насильство, яке досі є у нашому суспільстві, а отже – шлях до рівноправ'я ще довгий і тернистий, тож, відповідно, варто не святкувати, а продовжувати боротьбу.
Ще дехто вважає шкідливою об'єктивацією та стереотипізацією усі ці побажання "жіночого щастя" та "бути такими ж красивими та усміхненими, як сьогодні". З такими наративами потрібно боротися, адже жінка не зобов'язана відповідати певним вимогам, які до неї висуває суспільство.
Іронія в тому, що люди різні. Очікування суспільства від тих чи інших його представників завжди будуть, тому що це наш базовий механізм сприйняття світу: коли йде дощ, ми знаємо, що земля розкисне, тож варто вдягти гумові чоботи. Коли ми бачимо перед собою жінку – ми не очікуємо, що вона зможе зсунути з місця автомобіль. А вже як ці очікування множаться та нашаровуються – це запитання до кожного конкретного суспільства чи групи людей. І для щоб змінити очікування – потрібна велика праця і багато часу.
Як святкувати і чи потрібно це робити?
Моя особиста думка: 8 березня святкувати можна. Але варто проводити інформаційну роботу на державному рівні, і почати з того, щоб перестати транслювати всі оці гасла про типові жіночі ролі, жіноче щастя та жіночу красу, перестати писати їх на листівках та розсилати у вайбері квіточки з побажаннями "розквітайте та сяйте". Вони нам не потрібні. Жінка, як і чоловік, розквітає, коли вона щаслива, здорова та реалізована. І саме в цьому напрямі потрібно просуватися. Святкувати у день боротьби за права – це теж своєрідне право, якщо вже прискіпуватися до слів.
Єдиний контекст, якого б я позбулася взагалі, – це перетворення 8 березня на театр, де всі цього дня мають виконувати запропоновані ролі. Жінки – пурхати та усміхатися, чоловіки – бігати з квітами, подавати каву у ліжко та пилотяжити. "Ну-бо швидко лягла назад у ліжко, я не встиг принести тобі сніданок", – раз на рік каже чоловік жінці. "Ви – окраса нашого колективу", – говорить начальник підлеглій, а наступного дня не дає їй вести проєкт, бо "не жіноче це діло". Кинути речі у пралку чи помити посуд, щоб до наступного року з чистою совістю цього не робити, – от що часто відбувається.
Завіса впала, карета перетворилася на гарбуз. Оце – соромно. Або коли жінка пише у ТікТоці: "8 березня подивимось, на якій відмітці на шкалі від айфона до тюльпана ти стоїш для свого партнера". Все це – про нав’язування соціальних ролей і аж ніяк не про щирість та бажання зробити приємне іншій людині.
І як і зазвичай, все зводиться не до свята та його сенсу, а до банальної людської гідності та інтелекту: не будь поганим, будь нормальним. Відповідальним. Таким, що розуміє жінку. Не вважай її служницею та пластиковою лялькою. Не вважай чоловіка машинкою для друку грошей. Це стосується усіх нас. Тоді можна просто дарувати квіти, солодощі та радіти весні.
