Фотій Красицький — той, хто малював Шевченка

Фото: колаж "ТиКиїв"

Сьогодні, 12 червня, виповнюється 151 рік із дня народження відомого українського художника Фотія Красицького. Не багатьом митцям довелося малювати стількох видатних особистостей. У доробку Фотія Красицького — портрети Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Олени Пчілки та багатьох інших українських легенд. Він ліпив погруддя Леніна й відмовився малювати картину з Гітлером, пережив багато страшних подій, але залишився вірним Україні.

Милий Фотя

Фотій Красицький народився 12 липня 1873 року в селі Зелена Діброва Київської губернії в багатодітній селянській родині. Він був двоюрідним небожем Тараса Шевченка: батько Фотія, Степан Антонович, був сином рідної сестри Тараса Григоровича, Катерини. Можливо, саме від знаменитого родича хлопець успадкував мистецький хист: він малював на стінах хати, дверях клуні, запітнілому вікні… Тож хоча й довелося йому в дитинстві попрацювати на землі, своє майбутнє він бачив у живописі.

У 15 років Фотій із торбою малюнків вирушає до Києва — вчитися на художника в Миколи Мурашка, засновника знаменитої Київської рисувальної школи. Переглянувши роботи юнака, майстер погодився навчати його. Але залишилася "дрібна справа": де знайти гроші на дах над головою?

Хлопця поселив у себе й подбав про його подальшу долю композитор Микола Лисенко. На схилі віку 1941 року Красицький в автобіографії писав: "До 1888 року я був пастухом-батраком… Зважаючи на мої здібності до малювання і родинний зв'язок з Т. Г. Шевченком, мене було зараховано учнем Київської школи малювання М. І. Мурашка. Кошти на навчання я одержував від українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка".

Юнак помалу входить до кола київської "Старої громади", знайомиться з видатними людьми того часу, жадібно поглинає ідеї української "Просвіти".

Одного разу Микола Лисенко запропонував Фотію зробити художнє оформлення домашньої вистави — опери-казки "Коза-дереза", де режисеркою була Леся Українка. Відтоді їх пов'язали дружні стосунки, а в майбутньому поетеса замовила "милому Фоті" свій портрет.

Згодом, знову ж таки за підтримки Лисенка, "Стара громада" своїм коштом послала юнака на два роки навчатися в Одеському художньому училищі (майстерня К. Костанді), диплом якого давав право на вступ до Петербурзької академії мистецтв.

Упродовж 1894–1901 років Фотій Красицький студіював живопис у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв. Йому поталанило навчатися в Іллі Рєпіна, який підтримав захоплення учня українською тематикою. "Безпосередніми своїми вчителями, що дали мені розуміння мистецтва, дали основи художньої культури, вважаю послідовно: М. Мурашка, М. Пимоненка, О. Попова, К. Костанді та І. Рєпіна", — писав Красицький.

І дипломна робота молодого художника "Гість із Запоріжжя" стала його візитівкою й однією з найкращих робіт: у ній художник поетично відобразив нерозривний зв'язок героїчного минулого з надією на відродження української культури.

Картину "Гість із Запоріжжя" купила Рада Імператорської академії мистецтв у Петербурзі за 600 рублів (це дорівнювало заробітку вчителя гімназії за пів року).

Зараз картина "Гість із Запоріжжя" (1901 р.) зберігається в Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові. Авторське повторення картини 1916 року розміщене в експозиції Національного художнього музею України в Києві.

Фотій Красицький отримав "диплом із правом на чин Х класу при вступі на державну службу з правом викладання малювання в навчальних закладах." І 1903 року вирушив туди, куди його кликало серце, — до України.

Злий "Шершень"

Рідна земля дала молодому художнику благодатний поштовх до творчості. Він багато працює, виїжджає "на натуру" в села, видає свої твори на листівках у власному видавництві "Квітка", випускає серію великодніх листівок "Київщина. Народні писанки", бере участь у львівській виставці сучасного українського мистецтва.

Після дебюту у Львові художник навідався до Полтави, де познайомився з письменником Володимиром Короленком. А в селі Козацьке художник знайшов музу всього життя — юну Ганну Крекотень (її він увічнив на картині "Подруги").

Молодята повінчалися в Андріївській церкві Києва й оселилися на Андрієвському узвозі, 15 (на останньому поверсі "замку Річарда").

Бурхливі події 1905 року надихають творчу молодь. "Треба було іcкористати здобутки революції. Для цього організувалися передові українські художники й літератори — вирішили видавати гумористичний революційний тижневик "Шершень", — пише Красицький в "Автобіографії".

Образ Шершня взяли з байки Григорія Сковороди — як символ гультяя, що живе коштом інших. Тексти надсилають Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Олена Пчілка, художнім оформленням займаються Фотій Красицький, Іван Бурячок і Володимир Різниченко. Висміюють царські укази, московитських панів, але й своїм дістається.

Наприклад, підпис під малюнком Красицького "Патріот" і досі не втратив актуальності:

"Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,

Але завше я був патріотом.

За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,

Моє серце сповнялося клопотом".

За їдкі укуси "Шершня" Фотія Красицького починають переслідувати: поліція проводить обшуки в нього вдома, вилучає картини, згодом журнал перестає виходити.

"Тікав би світ за очі. Та де сховаєшся з малою дитиною", — скаржився тоді друзям художник.

Іван Франко запрошує Красицького з родиною пожити в селі Криворівня в Карпатах. Художник приймає запрошення, але за деякий час повертається до улюбленого міста на схилах Дніпра — і вже його не покине.

В пошуках свого місця

Художник опиняється на роздоріжжі: з одного боку, він хоче творити те, до чого лежить душа, з іншого, сім'я росте — в них із Ганною вже п'ятеро дітей, треба дбати про добробут родини. "З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді в Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати "приємні картинки" для буржуазного класу — на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання", — зізнавався в "Автобіографії" художник.

Родина Красицьких переїздить до невеличкого будиночка на Пріорці на теперішній вулиці Брюсова (колишній Межигірський провулок, 20/16). Тоді це було передмістя Києва.

В цьому привітному будинку гостювали Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Марія Заньковецька... Будинок Красицьких потопав у зелені, в садку були дерева, посаджені і Франком, і Лесею Українкою — липа та кизилові кущі, а ще — груша й калина від Михайла Грушевського. Згодом до "великих старих" доєдналися молоді бунтарі — Гео Шкурупій, Олекса Влизько, Петро Мельник. Двох останніх до будиночка манили чари дочок художника…

Портрети стали для Красицького виходом: він малював людей, яких щиро поважав, і водночас мав можливість заробити на прожиття. Серед найкращих його робіт варто відзначити зображення Івана Франка (1907), Лесі Українки (1904), Михайла Старицького (1893).

Окремим розділом в житті Фотія Красицького можна вважати його "Шевченкіану".

Наприкінці 1906 року написаний Красицьким портрет Шевченка було надруковано масовим тиражем на листівках, і за наполяганням Фотія Степановича, пущено в продаж за ціною, доступною найширшим колам трудящих, — по 20 копійок.

Над шевченківською тематикою художник працював все життя: створив портрети Т. Шевченка (1899, 1905, 1938), твори "Шевченко в майстерні" (1937), "Шевченко в творчому екстазі", "Шевченко на Чернечій горі", "Шевченко  над Дніпром" (усі — 1938), "Смерть Шевченка" (1940) — ця робота стала лебединою піснею митця.

"Доба жорстока, мов вовчиця…"

Революційні події 1917 року Фотій Красицький, як і багато українських інтелігентів, сприйняв із надією на краще майбутнє України.

Він викладав в художньому училищі (1912–1920), у Київському художньому інституті (1927–1939), але був звільнений через неможливість керівництва завантажити його роботою. Тоді він влаштувався вчителем малювання до дитячого будинку, але й цю посаду скоротили. Написав перший український посібник "Рисування та малювання" (1929). Він хапається за всі роботи, аби утримати родину: створює бюст Леніна, бере участь в оформленні революційних свят, продовжує малювати портрети.

Але надходить час великих репресій — і вони не оминають родину художника…

1934 року заарештовують чоловіка середньої дочки художника Фотини — 26-річного глухонімого поета Олексу Влизька. Їхній щасливий шлюб тривав лише рік… Красицький пише в усі інстанції, намагаючись захистити зятя, але марно — Олексу Влизька розстрілюють як шпигуна й українського націоналіста, а Фотину висилають на Урал.

Навесні 1937 року заарештовують другого зятя Красицького — письменника Петра Мельника. Старшу дочку Фотія Ірину під конвоєм із маленьким сином відправляють до Башкирії. Красицький знову бореться за рідних людей, але добивається лише того, що наданий йому дозвіл працювати в Художньому інституті скасовують. Результат — інсульт.

Попри таку драматичну ситуацію, він пише чергову книгу, малює, бере участь у першому з'їзді радянських письменників, що відкрився 1938 року.

Все життя і один день

Перша повна персональна виставка творів Фотія Красицького тривала всього… один день.

Її відкриття відбулося 21 червня 1941 року. Художник був щасливий, що його доробок за 53 роки творчої діяльності привернув увагу глядачів і критиків. Але наступного дня "Київ бомбили, нам оголосили, що почалася війна…"

Красицький із дружиною і молодшою донькою перевезли полотна додому й закопали їх у саду. Від усього пережитого у Фотія Степановича стався другий інсульт — про евакуацію навіть не йшлося…

На початку німецької окупації дивом вцілілі українські патріоти почали роботу з відновлення державності. Причетним до цієї справи був і Фотій Красицький. Ще в роки визвольних змагань він розпочав роботу над портретом Симона Петлюри, але потім постарався якнайменше про це згадувати. 5 жовтня 1941 року в одній зі шкіл на Подолі відбулися установчі збори Української Національної Ради. Чільну стіну зали, в якій проводили засідання, прикрашав той самий портрет Петлюри, спеціально завершений Красицьким до цієї події.

Але життя в окупації ставало все гіршим, почалися арешти й розстріли, здоров'я літнього митця стрімко погіршувалося (прогресував ревматизм)… За відмову малювати картину з Гітлером його мало не арештували. Відбулися виселенням із будинку: сім'я вимушена була жити у своєму дворі в землянці. 1942 року останню дочку Красицьких німці погнали в неволю...

Коли Київ звільнили від німецької окупації, Фотій Степанович зазнав переслідувань від органів КДБ, які цікавилися, чим він займався в окупації. Певно, це і стало останньою краплею: 2 червня 1944 року він помер внаслідок крововиливу в мозок. Художній доробок митця було передано українським музеям. Його роботи зберігаються в Національному музеї ім. Т. Шевченка, сім графічних творів — у Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

Текст: Катерина Провозіна  

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter