Гео Шкурупій: футурист і сучасник вічності

Фото: колаж "ТиКиїв"

Панфутурист і радслужбовець — яким він був, цей несвятий Георгій, на якого чекав у футуропреріях червоний Дракон? Дізнаймося в рубриці "Київська адреса", які станції були на життєвому шляху літератора, з дня народження якого сьогодні виповнюється 121 рік. 

Станція "Початок шляху"

Гео Шкурупія можна з чистою совістю іменувати киянином: хоча народився він 20 квітня 1903 року на станції Бендери в родині залізничника і трохи помотався в дитинстві різними станціями, вчитися він пішов у Другу київську гімназію — відтоді доля його оберталася навколо цього міста.

Вихор революції налетів на юного Жоржа, коли йому виповнилося 14 років. У Києві Центральна Рада проголосила УНР, треба було робити вибір, і він обрав українство. А от з вибором професії було складніше: він пробував вчитися на медичному факультеті університету (кинув, але прихопив звідти "трофей" — про це ще буде далі), трохи повчився в інституті зовнішніх зносин (теж кинув) і пішов працювати. Спершу — до батька на залізницю, потім — на митницю і нарешті — в газету "Більшовик" — орган Київського губревкому. Саме тут він зрозумів силу слова — шлях майбутнього поета-футуриста розпочався.

Станція "Футуризм"

Перші літературні спроби майбутнього "короля футуропрерій" вийшли друком у 1920 році, коли йому ледь виповнилося сімнадцять. І час, і вік підштовхували до революційних кроків: молодий Жорж змінив ім'я з Георгія на Гео (до речі, сам він писав саме "Гео", зараз пишуть "Ґео"), зізнався в коханні до футуризму й оголосив війну всім "ретроградам".

Восени 1922 року до Києва приїхав лідер українських футуристів Михайль Семенко. Він заснував Асоціацію панфутуристів ("Аспанфут"), де згуртувалися всі, хто вважав, що настав час створити нове мистецтво.

У першому номері журналу панфутуристів "Семафор у майбутнє" молоді митці хотіли малювати буквами, створювати вистави діями й писати вірші малюнками. А Гео Шкурупій оголошував полювання на російських поетів, щоб "зі скальпа Володьки Маяковського зробити смичок, а шкуру Єсеніна пустити на барабан".

У 1922-му вийшли перша збірка Шкурупія "Психотези: вітрина третя", а за 12 років творчості поет встиг видати щонайменше 20 книжок поезій, оповідань і памфлетів. Його вірші різкі і яскраві, він експериментує не тільки зі змістом, але й з формою: Шкурупій був одним з тих, хто активно підтримував перехід на латиницю, а його вірш Avtoportret і був нею написаний. Між віршами вміщено фотографії різних механізмів із гаслами: "Двигунами, двигунами розуму знищимо упередження серця", "Ось такими двигунами двигати по голові міщан".

Це був час інтенсифікації нової культури, коли кількість творів мала створити поживне підґрунтя для їхньої майбутньої якості.

Станція "Король чи йолоп?"

"Святий Георгій" не боїться нікого і нічого, він пробує сили в різних напрямках. Одна за одною виходять його збірки віршів "Барабан" (1923) та "Жарини слів" (1925). На вірші Семенка, Шкурупія і Слісаренка ставлять п'єсу "Небо горить".

Восени 1924 року Гео Шкурупій намагався підкорити кіноіндустрію — разом з Семенком їде до Харкова працювати у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Там він ще спробував попрацювати у харківській газеті, але через матеріальні проблеми повертається до Києва. ВУФКУ Шкурупій не покинув і до кінця 1930 року працював редактором на Київській кінофабриці. У 1926-му на екрани вийшли два кінофільми за його сценаріями: "Синій пакет" і "Спартак" (жоден не зберігся).

Нарешті 1925 року виходять дві його прозові збірки, і професор Олександр Білецький називає його "вундеркіндом української літератури".

Але були й інші думки: "йолопами" назвав Шкурупія і компанію критик Іван Кулик в харківському літературному журналі "Шляхи мистецтва". І передрік, що ніколи не стати Шкурупію "пролетарським поетом". Це таки була щира правда.

Станція "Кохання" 

"Хуліган" і "йолоп" у літературі — в житті Гео Шкурупій був спокійним і непримхливим. А в стосунках з жінками — навіть несміливим.

Відомо про його флірт з перекладачкою Інною Ліщинською: вона перекладала його романи німецькою, а потім їх передавали за кордон для публікації. Гео писав їй жартівливі натяки на рукописах, але Інна вийшла заміж і переїхала за чоловіком до Москви.

Справжнє кохання Гео Шкурупій знайшов… на медичному факультеті під час навчання там. Варвара Базас, на відміну від поета, закінчила навчання, стала лікаркою — а також дружиною "короля футуропрерій" і "першою жінкою Всесвіту, яка приєдналася до панфутуристів" (як було зазначено на одній з афіш про виступ поетів).

Вони побралися у 1923-му та прожили щасливо 11 років, а їхня квартира стала місцем зустрічі всієї літературної богеми Києва.

Станція "Небезпечні дебати"

Літературні дискусії й критика в газетах і журналах були на той час різновидом "народної забави": всі критикували всіх, а пролетаріат радісно підтримував звичне вже гасло "Бий їх!", не надто замислюючись, кого саме треба бити.

Шкурупій "бив" багатьох: від письменників-неокласиків до художників-бойчукістів. Під жахливий рефрен "заарештували-засудили-розстріляли" опоненти тихо зникали…

Аж ось прийшла черга і "короля футуропрерій". У 1930 році розгорілася боротьба між футуристами та хвильовістами. Тоді Гео Шкурупій отримав звинувачення у прихильності до фашизму і монархізму (саме за поетичний титул "короля футуропрерій"). "Нову генерацію" закривають, Шкурупія перестають друкувати, роботи нема…

Він ще силкувався боротися, їде за враженнями в Монголію і навіть привозить звідти "Монгольські оповідання", але доба непролетарського мистецтва закінчилася, пошуки непотрібні, потрібні колгоспні вірші й виробничі романи, треба думати, як виживати далі.

Станція "На роздоріжжі"

З 1931 року Гео Шкурупій береться за будь-яку роботу: в нього старенька мати, дружина і маленький син. Працював редактором у науково-дослідному інституті тютюну й махорки, літконсультантом у видавництві, інструктором організаційного відділу в Київському облвиконкомі, редактором у Всеукраїнському радіокомітеті.

Працюючи радслужбовцем, з бригадами колективізаторів виїжджав в села на хлібозаготівлю — результатом стала поема "Зима 1930 року":

І водночас він пише роман "Міс Аріадна", в якому протиставляє жахіттю буржуазного світу "соціалістичний прогрес". Чи відчував він куди усе прямує, чи сподівався вижити?

Станція "Кінцева"

Гео Шкурупія заарештували в Києві 3 грудня 1934 року. Під час арешту вилучили всю бібліотеку, весь архів, разом з особистим листуванням. Навіть записку поета Олекси Влизька "Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі)" долучили до справи. ЇЇ жартома написав молодий літератор з порушенням слуху після дитячої травми на згадку про те, як він колись випадково сів на бюст Леніна. Цю записку розцінили як "памфлет на тов. Сталіна", і 6 грудня 1934 року Олексу Влизька заарештували, судили й розстріляли.

Гео Шкурупія судили двічі: він відмовився від своїх свідчень і наполягав, що давав їх під "шаленим психологічним тиском". Але його заперечення не допомогли: 27 квітня 1935 року Гео засудили до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і відправили на Соловки. 25 листопада 1937 року "особлива трійка" переглянула справу і засудила його до "найвищої міри соціального захисту" — розстрілу.

"Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться, – писав Гео Шкурупій в романі "Двері в день". — А тепер іще страшно навіть прочитати книжку, яку не так написано, як до цього звикли".
Таким він був — несвятий Георгій, який свято вірив у людей і слово.

Текст: Катерина Провозіна 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter