Валерій Харчишин: "На одному із кращих наших концертів я був п'яним. Але більше цього не повторював"
Валерій Харчишин. Фото: Наталія Дудич
24 і 25 травня гурт "Друга Ріка" виступить у Kureni Concertni з особливою програмою, присвяченою 20-річчю їхнього альбому "Рекорди". В ексклюзивному інтерв'ю "ТиКиїв" лідер гурту Валерій Харчишин розповів найцікавіші моменти в історії "Другої Ріки", свої стосунки з дітьми й дуже особисте... А ще поділився з нами архівними світлинами!
Валерію, 24 і 25 травня ви зіграєте концерти до 20-річчя альбому "Рекорди". Чи значить це, що він був найуспішнішим в історії гурту?
Я б сказав, "Рекорди" завдяки деяким своїм творам належить до найбільш ротованих, так званого золотого фонду. Бо композиції з нього вже 20 років перебувають в активній ротації — мало хто із сучасних артистів отримав таку кількість ротацій будь-якої пісні, щоб переважити "Так мало тут тебе" чи "Три хвилини".
Протягом 2005-2018 років, як би ми не намагалися, перевершити успіх "Рекордів" не вдалося ні альбому 2008 року "Мода", ні окремим синглам типу "Денніч", ні альбомам Metanoia. Part 1 чи Supernation. Перевершити успіх "Рекордів" ми змогли, лише випустивши наприкінці 2017-го альбом "Піраміда". Тобто "Рекорди" — дійсно один із найуспішніших альбомів за всю історію гурту.
А загалом дратує, коли ти виходиш на сцену із новою програмою, а тобі кричать, приміром: "Так мало тут тебе" давай!"?
Від цього не застрахований жоден артист. Та навіть коли ми вже виконали "Так мало тут тебе", все одно можуть кричати. От, наприклад, пісню "Три хвилини" ми граємо на кожному концерті. Але завжди знайдеться хтось, хто вигукне: "А тепер "Три хвилини!" Коли відповідаєш, що ми її вже зіграли, людина каже: "А я хочу ще!" або "А я не почув!"
Ми навіть одного разу зіграли її вдруге, бо попросив замовник. Який потім розплакався і сказав, що йому цю пісню мама співала як колискову. Ну, таке. (Усміхається.)
Яку пісню ви самі вважаєте найкращою в дискографії "Другої Ріки"?
Якби в нас була одна така пісня, ми б вважалися гуртом однієї пісні — на кшталт Eagles з їхньою Hotel California. Таких прикладів я знаю щонайменше 10-15 — і серед українських виконавців зокрема.
Тому не виділю жодної пісні із наших загальновідомих хітів. І думаю, що мало хто з авторів музики може виділити якусь одну. Я думаю, що це здебільшого декілька пісень.
Якщо хтось вважає, що у них є найкраща пісня, керуючись не статистикою, а серцем і душею, вважаючи так свідомо, тоді це, знову ж таки, артист однієї пісні, й навряд чи він досягне успіху завдяки іншим своїм творам.
А багато пісень у вас йдуть до кошика?
Ні, у нас до кошика майже нічого не потрапляє. Якщо не рахувати пісні, які так і залишилися демоверсіями без текстів.
Ми спочатку із сирих версій без текстів, але з мелодією й гармонією, обираємо кандидатів на те, щоб називатися піснями. А до них я вже дописую тексти, вигадую вокальну партію.
Навіть пісня "Секрет" з альбому "Піраміда" могла б стати вічною демкою. Але ми доволі жадібно ставимося до своїх творів: не розбазарюємо їх. Тому не можу сказати, що багато творів пішло "в стіл".
Коли "ДР" тільки з'явилася, хтось казав, що це — косплей на"Скрябін", хтось — що це "український
Depeche Mode… Як вважаєте, це було справедливо на той момент?
Люди завжди пояснюють те, чого не можуть усвідомити, вішаючи ярлики, несвідомо чи свідомо шукаючи щось подібне.
Тому кожен новий артист, кожна нова пісня так чи інакше отримують якийсь ярлик — "Скрябін",
Depeche Mode чи будь-що інше, зважаючи на подібність форматів.
Чи були ми схожими на Depeche Mode? Ні, оскільки не були яскравими представниками їхнього фан-клубу. Хоча, звісно, слухали їх. Чи справедливим було таке порівняння? Ну, не нам про це говорити. Ярликів і порівняння чогось нового з чимось старим не уникнути — це просто є і буде завжди.
А було у вас на початку кар'єри свідоме чи несвідоме наслідування когось?
Ймовірніше, несвідоме. Бо для того, щоби копіювати, наслідувати чи, ба більше — впровадити якийсь плагіат, потрібно бути неабияким виконавцем і майстерно володіти голосом чи інструментом. Ми ж не були музикантами-вундеркіндами — хіба що наш барабанник Льоша, який грає з шести років і, мабуть, переграв уже в усіх стилях.
Несвідоме наслідування було й буде, оскільки ми живемо не у вакуумі. Але це несвідоме наслідування відрізняється від плагіату. Ти, наприклад, склав якусь гармонію, написав якийсь текст із вокальною партією, а потім починаєш шукати, що воно тобі нагадує — це лише означає, що твоя пісня має всі ознаки хітовості. Ну, якщо це не свідомий плагіат.
Дивне й унікальне
Наступного року гурту "Друга Ріка" виповниться 30 років. Вже думали, як будете святкувати? І чи будете взагалі?
Я думаю, що 30-річчя ми маємо відзначити насамперед новим матеріалом — це і буде отим святом, визнанням і подарунком собі на 30 років.
Пам'ятаєте свій перший виступ? Це був "млинець нанівець"?
Та звісно, я думаю. Доти, доки артист виходить на сцену і не має відчуття потрібності, не відчуває, що розуміють, він завжди йтиме з таким "млинцем".
Я не пам'ятаю, коли це сталося, але саме тоді, коли я зрозумів, що наші пісні близькі слухачам, і вони разом із нами переживають сенси отих пісень, я зміг виходити після "млинця нанівець" на сцену й отримувати задоволення — бо давав людям ту енергію, якої вони хотіли.
На це точно пішли якісь роки, оскільки від 1996-го до 1999-2000-го в нас не було жодного записаного твору, і ми не так часто виступали. Грали переважно для себе, а із собою можна було домовитися швидко.
А яким був ваш найдивніший виступ?
Їх було багато — починаючи від виступу для однієї особи на спеціальному замовному концерті до виступу на "броні" 2014-го, коли почалася війна.
А одним із найкращих був виступ на одному з корпоративів, де я був нетверезий, тому не пам'ятаю його — але і замовники, і наші музиканти потім сказали, що він був крутим. Та відтоді я не наважився повторити свій "подвиг" і більше ніколи не обманюю себе, не виходжу на сцену в стані сп'яніння.
А одним із найдивніших був виступ на "Таврійських іграх", де ми розбили декілька інструментів. Ще один із найдивніших виступів був, коли один із музикантів "Другої Ріки" впав не зі сцени, а… на сцену! Це унікальний випадок!
Ще один унікальний випадок був на одному з останніх концертів туру "Нескорені", коли я фактично впав зі сцени, уникаючи приземлення на шестилітню дівчинку, і продовжив співати навіть в польоті, не зупиняючи шоу…
За ці 30 років бували моменти, коли гурт перебував на межі розвалу?
Ми, мабуть, чи не єдиний гурт, який має демократичну систему існування: кожен із членів "Другої Ріки" має право голосу і свою певну частку інвестицій у гурт — відповідно і дохід.
Тому ми "на березі" зробили все для того, щоби мінімізувати припинення нашої діяльності. Я думаю, що "Друга Ріка" існуватиме доти, доки житиме бодай декілька учасників гурту.
Був один момент, який мені нагадував не розвал, а початок тривалої стагнації: тоді ми повелися на пораду одного з музикантів і вирішили внутрішній конфлікт винести на загал, трохи прикрасивши, назвавши його "припиненням існування гурту "Друга Ріка". Але це був більше вигаданий піар-привід.
А у вас не було часом бажання прикрити групу і почати займатися чимось іншим?
Не було, немає і навряд чи з'явиться: це вже наше життя, і ми по-іншому себе не уявляємо на цьому світі.
Багато ваших колег, окрім творчості, мають ще й власний бізнес…
Ми свого часу спробували чи не всі бізнеси, щоб заробити на запис пісень, і повертатися до якогось з них не будемо — принаймні я не буду. Але щось нове, можливо, спробуємо — я думаю, що крос-бізнес має бути в будь-якої творчої людини, якій є що сказати іншими творчими способами.
Ми з нашим гітаристом якось навіть мали спільний ресторан — щоправда, недовго, оскільки будь-яка серйозна справа потребує уваги 24/7.
Віку не існує
Торік вам виповнилося 50 років — чи важко чоловіку прийняти своє дорослішання? Бо жінкам важко...
Відкрию вам таємницю: я і 27 важко переживав, і "кризу 33", і 39… Але десь після 40 взагалі забув, скільки мені років, і зупинився на позначці між 30 і 50.
Я зрозумів, що часу немає — є лише життя. Є дні, які ти прожив, є твоя пам'ять. І життя триває щодня. Кожен день новий, кожен ранок новий, неповторний. Тому є ранки, вечори, світанки, є заходи сонця, а років не існує — принаймні для мене.
І у 27 я не мав такої мудрості, яку маю тепер. А загалом, яким я був, таким і залишився — хіба що з'їв трохи лайна і зробив деякі висновки.
Що ж до того, що жінкам важко прийняти дорослішання… Я розумію, жінки — прикраса цього світу, і їм, мабуть, важко розуміти, що їхня краса в дзеркалі змінюється. Але якщо ви знайшли того свого, який вас любить і приймає такою, якою ви є, йому буде байдуже, наскільки ви змінилися.
Ви задоволені тим, чого досягли до цього віку?
Абсолютно! Щоправда, я тепер майже нічого не маю, бо встиг і досягнути, і втратити. Але я не втратив своїх друзів, своїх дітей, своїх колег. Не втратив бажання творити, не втратив любов до сцени, до слухача. Я не втратив бажання дивувати, і мені поки є що сказати. І це, мабуть, головне надбання — коли ти залишаєшся вірним своїй справі й актуальним у своїй професії.
Ви сказали, що відчуваєте себе мудрішим — а в чому ця мудрість проявляється?
Насамперед я розумію, що таке гроші, що вони приходять не тоді, коли про них думаєш, а коли щиро любиш свою справу, займаєшся нею віддано і з любов'ю — тоді рано чи пізно досягнеш і матеріального успіху.
З огляду на те, що робив, я розумію, що не можу бути нечесним перед самим собою у своїх творчих задумах, не можу бути нещирим, інакше твір зайде "в стіл" надовго і не дійде до слухача.
Як ви відновлюєте свої сили після турів або інтенсивної роботи?
Не знаю, як відновлюються люди з нашого цеху, але я про це взагалі ніколи не замислювався — постійно працював. Час від часу ми подорожували з міста до міста в турах і мали days off — тоді й відпочивали. Для мене головне виспатися, і я буду готовий працювати знову і знову. І відпочинок для мене не означає вимкнути музику й поводитися тихо — я з тих, хто може знайти музику під будь-який стан. І вона мене часом відновлює, попри те, що я займався тим самим на сцені, і це мене виснажило.
Найбільша мрія
Ваш старший син Дмитро перебуває у лавах ЗСУ — це, звісно, додатковий стрес...
Так, на початку війни я стресував через це. Але коли вдруге відвідав свого сина, побачився з ним, зрозумів, що він дасть собі раду — Дмитро чоловік незалежний, дбає про себе, свою безпеку. Ну і, Бог дасть, все з ним буде добре. Ми з ним на зв'язку — спілкуємось переважно повідомленнями.
Думаю, що мені поки нема за що хвилюватися. Якщо він змінить місце дислокації, його перекинуть кудись, тоді вже будемо приймати все як є.
Попри нещодавнє розлучення, з двома молодшими синами ви бачитесь регулярно. Чи вдається приділяти їм достатньо уваги на тлі постійних виступів і гастролей?
Хотілось би більше — діти завжди потребують більшої уваги, ніж їм можуть дати й дають батьки.
Я розумію, що певний період я безповоротно втратив і вже не надолужу. Але машини часу немає, тому треба жити тут і тепер, і бути з ними поруч.
Якщо не вийшло стати батьком, бути тепер другом, радником. Бо коли твої діти — підлітки, важко бути їм саме батьком чи матір'ю, хоч ми й залишаємося ними до кінця нашого існування на цій землі.
Чи буває у вас взагалі час для відпочинку? На що його витрачаєте, якщо буває?
Я рідко, але прогулююся в лісі. Раз на п'ять-сім років буваю на риболовлі.
Подорожую: для мене подорож — це відкриття саме природи, культури тієї чи іншої країни. І це мене наповнює. У такий спосіб я негативну енергію замінюю на позитив, креатив.
Ви не приховуєте, що зараз у стосунках, проте не розкривайте, з ким саме. Чи розкриєте з часом? І як вважаєте — чи наважитесь на ще один шлюб?
Це моє особисте. І я дуже відвертий у своїх текстах до наших пісень — в них все про мене і майже все автобіографічне.
Тому раджу все ж таки уважно слухати нашу музику і наші тексти — тоді все буде зрозуміло. А моє особисте нехай залишається моїм особистим. Як і шлюб, якщо він буде.
Яка сьогодні ваша найбільша мрія?
Моя мрія, як і багатьох українців — збереження нашої нації, країни й перемога над нашим одвічним ворогом, розбудова кращого світу.
Бо ми — нова культура для світу, нова економіка. І думаю, що для цілого світу ми маємо стати рушійною силою для змін!
